Там Карпати ріднії в золотій короні
Де фонтани осені повняться листками,
Де гірлянди квітів скидують разки,
Там Карпати росяні, вмиті напівснами,
Криють поміж вітів інею мазки.
Де пташки заручені із природи храмом,
Де серця лишають, як покличе путь,
Там Карпати злучені із небес вігвамом,
Вітер зупиняють, тишу навпіл рвуть.
Те тумани срібнії ранку б’ють поклони,
Де струмкиховають чисті промінці,
Там Карпати ріднії в золотій короні
Бірюзу складають на м’якій руці.
Упала зірка небу із повік
Вітрами загаптована у перли,
А німфи понесли її навік
В долоні непідступної Говерли.
І там, де хмари лащаться до скель,
Пряде потоки скрізь водиця тала,
Де ранку починається пастель.
Зоринка едельвейсом раптом стала.
І бачить з вишини рожевий світ
Крізь пірамід гірських живі кларнети,
Та мало хто знаходить білий квіт
Пелюсточок з далекої планети.
Зимова ніч
І знов біляві, молоді
Вітри несуть мені сніжинки,
Хоча у січня в бороді
Уже всивіли волосики.
Мовчать під кригою річки –
Злих холодів злякались, мабуть.
У небі зорі, як свічки,
Які й собі снігами всядуть.
Зимова ніч. Дрімає ліс,
Немов дитя, невинно й чисто.
Та буде вранці у беріз
Таки розірване намисто.
Вогонь
Божевільно танцює вогонь
На півсоннім березі річки.
Обпекти трохи хоче, либонь,
Поцілунки гарячі нічки.
Його пломінь небу в чоло
Тихо треться майже щоками.
Що було – уже відгуло!
Хай багаття зіллється з зірками.
Божевільно танцює вогонь
На вчорашньому знов попелищі
І деревам з заляканих скронь
Тільки вітер завзято щось свище.
Вечір
Смарагди. Вечір. Орбіти.
Сонце упало під воду.
Змовкають у горах трембіти,
Мавки показують вроду.
Смереки. Сосни. Осики.
Взяли пітьму на долоні.
Місяцю вітер дикий
Сріблом розписує скроні.
Тривога в тіні вростає.
Сни у Карпат на фіранку.
А небо собі безкрає
Готує з зір вишиванку.
Осінь
Осінь. Зябко. Сонцю знов у жилах
Вже, здоється, холодніє кров.
У лелек політ бринить на крилах
Між чужих гаїв, лісів, дібров.
Осінь. Млячно. Мокрими ногами
Дощ ступа по стежці польовій,
Щось шука собі між сторінками
У блокноті жовтня вітровій.
Осінь. Сумно. Квіти помарніли.
Зріє вранці паморозь на них.
З-під панчох Карпатам забіліли
Борозни туманів прегустих.
У гір моїх цікавий темперамент
У гір моїх цікавий темперамент –
Ховають тишу між готичних скель,
Квітчають трав росинками пергамент,
Шпаків, орлів скликають у готель.
У гір моїх цікавий темперамент –
Тут рукопис правічних таємниць,
А поруч небе зоряний орнамент
Та вітер полонинам між зіниць.
У гір моїх цікавий темперамент –
Тут духи предків мудрість нам дають,
Встановлює природа свій регламент
І пори року компасом стають.
Гірська стежина
Стежина життєвої сцени
Гаптує нам долі завісу,
Карпат починаються вени
З вертепу душі і пралісу.
Тут кладка виписує смужки…
Ми ж взяті з природи святої…
Та як повернуть самотужки
До скинії неньки гірської?
Шлях східцями неба… Скрізь квіти
У ніжну блакить загорнулись.
Так хочеться дуже злетіти,
Та крил за гріхи ми позбулись.
В верхів’ях тут ближче до Бога,
Тут істину легше пізнати,
Та, наче орбіта, дорога
Приводить до рідної хати.
Симфонія Потисся
Оркестр природи розбудив весну
І німб тепла спустися із-за Тиси,
Скрізь перли намережали нарциси,
Травичку розкуйовдивши рясну.
Ліси дощами вмили зелень рук,
Сади у шлюбні сукні нарядились,
Вітри в чуттях розгублено томились
Кудлатим хмарам гордо між перук.
На циферблаті ранку – небокрай,
А дикі гуси морок розігнали,
На арфі квітня весело заграли
Симфонію Потисся на весь край.
Говерла
Під небосхилом неосяжним
Краса Карпат – Говерла-мати,
А Петрос згорблений відважно
Її узявся вартувати.
До ніг красуні-верховинки
Припали озерця та чисті,
Як сонця промені – стежинки,
Такі ж тонкі та золотисті.
Тут чабани на полонинах
Вплелися у життя природи,
Їх мужня постать соколина
Не знає зовсім непогоди.
Тут виток потічків етнічний,
А далі – шлях до серця Тиси,
Тут спокій молиться відвічний,
Добра народжуються риси.
Тут кожен ранок срібні роси
Цілують едельвейсам тихо
Шовкові і цнотливі коси,
Ковтаючи їх присмак дикий.
Як вечір з рукава виймає
Всі зорі зважено, повільно,
То місяць ріг свій упирає
У шпиль гори якось покірно.
Трембіти голос завмирає,
Горить лиш верховинська ватра.
Хто на Говерлі був – той знає,
Чого такая нічка варта.
© 2025 Марина Алдон. Моя гавань · RSS записей · RSS комментариев