Марина Алдон – 9 вересня. Роздуми над картиною Миколи Ярошенка «Сліпі»

Дев’яте вересня. Роздуми над картиною Миколи Ярошенка «Сліпі»

3D, у техніці розчинення

Вони не відрізняють день від ночі – всюди сутінь…
Світ відчувають шкірою сухою, навіть кров’ю…
Тримають на землі їх руки Отчі всемогутні
І зігрівають обрій добротою та любов’ю…

Веде вперед святе бажання жити потаємне…
Що під ногами: небо чи провалля? Хмари з глини?
Для них співає вітер недобритий про буденне…
Незрячість – долі дар чи покарання без провини…

Не бачать очі лиха, зла навколо, лицемірів,
Не знають, що… які на колір квіти, трАви, мушлі…
Вони сліпі… та чують віщий голос, голос віри…
Вказівниками є тростини й діти, власні душі…

У тексті розчинено вірш:

Вони не відрізняють день від ночі,
Світ відчувають шкірою сухою…
Тримають на землі їх руки Отчі
І зігрівають обрій добротою…

Веде вперед святе бажання жити…
Що під ногами: небо чи провалля?
Для них співає вітер недобритий…
Незрячість – долі дар чи покарання?

Не бачать очі лиха, зла навколо,
Не знають, що… які на колір квіти
Вони сліпі… та чують віщий голос…
Вказівниками є тростини й діти…

 

20 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 1 вересня. Вже вереснем пахне небо…

Перше вересня. Вже вереснем пахне небо…

3D, у техніці розчинення

Світанок плете мережку узором звичним,
Вітрисько складає сповідь горянці-річці…
Туман пеленає стежку бинтом медичним,
У сонечка блідне промінь, чи шрам на щічці?

У трав неспокійний погляд – мотивів жодних…
На квітах роса осіння чомусь без блиску…
Хмарина, що майже поряд, тамує подих,
Вчуває дерев тремтіння… Від зміни тиску?

Дивує пташиний щебет… Пісні народні?
Безрадісний, як ніколи… стрибунчик-коник…
Вже вереснем пахне небо – сувій Господній…
А діти ідуть до школи, бо кличе дзвоник…

У тексті розчинено вірш:

Світанок плете мережку,
Вітрисько складає сповідь,
Туман пеленає стежку,
У сонечка блідне промінь…

У трав неспокійний погляд,
На квітах роса осіння…
Хмарина, що майже поряд,
Вчуває дерев тремтіння…

Дивує пташиний щебет –
Безрадісний, як ніколи …
Вже вереснем пахне небо,
А діти ідуть до школи…

 

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 26 серпня. Лист до Бога

Двадцять шосте серпня. Лист до Бога

3D, у техніці розчинення

НЕБОКРАЄМ ОБВУГЛЕНИМ хмари розхитують морок. Тихо КОТИТЬСЯ МІСЯЦЬ німим потойбіччям, як диск… На пергаменті пам’яті літер та слів сивий порох… Жах, НЕНАЧЕ той меч… свій сталевий приховує блиск… ЗАПАХ ВОСКУ ДОВКОЛА… між тим… деформується свічка… і здається чомусь, що ПРИБИТА ДУША ДО ХРЕСТА… У розхристаних сутінках губиться маревом річка, НІЧ ВРОСТАЄ КОРІННЯМ у вицвілий аркуш листа… Бачить світ Цар могутній КРІЗЬ ВСЕСВІТУ ОКО ВСЕЗРЯЧЕ, ті безодні, що В грудях заповнює сонмище зла, СТОВБУР МОЗКУ ПЛАНЕТИ, чекає покути терпляче. Витирає Христос плащаницею піт із чола…
Шлях Чумацький веде з інших вимірів прямо до раю… починається він аж НА ВІСТРІ ГІРСЬКОГО ХРЕБТА… ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ ДЛЯ СЕРЦЯ… протез для свідомості мають отамани юрби… не цікавить їх сліз гіркота…
В стратосфері чуттів скрізь ЛОКАЛЬНІ ОЗОНОВІ ДІРИ, різнотрав’я тривог ВИШНІ ВІТИ КОШЛАТЯТЬ щораз, тавтограми страждань наповняють свідомість без міри… і СЕРПНЕВИЙ ГУСТИЙ ІРОКЕЗ потрапляє до ваз… Мов корида життя… кожен день із собою турніри… На маршруті буття час вперед невблаганно біжить… ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ ДІЙТИ ДО МЕТИ З ПЕРЕЛОМАМИ ВІРИ? Або тільки хоча б ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ, як птаха, НА МИТЬ… Вже космічний наш бруд НА ОРБІТІ становить загрозу… Чи ШУКАТИ ЧУДЕС слід в астральній ще все площині? МЛІЄ ЛИСТЯ ПОВОЛІ, для нього немає наркозу, непророслим зерном загнивають розтрачені дні.
Непритомніє воля… конає в агонії правда, НЕСПОКІЙНО НА ВЛАСНІЙ ГОЛГОФІ,
мрій втрачено сенс… ТЕРПНЕ ШКІРА ВІД БОЛЮ…  в сім’ї стала нормою зрада… кожний другий чаклун, хіромант, «рятівник-екстрасенс»…
Ну а ВІЧНІСТЬ ХОВАЄ КОРДОН… рвуть ефір катастрофи… трансформує ландшафт радіації діапазон… ЗАМІСТЬ МІСТА ЛИШ ВЕЖІ… ЛИБОНЬ, ВАВИЛОНСЬКОЇ… ПРОФІЛЬ… ЧОРНА ПРІРВА ЗВИСА НАД СУСПІЛЬСТВОМ, ЗАГОРНЕНА В СОН…
Люд клонує гріхи, імпортує своє божевілля… Чи ж народиться знов Каїн, Юда та Понтій Пилат? НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ ВІНЧАЄ ПРИРОДУ, ЗАСЛАБЛЕ ДОВКІЛЛЯ… Немовлятам до рук потрапля бойовий автомат. Братовбивці тепер, як опришки, народні повстанці, ТИСНЕ ПРОСТІР, МОВ НАБРЯК… НА КОД ГЕНЕТИЧНИЙ ЗЕМЛІ… Вітер гладить ромашку, мистецтво показує танцю… не бажає, щоб сік лікувальний дістався бджолі…
В споконвічних лісів трохи дивний синдром облисіння, екзекутори гай самовільно карають на смерть… Я НЕ ВМЕРЛА… АЛЕ… ЗУПИНИТИ НЕ МОЖУ СВАВІЛЛЯ… безперервних проблем, суєти, стресу скрізь круговерть…
Дай же, Господи, сил скласти іспит мені на честь, мужність… ПЛАЧУ ПРОСТО… І ЖДУ… КОЛИ ПРОМІНЬ ЗАСЯЄ У МЛІ… Для молитви вбрання підбираю я – скромність та мудрість… Боже, благослови вчинки, вірші та  хліб на столі…

У тексті розчинено вірш:

НЕБОКРАЄМ обвугленим котиться місяць. Неначе
ЗАПАХ ВОСКУ довкола, прибита душа до хреста.
НІЧ ВРОСТАЄ корінням крізь Всесвіту око всезряче
В СТОВБУР МОЗКУ планети… на вістрі гірського хребта…
ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ для серця… локальні озонові діри…
ВИШНІ ВІТИ кошлатять серпневий густий ірокез…
ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ дійти до мети з переломами віри?
ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ на мить… на орбіті шукати чудес?
МЛІЄ ЛИСТЯ поволі… неспокійно на власній Голгофі…
ТЕРПНЕ ШКІРА від болю… а Вічність ховає кордон…
ЗАМІСТЬ МІСТА лиш вежі… либонь, вавилонської… профіль…
ЧОРНА ПРІРВА звиса над суспільством, загорнена в сон…
НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ вінчає природу, заслабле довкілля…
ТИСНЕ ПРОСТІР, мов набряк… на код генетичний Землі…
Я НЕ ВМЕРЛА… але… зупинити не можу свавілля…
ПЛАЧУ ПРОСТО… і жду… коли промінь засяє у млі…

А у вірші розчинено ще одну поезію:
Небокраєм
Запах воску.
Ніч вростає
В стовбур мозку.
Замість милиць
Вишні віти…
Як без крилець
Ввись злетіти?
Мліє листя,
Терпне шкіра.
Замість міста
Чорна прірва.
Німб із терням
Тисне простір.
Я не вмерла…
Плачу просто…

14 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 21 серпня. На сьомий день потопу

Двадцять перше серпня. На сьомий день потопу

3D, у техніці розчинення

На сьомий день потопу* тріснув світ,
На сонці стало слизько від вологи…
Плив Ной через Європу… десь на схід…
Кричав, дрижав вітрисько… терпли ноги…
На сьомий день стихії в чорну млу
Ховав півмісяць клішні надчутливі…
Не ждали на Месію та Іллю
Владики світу грішні, неправдиві…
На сьомий день жахіття, груди хмар
Душила невідомість скаженіла…
Впивались лихоліття смертних кар
У хвору підсвідомість… через тіло….
На сьомий день… розбрату… замість трав
Вростала в небо прірва… вздовж провулку…
Ковчег до Арарату поспішав…
Наближувала віра до притулку…

У тексті розчинено вірш:

На сьомий день потопу*
На сонці стало слизько…
Плив Ной через Європу…
Кричав, дрижав вітрисько…
На сьомий день стихії
Ховав півмісяць клішні…
Не ждали на Месію
Владики світу грішні…
На сьомий день жахіття
Душила невідомість…
Впивались лихоліття
У хвору підсвідомість…
На сьомий день… розбрату…
Вростала в небо прірва…
Ковчег до Арарату
Наближувала віра…

*Всесвітній потоп тривав сорок днів і сорок ночей.

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 19 серпня. У натовпі

Дев’ятнадцяте серпня. У натовпі

3D, у техніці розчинення

У натовпі сірім вовчім двоногі звірі…
Дратують овечі шкіри, хижацькі цілі…
Впираються в небо очі….в густім ефірі
Шукають промінчик віри… хмарини білі…

У натовпі злім, байдужім свої реформи…
Повітря… як смуга смогу… не треба раю…
Не вірять заблудлі душі в моральні норми,
Уже ні собі, ні Богу… не довіряють…

У натовпі юд, пилатів та фарисеїв
За правду готові вбити і тіло, й слово…
Не можу такою ж стати – не ті ідеї…
Різнюся я в цьому світі… не випадково…

У натовпі сірім вовчім закони зграї…
Людина людині ворог… і скрізь могили…
Молюся Творцю щоночі, Його благаю,
Розвіяв… щоб гріху морок… додав… щоб сили…

У тексті розчинено вірш:

У натовпі сірім вовчім
Дратують овечі шкіри…
Впираються в небо очі,
Шукають промінчик віри…

У натовпі злім, байдужім
Повітря… як хмара смогу…
Не вірять заблудлі душі
Уже ні собі, ні Богу…

У натовпі юд, пилатів,
За правду готові вбити…
Не можу такою ж стати…
Різнюся я в цьому світі…

У натовпі сірім вовчім
Людина людині ворог…
Молюся Творцю щоночі…
Розвіяв… щоб гріху морок…

 

12 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Руслан Сафиулов, «РНВ»,
http://www.photosight.ru/photos/5083053/

 

 

Марина Алдон – 18 серпня. Повний місяць

Вісімнадцяте серпня. Повний місяць

3D, у техніці розчинення

А місяць сьогодні повний в руці Господній…
Приховує бік свій темний… невже для блага?
Це – звичний рефлекс умовний, процес природній,
Чи культові дії древні світила-мага?

А місяць сьогодні повний і гладить вічність…
Пускає у ніч коріння… цупке… до ранку…
Пронизує світ духовний та потойбічність
Холодне його проміння, крізь вежі замку…

А місяць сьогодні повний, прекрасний, ясний,
Мов куля срібляста дивна, розквітлий лотос…
ПтахИ, ніби хор церковний, цілком сучасний,
Співають у млі надривно… вібрує голос…

А місяць сьогодні повний, у білій мушлі
Гортає і сни, і мрії… й галактик межі…
У небі, як сфінкс безмовний, рахує душі…
Піщаним зіркам радіє… на безбережжі…

У тексті розчинено вірш:

А місяць сьогодні повний
Приховує бік свій темний…
Це – звичний рефлекс умовний
Чи культові дії древні?

А місяць сьогодні повний,
Пускає у ніч коріння…
Пронизує світ духовний
Холодне його проміння…

А місяць сьогодні повний,
Мов куля срібляста дивна…
ПтахИ, ніби хор церковний
Співають у млі надривно…

А місяць сьогодні повний,
Гортає і сни, і мрії…
У небі, як сфінкс безмовний,
Піщаним зіркам радіє…

 

12 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 16 серпня. «Русалки» Костянтина Маяковського

Шістнадцяте серпня. «Русалки» Костянтина Маяковського

3D, у техніці розчинення

Місячна ніч у гаї… чи вечорниці…
Стелить густі серпанки примарна дійсність…
Неподалік співають міфічні птиці…
Трохи сумні русалки шукають ніжність…

У хороводі з літом кружляє хмарка…
Грає на флейті річка у стилі джазу…
І гомонить із вітром ще юна Мавка…
Про почуття смерічка шепоче в’язу…

Місячна ніч казкова… Схил неба терпне…
З тіней ростуть фіалки і їм не темно…
Пахне трава шовкова духмяним серпнем…
Гладять її русалки… хвостами, певно…

В’ються стежки самотні крізь опівнічність…
З лісу назустріч місту – каміння-глиби…
Зорі – свічки Господні вдихають вічність…
Дивляться в воду чисту дівчата-риби…

У тексті розчинено вірш:

Місячна ніч у гаї
Стелить густі серпанки…
Неподалік співають
Трохи сумні русалки…

У хороводі з літом
Грає на флейті річка…
І гомонить із вітром
Про почуття смерічка…

Місячна ніч казкова…
З тіней ростуть фіалки…
Пахне трава шовкова,
Гладять її русалки…

В’ються стежки самотні
З лісу назустріч місту…
Зорі – свічки Господні
Дивляться в воду чисту…

11 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 11 серпня. Час

Одинадцяте серпня. Час

3D, у техніці розчинення

Час – точна система дійсності послідовної
У межах життя минущого… швидкоплинного…
А мить – це уламок вічності наддуховної
В годиннику Бога Сущого і Єдиного…

Час – книга, усі ми – аркуші для рукописів
І літери – дні змарновані, чорні рештки мрій…
У просторі скільки ярусів, скільки обрисів?
Де кільця річні сформовані на осі земній?

Час – поміж світами відстані і дистанції…
На лінії невідомості гори, кратери…
Та пошук моменту істини, чи субстанції…
За межами підсвідомості… індикатори?

У тексті розчинено вірш:

Час – точна система дійсності
У межах життя минущого…
А мить – це уламок вічності
В годиннику Бога Сущого…

Час – книга, усі ми – аркуші
І літери – дні змарновані…
У просторі скільки ярусів,
Де кільця річні сформовані?

Час – поміж світами відстані
На лінії невідомості…
Та пошук моменту істини
За межами підсвідомості…

 

4 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 2 серпня. Декорує простір буря…

Друге серпня. Декорує простір буря…

3D, у техніці розчинення

День Іллі

Ілля вітрами кришить скелі первозданні, потойбічні,
Пряде серпневий день тумани з очерету біля річки…
На натяжній небесній стелі дивні символи магічні –
Чорніють хмари, як сутани, закриваючи смерічки…

Тонкі зигзаги блискавиці трохи сиві та блискучі,
Як волосинки із борідки проповідника старого…
Тремтять фіалки, дикі птиці, навіть ягоди пахучі…
Гірські ліси негоди свідки й переляку грозового…

Природа трохи дратівлива – їй тепла бракує, світла…
Чекає сонце допомоги? Його шкіра зараз бура…
Жонглює від світанку злива почуттями в серці літа…
Невільно краплями вологи декорує простір буря…

У тексті розчинено вірш:

Ілля вітрами кришить скелі,
Пряде серпневий день тумани…
На натяжній небесній стелі
Чорніють хмари, як сутани…

Тонкі зигзаги блискавиці,
Як волосинки із борідки…
Тремтять фіалки, дикі птиці…
Гірські ліси негоди свідки…

Природа трохи дратівлива…
Чекає сонце допомоги?
Жонглює від світанку злива
Невільно краплями вологи…

 

 

28 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 28 липня. Дорога

Двадцять восьме липня. Дорога

3D, у техніці розчинення

Дорога починається із серця, з підсвідомості,
Коріння світу там, вода життя, основа сутності…
Емоції загострені, чуття аж до абсурдності…
І мрії – візерунками в ясельцях невідомості…

Стежина починається із ліній – мотиваторів,
Що на руці, із сонця промінців маршрути зіткані…
Вони малюють шлях, мов олівці, шифрують відстані
Крізь коридори вічності нетлінні… з лона матері…

Бере початок путь завжди від Бога Всемогутнього…
Ми – подих Його вуст… та Слова плоть… як текст із збірника,
Як пісня, що з’являється із нот… на струнах лірника…
Із неба починається дорога… до майбутнього…

У тексті розчинено вірш:

Дорога починається із серця,
Коріння світу там, вода життя,
Емоції загострені, чуття…
І мрії – візерунками в ясельцях…

Стежина починається із ліній,
Що на руці, із сонця промінців…
Вони малюють шлях, мов олівці,
Крізь коридори вічності нетлінні…

Бере початок путь завжди від Бога…
Ми – подих Його вуст… та Слова плоть,
Як пісня, що з’являється із нот…
Із неба починається дорога…

 

25 травня 2011

© Copyright Marina Aldon 2013