Марина Алдон — Влітає осінь тихо у вікно

осінь

Влітає осінь тихо у вікно

 

Влітає осінь тихо у вікно

Листком кленовим, вітром, павутинням…

Для жовтня світ – мистецьке полотно,

Хоча робота кожна пахне тлінням…

Маленька квітка майже засина

В старім вазоні, дише неритмічно…

Із млою розмовляю я одна?

На самоті… при свічці… це логічно…

 

Мій стіл письмовий – начебто вівтар…

За ним молюся віршами щоночі…

Гортаю згадки, наче календар,

А серце неспокійно так стукоче…

Холодну каву… зварену давно…

Настояну зірками… пити легко…

Влітає осінь тихо у вікно…

Мені сьогодні сумно… ти далеко…

 

29 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Фото: spartans «Leaf»

Марина Алдон – Осінь у Парижі

Осінь у Парижі

3D  у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Листок на гілці… щось шепоче в тлінні…
Звичайна жовта пляма… ніби місто…
Чи сонця пальці пишуть на камінні
Портрет да Вінчі Богу… особисто?
Загублено в туманах день осінній?
Сьогодні вранці Сена норовиста…

На творі Леонардо, що у Луврі
Мистецька вічність з запахом Парижу…
У серці листопаду – гімн культурі…
Вітри північні в ритмі маршу дишуть…

У Ейфелеву вежу стратосфера
Впирається невільно шпилем гострим?
Довкола дійсно творча атмосфера…
Як жаль, що тут… я є нечастим гостем…

У тексті розчинено ЯС:

Листок на гілці –
Звичайна жовта пляма,
Чи сонця пальці?

Портрет да Вінчі
Загублено в туманах
Сьогодні вранці…

На творі Леонардо
Мистецька вічність…
У серці листопаду
Вітри північні…

 

5 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Фото: markiza555 «Лувр»,
http://www.photosight.ru/photos/5139002/?from_member

Марина Алдон – Жовтневе

Жовтневе

Заглядає у шибку душі неспокійна, зажурена осінь,
Проникає в думки потаємні, гортає чуття заповітні…
Я повинна здолати туманність розлуки у будь-який спосіб
Та у власному серці ранкові тривоги і бурі магнітні…

Грає Баха сонату вітрисько майстерно вже третю годину,
Мріє теж він, можливо, про тихі, спокійні дощі особисті…
Промінь сонця, як голка, проколює вправно кошлату хмарину,
Павутинням гаптуючи ймення твоє на кленовому листі…

Де б зігрітися трохи? Нерівне у жовтня клітинне дихання…
Меланхолії запах у кави і твій аромат незабутній…
Тихо-тихо молюся… а в небі святому пульсує світання…
Поверни же, благаю, чуття, Вседержителю мій всемогутній…

 

17 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Роберт, «Тихий вечер»,
http://www.photosight.ru/photos/5257261/

Марина Алдон – Факти

Факти

Місяць вітриська старого розгадує міміку, жести
І аж до ранку мою розглядає маленьку кімнатку…
Вірші, крізь серце пропущені, кров’ю написані тексти –
Майже єдине, що млі залишаю про себе на згадку…

Зорі до неба прибиті цвяхами Творця золотими?
Всесвіт обпалює їхнє глибоке нерівне дихання…
Трохи сумна та оголена зовсім душа… між рядками…
Розповідає паперу про міжгалактичне кохання…

Ніч ефемерна обмацує пальцями лампу настільну
І видається, немовби пульсує у літерах дійсність…
З ручкою разом римую бажання на тему довільну…
Линуть пісні через виміри простору-часу у вічність…

Ймення знайоме в уяві оздоблюю рясно сльозами…
Ніжно стискаю в долоні каблучку твою зі смарагдом…
Сформулювати гіпотезу пристрасті важко словами,
Та почуття, що у грудях печуть, залишається фактом…

17 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
hlorat, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5257222/

Марина Алдон – Осінній ранок

Осінній ранок

Осінь у стані дрімоти природної,
На підвіконні вітри, чи птахи?
Під мікроскопом зіниці Господньої
Вкриті узорами з листя шляхи…

Сивобороді тумани на вулиці
Перераховують вікна хатин?
Сонце ховається в каві, у булочці?
З вереснем снідає серед хмарин?

Трохи застуджений голос будильника
Повідомляє усі плани дня…
А павутина, як стрічка нашийника,
Зранку дратує мале цуценя…

Сповнене серце любов’ю безмежною…
Я відчуваю святу благодать…
Пахне світання твердінню небесною,
Що проростає у кожну з кімнат…

 

4 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Сергей Домбровский, «Любой закат станет рассветом»,
http://www.photosight.ru/photos/5237656/

Марина Алдон – Летять у вирій дикі гуси

Летять у вирій дикі гуси

Летять у вирій дикі гуси,
Вдихає небо їхні крики…
Вітрисько в жовтім капелюсі
Зриває листя із осики…
У павутинні сонця око,
Кудлаті хмари понад гаєм…
Мені тривожно, одиноко
І так тебе не вистачає…

Бинтують поспіхом тумани
Стежини, сквери, площі зранку
Та континенти поміж нами…
Болить душа безперестанку…
Співають ріки повноводні,
Трава у стані засинання…
У серці опади сьогодні –
Тепла бракує і кохання…

Летять у вирій дикі гуси
Піввіссю Божої орбіти…
Я завмираю у напрузі –
Світ починає сиротіти…
Сумна, безрадісна природа
І потойбіччям пахне осінь…
Ти – долі кара, нагорода?
Чому же ми не разом досі?

 

1 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Александр Сысуев, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5233832/

Марина Алдон – Я біла вовчиця

Я біла вовчиця

Я біла вовчиця, не просто звичайний хижак,
Слова – мій пожиток і їжа духовна – пісня…
Розгублено мрії, порушено тишу… однак
Іду за тобою… веде мене зірка пізня…
На скелі гніздиться, неначебто ластівка, ніч,
Гірське джерело мимоволі римує краплі…
Холодні сльозини тихенько стікають із віч
На квіти осінні… потоптані і заслаблі…

Я біла вовчиця… Не вию на місячний диск,
А ревно молюся у мряці святому Богу…
Чумацька Дорога, немовби розплавлений віск…
І ліс, наче пустка… ховаю в душі тривогу…
Від шалу – порушення пульсу та серцебиття,
Проколюють неба уламки тоненьку шкіру…
До тебе доносить вітрисько мої почуття?
У вірші вкладаю, неначе в конверти, віру…

Я біла вовчиця, надійно пильную твій сон
Крізь милі розлуки і міжорбітальний протяг…
Галява нагадує чимось астральний перон,
Де пам’ять курсує, немов галактичний потяг…
Нелегко долати розмиті кордони світів,
Коли поміж нами безодня, глибока прірва…
Лише за тобою крокую уже сім життів,
Та не впізнаєш мене, любий, у тілі звіра…

1 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Бабкиной Юлии Ивановны «Верное серце»

Марина Алдон – Бабине літо

Бабине літо

Торкається неба листок жовтуватим овалом,
Зоставшись без гілки, вивчає пташині дороги…
Крилом витирає, неначе старим простирадлом,
Вітрисько неквапно… знов осені очі вологі…
Записує річка ліричні віршовані строфи
На камені сірі, на власні чернетки мистецькі…
Тре сонце проміння, бажає зігрітися трохи,
Та жару немає давно в галактичному серці…
Пряде павутиння, розгублено… бабине літо,
Травинки і квіти поволі впадають у кому…
Молочні тумани собою заповнюють місто…
А вересень тужить… за ким – не збагнути нікому…

 

1 вересня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Лукиной Елены Олеговны «Осень золотая»

Марина Алдон – Дощі осінні…

Дощі осінні…

3D, у техніці розчинення

1.
ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… ЗАПАХ ТЛІННЯ…
Листи до Бога пише жовтень на бруківці…
Тремтить тоненьке галактичне павутиння
Планеті майже на розірваній сітківці…

ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ У ДОЛОНІ…
Між нами милі і печалі, і розлуки,
Три континенти, кількасот чужих перонів,
Коліс вагонних неритмічні перестуки…

НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… ЛИШ ВИДІННЯ?
Наріжний камінь саме ти моєї долі!
Самотність – піст, а яра пристрасть – розговіння…
Жага струмує по судинах… мимоволі…

РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… СВІТ ХОЛОНЕ…
Тобою дишу патогенно та нервово…
Астральну плоть ховає мла під плаття чорне…
Відлити б сонце, звісно, з персня золотого…

ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО В НЕБОКРАЇ…
Немов пророк старий, вона сивоборода…
Із вишини із потічками розмовляє,
Їй до снаги об’ємні краплі та негода…

ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, В ЛАСТОВИННІ…
Дивує кленів елегантність, чиста врода…
Та в’януть квіти… дикі, лагідні, безвинні…
До медитації готується природа?

СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… СИЛ НЕМАЄ…
Зі мною він у безнадії виє вовком…
Пустує лігво, рідний дім… за темним гаєм…
Куди іти… тебе шукати… крок за кроком…

ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ СТАРОВИННІМ?
Обабіч гори, поціловані лиш  часом,
Будівлі сірі, незнайомці…  Ми не винні,
Що спільні імпульси римуємо не разом…

У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ НАДЧУТЛИВІ,
Але у мене третя стадія безсоння…
Сезонні зміни у свідомості… у зливі?
Прогіркла кава в філіжанці… мов безодня…

ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… БО, МІЖ ІНШИМ,
Знайоме ймення є частиною молитви,
Його вважаю найсвятішим, найріднішим,
А шал і пам’ять, як світлину, не спалити…

В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ ОСОБЛИВІ,
Патологічні та інтимні цілковито…
Без тебе зміни гормональні неможливі…
Торкнутись хочу теплих вуст несамовито…

ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ КОЖНИМ ВІРШЕМ…
А слово проситься в листи, в блокнот, у книгу…
Мій Арістотеле, Софокле наймудріший,
Будь просто поруч… я благаю… аж довіку…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… запах тління…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ у долоні…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… лиш видіння?
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… Світ холоне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО в небокраї…
ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, в ластовинні…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… Сил немає…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ старовиннім?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ надчутливі…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… бо, між іншим,
В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ особливі…
ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ кожним віршем…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… крики птиці…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? Свічка гасне…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, без дзвіниці…
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… серце власне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… хмарі слизько…
ДОВКОЛА СХИЛИ… в жовтім листі…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… у вітриська…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, в цьому місті?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ мрійофази…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… не забути…
В ДУШІ КОХАННЯ… метастази
ТРИВОГА… ПОРЯД… тисне в груди…

4.
І ще одну поезію:

ДОЩІ осінні…
ДОРОГА в безвість?
НАШ ХРАМ без пісні…
РОЗБИТО всесвіт…
ТУМАН бентежить…
ДОВКОЛА схили…
СІМ ДНІВ… біль, нежить…
ЯК ЖИТИ, милий?
У СНІВ… із рАння
ТВІЙ ГОЛОС, погляд…
В ДУШІ кохання…
ТРИВОГА… поряд…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

1. Дощі…
2. Дорога…
3. Наш храм
4. Розбито…
3. Туман
5. Довкола
6. Сім днів…
4. Як жити?
6. У снів…
5. Твій голос
1. В душі
2. Тривога…

 

1 вересня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Ina_TK «Time»
http://www.photosight.ru/photos/5177679/

Марина Алдон – Осінній дощ


Осінній дощ

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Земля холодна… небо із каміння?
Летить у вирій птаха-мандрівниця…
На сонце інше схоже павутиння…

Краса природна макам диким сниться…
Убору Мономаха в сквері тління…
На гілці вишні вересня каплиця…

Плетуть вінки із листя, сум колишуть
Вітри осінні… дикі, невеселі…
Куди опівдні з міста змито тишу?
Втікають тіні грітися в оселі?

Тілами парасолі механічно
Прасують сірі хмари над юрбою…
Туман повзе, як равлик… неритмічно…
А дощ танцює самбу із рікою…

У тексті розчинено ЯС

Земля холодна…
Летить у вирій птаха,
На сонце інше?

Краса природна
Убору Мономаха
На гілці вишні…

Плетуть вінки із листя
Вітри осінні…
Куди опівдні з міста
Втікають тіні?

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Троцика Павла Ивановича «Двое»