Марина Штефуца – Час

Час

Мить – це уламок вічності (с)

Час прудко мчить рельєфами буття,
Справляє вічність за минулим тризну.
Сторіччя розглядаючи крізь призму,
І в мить одну спресовує життя.

Роки летять крізь простір і туман.
Їм, наче рікам, вороття немає,
Коли зоря над обрієм згасає,
А друзки поглинає океан.

Час поспіша, ламає грані вщерть
І плин його – відвічна недосяжність.
Свідомість осяга лише протяжність:
Дитинство, юність, зрілість, старість, смерть…