Розірвана Вічність

(вікон сонетів+закільцьований японський сонет)

1. Твій голос в пісні серця…

На зламі серця біль впадає в небо
Молозивом кохання. У конверті
Безкрилі мрії, сонць далеких стебла.
Предтечі Одкровення не затерті
Крізь сон пророчий, чи Адама ребра
Вростають міцно в пам’ять,  у безсмертя.

Останки ночі хрестить град… стихія…
Розпечений віск свічки… на папері
Малює тіні чорні безнадія…
Розбито скло віконне… в стратосфері…

А плід любові – гріх блаженний плоті…
Та ти далеко, терпне світ… і шкіра…
Твій голос в пісні серця… в кожній ноті…
Холодним вітром… в очі дише прірва…

ЯС:
На зламі серця
Молозивом кохання
Безкрилі мрії.

Крізь сон пророчий
Вростають міцно в пам’ять
Останки ночі.

Розпечений віск свічки
Малює тіні.
Розбито скло віконне
Холодним вітром.

2. Етюди тінню

Холодним вітром… в очі дише прірва…
Розірвано фіранок плачу. Стрілка
Душі та серця, днів секундоміра,
В руках зосталась… мли… вишнева гілка
Ранкова мушля сонця – чорнобіла
Довкола хмари. Півні – мов сопілка.

Без тебе все довкіль осиротіло,
Маршрути тОмлять вулиць безіменних…
Як верхній одяг… тисне мене тіло…
Бо ж хочеться чуттів палких… шалених…

Ліхтарний стовп малює сум на квітах…
Етюди тінню… штрих – мікропінцетом…
Сьогодні зимно надто, как для літа…
Вмерзає відчай в ніч пречорним крепом.

ЯС:
Холодним вітром
Розірвано фіранок
Душі та серця.

В руках зосталась
Ранкова мушля сонця,
Довкола хмари.

Ліхтарний стовп малює
Етюди тінню.
Сьогодні зимно надто,
Вмерзає відчай.

3. Лист на санскриті

Вмерзає відчай в ніч пречорним крепом,
В орнаменти зіркові – підсвідомість…
Безмовний місяць знов мігрує небом,
Птах перелітний… кришить невагомість,
Малює крильми…. В серці ти – портретом….
Кров гусне майже… Пристрасть… гарячковість…

Між нами море. Стиснути б в долоні
Дороги… чи зробить планети розтин…
Шматують відстань тільки сни бездонні
Зі скальпелем своїм астральним… гострим…

Лист на санскриті. Пишуть руки вітру,
Краплинки воску… краще за Шекспіра…
Ти – мій пророк, Месія… та край світу…
Молюсь. Ридаю. В пастці часу віра.

ЯС:
Вмерзає відчай
В орнаменти зіркові.
Безмовний місяць.

Птах перелітний
Малює крильми…. В серці
Кров гусне майже.

Лист на санскриті. Пишуть
Краплинки воску.
Ти – мій пророк, Месія.
Молюсь. Ридаю.

4. Не Мавка, не Джульетта

Молюсь. Ридаю. В пастці часу віра…
Крізь отвір в флейті небо випить просто…
Зі страз та перлів зір блискуча шкіра…
Ліхтар і тіні… фрески мли на соснах…
Життя існує інше в чорних дірах…
У потойбіччі Ной пряде на кроснах…

Люблю тебе. Ти – дар та Божа кара.
Чуття ховаю в грудях, мов скрижалі…
Тобі же личить величі тіара…
Мені – сутана болю та печалі…

Не Мавка, не Джульетта, Пенелопа,
Та можу стати сяйвом над вертепом…
Нехай вивчає сутність з телескопа
Безмовний свідок місяць понад степом.

ЯС:
Молюсь. Ридаю.
Крізь отвір в флейті небо
Зі страз та перлів.

Ліхтар і тіні…
Життя існує інше
У потойбіччі.

Не Мавка, не Джульетта,
Та можу стати.
Нехай вивчає сутність
Безмовний свідок.

5. Плач Єрмії

Безмовний свідок місяць понад степом
Наносить на папірус неба зорі,
Сюжети різні віщих снів сонетом
Пливуть попарно, тихо в чорнім морі…
Безкрилі птахи… ночі силуетом
В зіницях світу знов шукають долі.

Мене створив ти і зіграв на скрипці,
А пісню вправно виточив із мрії…
Без тебе ж нотні зошити подерті…
Зостався по мені лиш плач Єрмії.

Доріг немає, безвість… невідомість,
Аматор-морок – сцена для факіра.
Стікає в вічність свічка… Всесвіт в комі…
Кривавим потом вкрита його шкіра.

ЯС:
Безмовний свідок
Наносить на папірус
Сюжети різні.

Пливуть попарно
Безкрилі птахи… ночі
В зіницях світу.

Доріг немає, безвість…
Аматор-морок.
Стікає в вічність свічка
Кривавим потом.

6. Я – романтик…

Кривавим потом вкрита його шкіра,
Рудого сонця, вранці. Із проміння –
Роса в долоні маку-ювеліра.
Тепло підшнірно. Дня богослужіння.
Псалом Давида перший, чайки ліра…
На схилі неба вітру голосіння.

Мої чуття сильніш вогню, молитви.
Лише життя біжить, як титри, в вічність.
Плоть оголяю, прагну душу злити…
Тобі віддати в спадок гори, ніжність.

Казав, струмком приснишся. Я ж романтик…
Коханням щирим жить хотілось, Боже…
Шість континентів різних, сім галактик…
Тебе шукаю всюди. Вимір кожен…

ЯС:
Кривавим потом
Рудого сонця, вранці
Роса в долоні.

Тепло підшнірно.
Псалом Давида перший
На схилі неба.

Казав, струмком приснишся,
Коханням щирим.
Шість континентів різних
Тебе шукаю.

7. Парна гра на фортеп’яно

Тебе шукаю всюди. Вимір кожен –
Загуслий дощ на таці задзеркалля
Стікає з серця біль в астральне ложе
Мого мовчання… Сон для мрій – провалля,
З роси та глини стебла, квітколоже,
Зів’яле листя смутку і безжалля…

Любовь – то парна гра на фортеп’яно:
Дві пари рук, один акорд – дві душі…
Несу я пісню… хоч на страту… рв’яно…
Крізь нетрі моря та голгофи суші…

Не видно небосхилу та предтечі,
Пульсує кров… Ти в ній… Довкола темно…
Плющем імли повито літній вечір,
Шлях до собору… власного, напевно…

ЯС:
Тебе шукаю.
Загуслий дощ на таці
Стікає з серця.

Мого мовчання
З роси та глини стебла,
Зів’яле листя.

Не видно небосхилу,
Довкола темно…
Плющем імли повито
Шлях до собору…

8. Хрещусь тобою

Шлях до собору… власного, напевно…
Бере завжди початок із кохання,
Зі слів молитви, сказаних таємно…
Ліворуч свічки мрій, вінок світання.
Стирає промінь темінь безсистемно,
Із гір далеких чути хмар зітхання.

Гірчить розлука… Пахне плоть полином.
Хрещусь тобою в кожній іпостасі.
Лечу крізь простір криком журавлиним,
Автограф залишаючи у часі.

Дієз сльози… Спадає тінь на квіти…
В долонях ніжних снів вмираю… може?
Мені без тебе тісно в цьому світі
Крізь зорі, море сьоме, царство Боже…

ЯС:
Шлях до собору
Бере завжди початок
Зі слів молитви.

Ліворуч свічки
Стирає промінь темінь
Із гір далеких.

Спадає тінь на квіти
В долонях ніжних.
Мені без тебе тісно
Крізь зорі, море.

9. Йду сиротою…

Крізь зорі, море сьоме, царство Боже
На місячній поверхні кров’ю, серцем
Твоє обличчя бачу. Воно схоже
На вишиту ікону. Вітру скерцо
Шопена романтизмом лине в кожне
Вікно відкрите. Ніч шука люстерце.

Ван-Гог малює смутком в потойбіччі.
До нас доходить імпульс… ностальгія…
Травинка всохла долі на узбіччі –
Без тебе я… у мене аритмія…

Тріпоче крильми птаха. Клітка – грати…
Йду сиротою… ріже біль… нестерпно…
З цвяхами у підошвах не кульгати б…
Рву навпіл вічність. Скрізь самотньо, темно.

ЯС:
Крізь зорі, море
На місячній поверхні
Твоє обличчя.

Ікону вітру
Шопена розмантизмом
Ван-Гог малює.

До нас доходить імпульс –
Травинка всохла.
Цвяхами у підошвах
Рву навпіл вічність.

10. Рубець на небі

Рву навпіл вічність. Скрізь самотньо, темно.
Розгойдую рукою місяць-човен,
В колиску древню снів кладу люцерну…
Маленьку б жменьку м’яти, серця пломінь,
Ромашок, конюшини стебла. Певно
Засію поле знов сльозами… повінь…

Ну що ж, нехай… потрібно йти водою,
І не змочить сандалі, як Месія…
З плеча пильнує янгол за тобою,
А із душі – мій мікрокосмос, мрія.

Рубець на небі. Пам’ять у судинах
Блокує кисень, кров і клапан щастя…
У грудях біль, багаття на світлинах
Кипляча пристрасть… Ти – моє причастя…

ЯС:
Рву навпіл вічність,
Розгойдую рукою
Колиску древню.

Маленьку б жменьку
Ромашок, конюшини…
Засію поле.

Рубець на небі. Пам’ять
Блокує кисень.
У грудях біль, багаття –
Кипляча пристрасть.

11. На темнім боці місяця

Кипляча пристрасть… Ти – моє причастя…
В очах вогонь любові світ весь гріє.
Відчуть на дотик пристрасть і сховаться б
В твоїх долонях, де брунькує мрія,
Склада проміння сонце в час ненастя…
Свідомий сон мій… кома, летаргія…

З церковних Євангеліїв цитата:
«Прийшов, щоб світ змінити» – це про тебе.
В старому храмі свічка та розп’яття.
Молитва щира… там, в душі, про себе…

Кохання – кращий серця індикатор…
На темнім боці місяця, мій любий,
Портрет у стилі Греко твій, я – автор
Ім’ям твоїм фарбує Всесвіт губи…

ЯС:
Кипляча пристрасть…
В очах вогонь любові
Відчуть на дотик.

В твоїх долонях
Склада проміння сонце,
Свідомий сон мій.

В старому храмі свічка,
Молитва щира.
Портрет у стилі Греко
Фарбує Всесвіт.

12. Назустріч долі

Ім’ям твоїм фарбує Всесвіт губи,
А сонця диск – півнеба в колір ранку,
Південний вітер день новий голубить,
Зриває хмари з синього фіранку
Печаль та відчай. Смуток крає груди…
Я п’ю спросоння кави філіжанку.

Твої листи цілую, вони пахнуть
Піснями та криницями святими.
Лиш час поставив сіру черепаху
Між нами й кілометрами гірськими.

Назустріч долі! Мовчки йду незримо…
Дорога довга. Чи здолати вдасться?
Потрібні крила білі херувима…
Вже сім життів прошу для тебе щастя…

ЯС:
Фарбує Всесвіт
Півнеба в колір ранку,
Південний вітер…

Зриває хмари
Печаль та відчай. Смуток
Я п’ю спросоння.

Назустріч долі! Мовчки…
Дорога довга.
Потрібні крила білі…
Прошу для тебе.

13. На мові інків

Вже сім життів прошу для тебе щастя…
Удачі та натхнення. Витри сльози…
Пишу записки в себе на зап’ястях
На мові інків… Кров вплітаю в коси.
Молитви і закляття від нещастя
Читає вітер гучно стоголосий.

В зіницях сум ховають білі квіти…
Найвищу мудрість у тобі вбачаю…
Моя планета, та твої орбіти…
Хоч ми чужі. Іду по стежці… скраю…

Щось водограй нашіптує ліворуч…
І стигне серце… Хто ж тебе голубить?
Знайти б ключі від раю. Вони поруч,
В Творця Святого та у долі, любий.

ЯС:
Прошу для тебе
Удачі та натхнення.
Пишу записки.

На мові інків
Молитви і закляття
Читає вітер.

Ховають білі квіти
Найвищу мудрість.
Знайти б ключі від раю
В Творця Святого.

14. По Цельсію сто сорок

В Творця Святого та у долі, любий.
Скрижалі наших вчинків, Книга свідчень
Крайнебо вічне, хмари білозубі,
Чуття неспиті, радість, біль і відчай.
Сокирою по мрії, сни – до згуби…
Щоразу вранці. Кожен місяць – січень…

Листи в поштовій скринці… літер шорох
У віршах, майже… та в душі розбитій…
Кипіння сліз… по Цельсію сто сорок.
Кохання віддзеркалля в кожній миті.

Страждаю мабуть комплексом Іони.
Для мене ти – осердя світу. Треба
Наповнити тобою всі гормони…
На зламі серця біль впадає в небо.

ЯС:
В Творця Святого
Скрижалі наших вчинків,
Крайнебо вічне.

Чуття неспиті,
Сокирою по мрії
Щоразу вранці.

Листи в поштовій скринці
У віршах, майже…
По Цельсію сто сорок
На зламі серця.

15. Шлях до собору

На зламі серця біль впадає в небо
Холодним вітром… в очі дише прірва…
Вмерзає відчай в ніч пречорним крепом.
Молюсь. Ридаю. В пастці часу віра…
Безмовний свідок місяць понад степом —
Кривавим потом вкрита його шкіра.

Тебе шукаю всюди. Вимір кожен –
Шлях до собору… власного, напевно…
Крізь зорі, море сьоме, царство Боже
Рву навпіл вічність. Скрізь самотньо, темно.

Кипляча пристрасть… Ти – моє причастя…
Ім’ям твоїм фарбує Всесвіт губи…
Вже сім життів прошу для тебе щастя…
В Творця Святого та у долі… любий.

ЯС:
На зламі серця
Холодним вітром в очі
Вмерзає відчай.

Молюсь. Ридаю.
Безмовний свідок місяць
Кривавим потом.

Крізь зорі, море сьоме
Рву навпіл вічність.
Прошу для тебе щастя
В Творця Святого.