Шістнадцяте лютого. Мовчання

3D, у техніці розчинення

Страшні слова, коли вони мовчать…
Ліна Костенко

Мовчання – смерть… хай навіть тимчасова, як і сон…
Порожній світ, коли немає літери чи ноти…
Все шкереберть… падуть зірки із неба на бетон…
Як в серці лід… його не розтопить, не розколоти…

Мовчання – біль… у кожну мрію встромлені ножі…
Беззвучний гнів, даремний часто, здушений вустами…
І чорна цвіль неспокою на аркуші душі…
На місті слів пробіли між думками й почуттями…

Мовчання – струм, який курсує стінками судин…
Німих очей… у мряці невиразне миготіння…
Лексичний сум – це своєрідний вакуум сльозин
На дні грудей… Та часом у безмовності спасіння…

У тексті розчинено вірш:

Мовчання – смерть,
Порожній світ…
Все шкереберть,
Як в серці лід…

Мовчання – біль,
Беззвучний гнів…
І чорна цвіль
На місті слів…

Мовчання – струм
Німих очей…
Лексичний сум
На дні грудей…

14 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013