Марина Алдон – Тридцять перше січня. Гірко мені, одиноко…

8 января, 2013 5:57 пп

Тридцять перше січня. Гірко мені, одиноко…

3D, у техніці розчинення

Знов у ріку традиційно впирається крига…
Сонце паде непритомно за гОру, у ложе…
Вітер у млі емоційно кружляє, мов дзиґа,
Гучно кричить, безсоромно, як тільки лиш може…

Зимно в душі та тривожно… ще й спазми серцеві…
Гірко мені, одиноко, звикаю поволі…
Тихо молюся побожно за тебе Творцеві…
Ти же здаєшся пророком, святим, зодчим долі…

Січня зіниці холодні, знебарвлені, звісно…
Вкриті узором морозним і вікна, і вени…
Свічка ридає в долоні, впадає у пісню…
Сном би заснути наркозним, як сосни, чи клени…

Знаю, що спомини спільні частково уявні…
Вкриті густими снігами платформи перонів…
З болем думки нероздільні, а мрії  безправні…
Скільки ж доріг поміж нами і скільки кордонів…

У тексті розчинено вірш:

Знов у ріку традиційно
Сонце паде непритомно…
Вітер у млі емоційно
Гучно кричить, безсоромно…

Зимно в душі та тривожно…
Гірко мені, одиноко…
Тихо молюся побожно…
Ти же здаєшся пророком…

Січня зіниці холодні
Вкриті узором морозним…
Свічка ридає в долоні…
Сном би заснути наркозним…

Знаю, що спомини спільні
Вкриті густими снігами…
З болем думки нероздільні…
Скільки ж доріг поміж нами…

 

8 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

.

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, зима, кохання, мої вірші и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Тридцять перше січня. Гірко мені, одиноко… нет

Марина Алдон – Тридцяте січня. Опис за картиною І. Айвазовського «Дев’ятий вал»

8 января, 2013 5:54 пп

Тридцяте січня. Опис за картиною І. Айвазовського «Дев’ятий вал»

3D, у техніці розчинення

У музеї… Навіяло…

Сонце на третьому поверсі неба, а може, на п’ятому, сьомому…
Море торкнутися прагне до хмари і розминає хвилі…
Є у води дуже дивна потреба – розплюснутись у невідомому,
Потанцювати із вітром у парі, гір прихилити шпилі…

За неосяжністю дикого шторму невже протилежна галактика?
Свіжі уламки розбитої мрії – рештки-колоди судна?
Внаслідок бурі світ змінює форму щораз, як показує практика…
Плаче природа, неначе Єрмія – щиро і привселюдно…

Дибки встає з переляку природа… Не змириться, знаю, з поразкою!
Вал же дев’ятий у серці стихії геть відкидає сором…
Тиснуть на очі і мла, й прохолода піратською, певно, пов’язкою…
Та вдалині сяє промінь надії… Жаху розв’язка… скоро!

У тексті розчинено вірш:

Сонце на третьому поверсі неба…
Море торкнутися прагне до хмари…
Є у води дуже дивна потреба –
Потанцювати із вітром у парі…

За неосяжністю дикого шторму
Свіжі уламки розбитої мрії…
Внаслідок бурі світ змінює форму,
Плаче природа, неначе Єрмія…

Дибки встає з переляку природа…
Вал же дев’ятий у серці стихії…
Тиснуть на очі і мла, й прохолода…
Та вдалині сяє промінь надії…

 

8 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Далі ТУТ

Рубрики: Мої вірші, Різне, Три ковтки тиші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, за картинами, мої вірші, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Тридцяте січня. Опис за картиною І. Айвазовського «Дев’ятий вал» нет

Марина Алдон – Двадцять дев’яте січня. Жебрачка

8 января, 2013 5:52 пп

Двадцять дев’яте січня. Жебрачка

3D, у техніці розчинення

Руки брудні, подерті, благальна молитва – мова…
Зморшки дрібні, глибокі вкривають овал обличчя…
Певно, уже до смерті своєї давно готова…
Кілька нещасних кроків… і небо… і потойбіччя…

В натовпі, як прибулець, жебрачка, колишній лідер…
Погляд – у невідомість, та маска, звичайно, жертви…
Майже, на розу вулиць приходить до неї вітер…
Жене бузувірка – вбогість збирати гіркі пожертви…

Одяг старий, у латках. Та винна сама… й горілка…
Як і в її сусідки (об’єднує доля схожих):
Хата, на жаль – палатка і шафа – вербова гілка…
Зі звалища всі наїдки … чи просто від перехожих…

У серці із мли графіті, відколи коханий кинув…
В душі – вічний січень, стужа і пустка із безнадії…
Колись мала все на світі: роботу, дохід, родину…
А зараз худа й недужа… Немає вже навіть мрії…

У тексті розчинено вірш:

Руки брудні, подерті,
Зморшки дрібні, глибокі…
Певно, уже до смерті
Кілька нещасних кроків…

В натовпі, як прибулець,
Погляд – у невідомість…
Майже, на розу вулиць
Жене бузувірка – вбогість…

Одяг старий, у латках,
Як і в її сусідки…
Хата, на жаль – палатка,
Зі звалища всі наїдки…

У серці із мли графіті,
В душі – вічний січень, стужа…
Колись мала все на світі…
А зараз худа й недужа…

8 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, місто, мої вірші, самотність у натовпі, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Двадцять дев’яте січня. Жебрачка нет