Марина Алдон – 3 липня. Розуми над картиною Василя Штернберга «Озеро»

Третє червня. Розуми над картиною Василя Штернберга «Озеро»

3D, у техніці розчинення

Коріння дерева старого, неначе велетня обличчя,
Справляє дивне враження на трАви біля пристані…
Безмовно з люстра голубого, якому світлотіні личать,
Киває відображення… вітриськами розхристане…

Зі стовбура гілляки-руки інтелігентно гладять літо,
В повітря тягнуть пальчики, щоб озера торкнутися…
А малахітові перуки приємно пахнуть горицвітом…
Пташині містять датчики… в листках гніздиться музика…

В задумі хмари та каміння… і кілька звивин краєвиду…
Їм хочеться теж ніжності, що сонце випромінює…
Вода жива, дає прозріння, яке черпає з небовиду…
Чуття приємне свіжості липневий день навіює…

У тексті розчинено вірш:

Коріння дерева старого
Справляє дивне враження…
Безмовно з люстра голубого
Киває відображення…

Зі стовбура гілляки-руки
В повітря тягнуть пальчики…
А малахітові перуки
Пташині містять датчики…

В задумі хмари та каміння…
Їм хочеться теж ніжності…
Вода жива, дає прозріння,
Чуття приємне свіжості…

 

 

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 2 липня. Відчуження…

Друге липня. Відчуження…

3D, у техніці розчинення

1.
ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ МІЖГАЛАКТИЧНИМИ,
Під твоїми крильми́ починається вічність і щастя…
Зупиняється час… пахне літо свічками магічними…
Непорочна роса у долоні, неначе причастя…

МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… НА РІВНІ СВІДОМОСТІ,
Залишаєш автограф-узор інстинктивно у віршах…
За тобою б ішла… через прірву…. сто смуг невагомості…
А небесна твердінь… в напівтемряві глибша та більша…

СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, ДИКИМИ, ЗВИЧНИМИ…
Всі норд-ости тобі виграють Шостаковича, Баха…
Навіть хмари бліді видаються чомусь ексцентричними,
Майже кожна із них, ніби шапка-ковпак Мономаха…

СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, ЯК ДВІ ВИПАДКОВОСТІ,
Із астральним сачком ловиш марення дуже дбайливо
День місячнім на кратері… при спеціальній вологості…
Бо ж фантазії, наче метелики – крихітне диво…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, ЗНАЄШ РЕАЛІЇ…
Біля тебе, як нитка, проходить Чумацька Дорога…
Та у грудях вулкани… сезонні якісь аномалії…
Тридцять вісім за Цельсієм… Тихо молюся до Бога…

ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ… СВОЄЮ БАЙДУЖІСТЮ…
Пристрасть вільним потоком струмує, тече по судинах…
Я знесу геть усе… терпеливо… покірно… із мужністю…
Бо ти поруч завжди́ … на стареньких пожовклих світлинах…

КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ М’ЯТИ І ШАВЛІЇ…
То ж сльозини мої… від чуттів надприродних багряні…
Волохатенький мох тягне шию фіалці до талії…
Липень румбу танцює… Співають дрозди на поляні…

ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… НЕ СМІЙСЯ НАД ЮНІСТЮ)
Виривається крик… чи то відчаю, чи то знемоги…
Тільки скеля мовчить… дише рівно… античною мудрістю…
Їй знайомі давно всі пориви і втіхи, й тривоги…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ІЛЮМІНАЦІЇ
Не тому, що я десь серед гір, ти – в великому місті…
А тому, що не ті… вже між нами з тобою вібрації,
Що були ще торік, або навіть у березні-квітні…

ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, ТАЄМНО… ПРИМРУЖЕНО…
І малюєш на склі олівцями, за звичкою, руни…
Тут самотньо мені… вигинаються спомини… збуджено…
Не чекаю, повір, подарунків від долі-фортуни…

ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ АБО АКАЦІЇ…
Декламує пророків біблійних цілюща криниця,
Довіряє вона цілковито своїй інтонації…
Має голос провидця підземна холодна водиця…

НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, ТА ТРОХИ НАПРУЖЕНО…
Я не знаю, для чого мені ефемерна свобода…
Поодинці у всесвіті жити нелегко… відчужено…
Очевидцем невільним любовних тортур є природа…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ міжгалактичними,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… на рівні свідомості…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, дикими, звичними,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, як дві випадковості…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, знаєш реалії…
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ своєю байдужістю…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ м’яти і шавлії
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… не смійся над юністю)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ілюмінації…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, таємно… примружено…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ або акації…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, та трохи напружено…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ і зливами,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ частково…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ тремтливими,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ нервово…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО трояндове,
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, із рани…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ смарагдове
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, коханий)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ та річечки…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… натхненно…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ смерічечки…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» смиренно…

4.
І ще одну поезію:

ТИ керуєш думками,
МІЙ світогляд формуєш,
СВІТ гаптуєш вітрами,
СНИ з піснями римуєш…

МРІЙ даруєш намисто,
ЦВІТ зриваєш із серця…
КРОВ стікає на листя
ІЗ душі (Змилосердься!)…

ВІЧ не бачиш у мряці,
ЗНОВ рахуєш планети…
ЛІС намацують пальці…
НІЧ вигукує:  «Де ти?»…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

Ти –
Мій
Світ…
Сни –
Мрій
Цвіт…

Кров
Із
Віч…
Знов
Ліс…
Ніч…

 

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 30 червня. Молодь

Тридцяте червня. Молодь

30 червня – День молоді
3D, у техніці розчинення

Юні душі наснаги повні, а серця – навиліт.
Сяють очі, неначе зорі, щиро і бадьоро…
Мчать життєві човни крізь повінь, трансформують хвилі,
Здоганяють вітри прозорі, як диктує норов…

Молоді пагінці сміливі, підростають стрімко…
Не лякаються від стихії, і від гроз примхливих…
Хай танцюють дощі на ниві, в лісі… між барвінком…
Ще попереду плани, мрії, сотні справ важливих…

Вже не діти, ще не дорослі, вірять у дивацтва…
Та у грудях – світи безмірні… що гартують волю…
Жар кохання веде наосліп аж до піку щастя,
Щоб знайти лебедину вірність, особисту долю…

У тексті розчинено вірш:

Юні душі наснаги повні,
Сяють очі, неначе зорі…
Мчать життєві човни крізь повінь,
Здоганяють вітри прозорі…

Молоді пагінці сміливі,
Не лякаються від стихії…
Хай танцюють дощі на ниві,
Ще попереду плани, мрії…

Вже не діти, ще не дорослі,
Та у грудях – світи безмірні…
Жар кохання веде наосліп,
Щоб знайти лебедину вірність…

 

16 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 29 червня. І.І.Левітан. «Залишки колишньої. Сутінки»

Двадцять дев’яте червня. І.І.Левітан. «Залишки колишньої. Сутінки»

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Хмарини білі, наче викладені з вати,
Природи творчий витвір на мольберті неба…
В морській майстерні запах успіху та втрати…

Блакитні хвилі, як водИ прозорі ребра,
Гортає дикий вітер пам’ять, числа, дати…
Пісок у жмені часу… змочувати треба?

В трави на узбережжі чистий колір червня…
Тугі стеблини сонцем вигладжені ніжно…
Мовчать руїни вежі… мріє арка древня…
Вузькі щілини поглядають досить грізно…

Дерев немає… Поховалися… напевно…
У коридорі таємничім кам’янистім…
КвіткИ маленькі щось нашіптують душевно…
В них почуття до літа суто особисті…

У тексті розчинено ЯС:

Хмарини білі –
Природи творчий витвір
В морській майстерні…

Блакитні хвилі
Гортає дикий вітер…
Пісок у жмені…

В трави на узбережжі
Тугі стеблини…
Мовчать руїни вежі,
Вузькі щілини…

 

16 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 25 червня. Червнева ніч у лісі

Двадцять п’яте червня. Червнева ніч у лісі

3D, у техніці зіставлення

На небі зорі чи черешні, мла проростає у повітря…
Горять, запалені Творцем свічки… в цю ніч… ароматичні…
Дроздів звучать акорди перші, сни відганяє місяць вістрям…
У парі з ніжним вітерцем струмки співають фантастичні…

Блукає лісом тепле літо… листки тополі, як фіранки…
Серпанок горнеться до ніг, трава гладка та шовковиста…
Ромашка вабить пишним цвітом, а де ж ховаються фіалки?
Шукаю м’яту край доріг, знаходжу із суниць намисто…

Спокійно, затишно довкола… У червня настрій романтичний…
Галява, мов іконостас, у серці благодать первинна…
В задумі скеля вузькочола… імлистий гай, як храм античний…
Спливає непомітно час… Природа дика, та гостинна…

У тексті розчинено два вірші:
1.
На небі зорі чи черешні
Горять, запалені Творцем…
Дроздів звучать акорди перші
У парі з ніжним вітерцем…

Блукає лісом тепле літо,
Серпанок горнеться до ніг…
Ромашка вабить пишним цвітом,
Шукаю м’яту край доріг…

Спокійно, затишно довкола…
Галява, мов іконостас…
В задумі скеля вузькочола…
Спливає непомітно час…

2.
Мла проростає у повітря…
Свічки… в цю ніч… ароматичні…
Сни відганяє місяць вістрям…
Струми співають фантастичні…

Листки тополі, як фіранки…
Трава гладка та шовковиста…
А де ж ховаються фіалки?
Знаходжу із суниць намисто…

У червня настрій романтичний…
У серці благодать первинна…
Імлистий гай, як храм античний…
Природа дика, та гостинна…

 

14 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 24 червня. Клод Моне «Латаття» («Водяні лілії»)

Двадцять четверте червня. Клод Моне «Латаття» («Водяні лілії»)

3D, у техніці розчинення

Пелюстки, наче справжні діаманти у казковій голубіні,
Чарують персні лагідних листків узором самобутнім…
А над водою чайки-музиканти імітують Паганіні,
Немов на грані різних двох світів… гудуть вітри могутні…

Щоранку розкриваються бутони, як повіки галактичні,
Чудово знають сонця родовід і чують Божий голос…
Обличчя благородні, мов з ікони ідеальні, автентичні…
Їм озеро – маленький небозвід, а, може, мікрокосмос…

НастОї трав, розчинені у літі, у молозиві русалок,
Просочені парфумами хмарин і пафосом поетів…
Немає за латаття кращих квітів – елегантних витинанок,
Немає таємничіших рослин, напевно, на планеті…

У тексті розчинено вірш:

Пелюстки, наче справжні діаманти,
Чарують персні лагідних листків…
А над водою чайки-музиканти,
Немов на грані різних двох світів…

Щоранку розкриваються бутони,
Чудово знають сонця родовід…
Обличчя благородні, мов з ікони…
Їм озеро – маленький небозвід…

НастОї трав, розчинені у літі,
Просочені парфумами хмарин…
Немає за латаття кращих квітів,
Немає таємничіших рослин…

 

13 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 23 червня. Літня гроза

Двадцять третє червня. Літня гроза

3D, у техніці зіставлення

У небі безмежному, вічному знову гроза палить люльку…
Рингтони вистукує грім, імітує космічні музики
На древньому бубні магічному, згідно шаманського культу…
На хмари нанесено грим… Де таїться овал сонцеликий?

Фокстрот витанцьовує блискавка – змійка блискуча, вогненна,
Виконує, мовчки, обряд, інкарнує світи потойбічні…
На спині оздоблення – вишивка, дика нестримність у генах,
В душі електричний розряд, точні імпульси в серці, ритмічні…

А злива жонглює дощинками, око сльозиться Господнє,
Нанизує сум на траву, традиційно зволожує квіти…
Не стежить вітрисько за вчинками, млу диво лякає природне…
Хитає сосну лісову в бурю щиро закохане літо…

У тексті розчинено два вірші:
1.
У небі безмежному, вічному
Рингтони вистукує грім
На древньому бубні магічному…
На хмари нанесено грим…

Фокстрот витанцьовує блискавка,
Виконує, мовчки, обряд:
На спині оздоблення – вишивка,
В душі електричний розряд…

А злива жонглює дощинками,
Нанизує сум на траву…
Не стежить вітрисько за вчинками,
Хитає сосну лісову…

2.
Знову гроза палить люльку,
Імітує космічні музи́ки,
Згідно шаманського культу…
Де таїться овал сонцеликий?

Змійка блискуча, вогненна
Інкарнує світи потойбічні –
Дика нестримність у генах,
Точні імпульси в серці, ритмічні…

Око сльозиться Господнє,
Традиційно зволожує квіти…
Млу диво лякає природне –
В бурю щиро закохане літо…

9 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 22 червня. Барвінок

Двадцять друге червня. Барвінок

3D, у техніці розчинення

Ніжно стелиться барвінок… Декламує літо вірші…
Лине пісня птиць ранкова – аріозо легендарне…
У квіток – небес відтінок (може, очі ще й синіші),
Жовте дно зіниць, як сонце, тільки крихітне, янтарне…

На тонесеньких стеблинах корінці, неначе вуси…
Грає вітровій у сховки із метеликом барвистим…
Червень ходить по коліна у нектарі, жде спокуси…
У траві густій віночок… пахне дивом росянистим…

Пелюсто́чки із тканини – із шифону, з оксамиту?
Листя з бірюзи… пружинисте, з елементами декору…
Усміхаються рослини… на горі, у серці світу…
Тішаться ліси Карпатські – дивовижну ж мають флору…

У тексті розчинено вірш:

Ніжно стелиться барвінок…
Лине пісня птиць…
У квіток – небес відтінок,
Жовте дно зіниць…

На тонесеньких стеблинах
Грає вітровій…
Червень ходить по коліна
У траві густій…

Пелюсто́чки із тканини?
Листя з бірюзи?
Усміхаються рослини…
Тішаться ліси…

 

8 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 21 червня. День літнього сонцестояння

Двадцять перше червня. День літнього сонцестояння

3D, у техніці розчинення

Ніч капризна та тривожна, тіні дивляться на світло,
Бо найдовший день у році, навіть трави всі цілющі…
Спати хочеться, не можна… чорна кава пахне літом…
У душі мільйон емоцій… три записки на подушці…

Квітне папороть у гаї, дива ждуть ліси казкові…
Оживає храм природи, розсуваються фіранки…
Славлять гори водограї, на воді вінки святкові…
Мавки водять хороводи, щось наспівують русалки…

Мла відкрита для обрядів, червень потайки ворожить…
Розгорається багаття, є в вогню магічна сила…
Місяченьку зорі раді… Тільки хмара на сторожі…
Те́пло… геть одежу, плаття! Вітровії чистять крила…

У тексті розчинено два вірші:
1.
Ніч капризна та тривожна,
Бо найдовший день у році…
Спати хочеться, не можна…
У душі мільйон емоцій…

Квітне папороть у гаї,
Оживає храм природи,
Славлять гори водограї,
Мавки водять хороводи…

Мла відкрита для обрядів,
Розгорається багаття…
Місяченьку зорі раді…
Те́пло… геть одежу, плаття!

2.
Тіні дивляться на світло,
Навіть трави всі цілющі…
Чорна кава пахне літом…
Три записки на подушці…

Дива ждуть ліси казкові…
Розсуваються фіранки…
На воді вінки святкові…
Щось наспівують русалки…

Червень потайки ворожить…
Є в вогню магічна сила…
Тільки хмара на сторожі…
Вітровії чистять крила…

 

7 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – 20 червня. Мої Карпати

Двадцяте червня. Мої Карпати

3D, у техніці зіставлення

Карпати – філармонія пташина, в гОрах мУзика казкова…
Тут виграють оркестри симфонічні, гомонять маленькі квіти,
Тут липа із берізкою – родина, їх єднає спільна мова,
Тут тихо дишуть скелі предковічні, ввись ведуть стежин орбіти…

Карпати – храм душі і праприроди, інший світ у серці гаю…
Тут вітровії, наче прихожани, камінці, немов скрижалі,
Тут пізнається сутність насолоди, бо ліси – останки раю…
Вода джерельна має смак нірвани, ватра спалює печалі…

Карпати – див та мудрості скарбниця, життєдайний дощ у хащі..
Тут можна зняти хмару з небокраю, а росинки, як насіння,
Травинки, мов зелена плащаниця, стиглі ягоди – найкращі…
Ночами тіні предків оживають…. тут дає Господь прозріння…

У тексті розчинено два вірші:

1.
Карпати – філармонія пташина…
Тут виграють оркестри симфонічні,
Тут липа із берізкою – родина,
Тут тихо дишуть скелі предковічні…

Карпати – храм душі і праприроди…
Тут вітровії, наче прихожани,
Тут пізнається сутність насолоди,
Вода джерельна має смак нірвани…

Карпати – див та мудрості скарбниця…
Тут можна зняти хмару з небокраю,
Травинки, мов зелена плащаниця,
Ночами тіні предків оживають….

2.
В гОрах мУзика казкова…
Гомонять маленькі квіти,
Їх єднає спільна мова,
Ввись ведуть стежин орбіти…

Інший світ у серці гаю…
Камінці, немов скрижалі,
Бо ліси – останки раю…
Ватра спалює печалі…

Життєдайний дощ у хащі..
А росинки, як насіння,
Стиглі ягоди – найкращі…
Тут дає Господь прозріння…

 

7 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012