Марина Алдон – 21 жовтня. Зі мною нелегко…

Двадцять перше жовтня. Зі мною нелегко…

3D, у техніці розчинення

Зі мною нелегко, сама розумію, знаю…
З тобою непросто, бо маєш характер вітру…
Заповнює холод сім поверхів небокраю…
Між душами простір нагадує майже прірву…
Між раєм та пеклом межа непримітна зовсім…
Краплиночка воску без свічки втрачає цінність…
Темніє навколо… Вже спати лягає осінь?
В зірок фаза росту, а потім – статева зрілість…

Біль відчаю, схоже, в судинах тече, із кров’ю…
Наповнює груди тривога… на серце тисне…
Кохання – це безвість… Чуття, яке звуть любов’ю –
Хвороба набута… і невиліковна, звісно…
Мовчи, ти не зможеш ні поруч, ні одаль бути…
Мій погляд забути повік не зумієш, любий…
Я Вічність! Я – Всесвіт, мелодія щастя й смути!
Я – мед! Я – отрута! Спокусою пахнуть губи…

У тексті розчинено вірш:

Зі мною нелегко,
З тобою непросто…
Заповнює холод
Між душами простір…
Між раєм та пеклом
Краплиночка воску…
Темніє навколо…
В зірок фаза росту…

Біль відчаю, схоже,
Наповнює груди…
Кохання – це безвість,
Хвороба набута…
Мовчи, ти не зможеш
Мій погляд забути…
Я Вічність! Я – Всесвіт!
Я – мед! Я – отрута!

 

6 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
art1fex, «Левитация»,
http://www.photosight.ru/photos/5112769/

Марина Алдон – 16 жовтня. Прилети…

Шістнадцяте  жовтня. Прилети…

3D, у техніці розчинення

Прилети до мене, поки не стемніє
Вітром із долини, поцілуй вуста…
Дивом незбагненним доторкнись до мрії…
Зіркою у сні ти… напиши листа…
Осінь дні рахує, як зів’ялі квіти
І мовчить годинник, вічний демагог…
Плачуть за тобою раз-у-раз трембіти…
Вірші та пісні всі слухає Сам Бог…

Прилети, коханий, мов листочок клена…
Як же ти далеко! Скрізь кордони, дріт…
Серце зітліває, рветься кожна вена…
Кровоточить сум і… розмиває світ…
Я тебе чекаю, віддано молюся
Під шатром смереки, у руці свіча…
У дзвіниці гаю терпнуть моху вуса…
Почуття, як струм, як… імпульс у очах…

Прилети, єдиний, хоч на дві хвилини
Соколом карпатським, беркутом, орлом…
Шлях осяє ніжно, стежку опромінить
Місячний ліхтар, що… в тебе за вікном…
Будь душі струною, зваб мене сьогодні,
Яблуком будь райським, щоб неспокій щез…
Підіймись зі мною, любий, із безодні
В гори, аж до хмар, аж… прямо до небес…

У тексті розчинено вірш:

Прилети до мене
Вітром із долини,
Дивом незбагненним,
Зіркою у сні…
Осінь дні рахує
І мовчить годинник…
Плачуть за тобою
Вірші та пісні…

Прилети, коханий,
Як же ти далеко!
Серце зітліває,
Кровоточить сум…
Я тебе чекаю
Під шатром смереки,
У дзвіниці гаю…
Почуття, як струм…

Прилети, єдиний,
Соколом карпатським…
Шлях осяє ніжно
Місячний ліхтар…
Будь душі струною,
Яблуком будь райським…
Підіймись зі мною
В гори, аж до хмар…

4 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

У створенні колажу використано роботу
Максима Вейзе (Helloween), «Июньский двуколор»,
http://www.photosight.ru/photos/5087025/?from_member

 

Марина Алдон – 13 жовтня. На мові ніжності

Тринадцяте жовтня. На мові ніжності

3D, у техніці розчинення

Зірки мовчать, неначе зачаровані, жовтневою габою…
Листочки клена осінню розхристані, розкидані у вічності…
Є ти і я. Є душі заримовані молитвою святою…
Болять слова… В піснях – любов на відстані… Рядки – на мові ніжності…

Стікає сум із сЕрденька сльозиною, скривавленою трохи…
Гортаю млу, відкинувши умовності, тонкими часу крилами…
До тебе йду астральною стежиною, рахую власні кроки…
Крізь мрії, сни на рівні підсвідомості… тремчу між небосхилами…

Дивують вітру дивні інтонації із тихим передзвоном,
У ніч таку емоції відчутніші… дихання свічки з павзами…
Хоч доля нас тримає на дистанції, роз’єднує кордоном…
Тебе завждИ знаходжу… зором внутрішнім, за місячними фазами…

У тексті розчинено вірш:

Зірки мовчать, неначе зачаровані,
Листочки клена осінню розхристані…
Є ти і я. Є душі заримовані…
Болять слова… В піснях – любов на відстані…

Стікає сум із сЕрденька сльозиною…
Гортаю млу, відкинувши умовності…
До тебе йду астральною стежиною
Крізь мрії, сни на рівні підсвідомості…

Дивують вітру дивні інтонації…
У ніч таку емоції відчутніші…
Хоч доля нас тримає на дистанції,
Тебе завждИ знаходжу… зором внутрішнім…

 

3 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – 23 вересня. Скільки доріг між нами

Двадцять третє вересня. Скільки доріг між нами

3D, у техніці розчинення

Скільки доріг між нами, Шляхів Чумацьких,
Скільки вітрів осінніх уже померли…
Листя паде з зірками у млу зненацька…
Небо тремтить у тлінні… підводять нерви…

Скільки ночей між нами, ночей розлуки…
Як на долоні ліній в масштабі долі…
Сльози стають дощами, холонуть руки…
В вічність пірнають тіні… зі свічки… кволі…

Скільки світів між нами, країн, кордонів,
У площині мовчання молитва лине…
Повна душа чуттями, що не сезонні…
Серце пече кохання… в житті єдине…

У тексті розчинено вірш:

Скільки доріг між нами
Скільки вітрів осінніх,
Листя паде з зірками
Небо тремтить у тлінні

Скільки ночей між нами
Як на долоні ліній
Сльози стають дощами,
В вічність пірнають тіні

Скільки світів між нами
У площині мовчання
Повна душа чуттями
Серце пече кохання

 

28 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
valery_tenyakov, «Лунное сердце»,
http://www.photosight.ru/photos/5104590/

 

 

Марина Алдон – 20 вересня. Любов – не дар, не кара

Двадцяте вересня. Любов – не дар, не кара

3D, у техніці розчинення

Любов – не дар, не кара за провину, злодіяння,
А іспит на душевну досконалість, на терплячість…
Коханням Бог випробує людину… та стражданням,
Щоб бачити смиренність чи зухвалість її вдачі…

Любов – не присуд долі і не вирок… хоч у ліжку
Частіше біль, ніж крила розпростерті, спазм легенів,
Вогонь і лід у серці… штрихпунктиром… вперемішку…
Вже не клянуться в вірності до смерті наречені?

Любов – це світла мрія, вчинок, слово, сон інтимний,
В утробі плід, півсвіту у зіницях… смак екстазу…
Це – віра, навіть сутності основа, імпульс дивний,
Найбільша галактична таємниця в межах часу…

У тексті розчинено вірш:

Любов – не дар, не кара за провину,
А іспит на душевну досконалість…
Коханням Бог випробує людину,
Щоб бачити смиренність чи зухвалість…

Любов – не присуд долі і не вирок,
Частіше біль, ніж крила розпростерті…
Вогонь і лід у серці… штрихпунктиром…
Вже не клянуться в вірності до смерті?

Любов – це світла мрія, вчинок, слово,
В утробі плід, півсвіту у зіницях…
Це – віра, навіть сутності основа,
Найбільша галактична таємниця…

 

26 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 17 вересня. У серці осінь, осінь за вікном

Сімнадцяте вересня. У серці осінь, осінь за вікном

3D, у техніці розчинення

У серці осінь, осінь за вікном, усюди хмарно…
Дощать і очі, й небо гірко плаче… Вечоріє…
Стікає свічка в вічність за столом, гасити марно…
Листи ковтає полум’я тремтяче, та не мрії…

Вмирають квіти в вазі та в саду, то ж долі вирок…
Заупокійний спів у вітровіїв-святотатців…
Тобою я живу, і навіть сню, молюся щиро…
Ти у судинах, як порив стихії, в кожній згадці…

У місті осінь, осінь у душі… Жалоба всюди…
Чорнилом мла заповнює кімнату, миє руки…
Як боляче казати: «Ми чужі… Ми – різні люди»
Як важко усвідомлювати втрату, сум розлуки…

У тексті розчинено вірш:

У серці осінь, осінь за вікном…
Дощать і очі, й небо гірко плаче…
Стікає свічка в вічність за столом,
Листи ковтає полум’я тремтяче…

Вмирають квіти в вазі та в саду,
Заупокійний спів у вітровіїв…
Тобою я живу, і навіть сню,
Ти у судинах, як порив стихії…

У місті осінь, осінь у душі…
Чорнилом мла заповнює кімнату…
Як боляче казати: «Ми чужі…»
Як важко усвідомлювати втрату…

 

25 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 12 вересня. Листи пожовклі…

Дванадцяте вересня. Листи пожовклі…

3D, у техніці розчинення
Сонет + ЯС

Листи пожовклі разом із листками
Несуть вітри тремтливі в вимір інший,
В небесну прірву.. там відкриті брами…

Світлини мокрі… я молюсь у тиші…
Від сліз або від зливи в оці плями…
Не гріють шкіру ні чуття, ні вірші…

У хаті безпорадно ходить нічка…
Згорає свічка, в вазі мертві квіти…
Хоч осінь безвідрадна… ностальгічна,
Вона не вічна, як ми всі на світі…

За хмарою десь місячна долоня
Погладжує малу самотню зірку…
Неквапно поруч каву п’є безсоння…
Страждаю… одиноко мені…  гірко…

У тесті розчинено ЯС:

Листи пожовклі
Несуть вітри тремтливі
В небесну прірву…

Папери мокрі
Від сліз або від зливи?
Не гріють шкіру…

У хаті безпорадно
Згорає свічка…
Хоч осінь безвідрадна,
Вона не вічна…

 

22 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 10 вересня. Треба жити далі

Десяте вересня. Треба жити далі

3D, у техніці розчинення

Дощами пише вересень листи на листі жовтім…
Тобі відносять їх птахи на крилах, в душах власних…
Чужими снами вітер шелестить… Не видно плоті
На опівнічних місячних вітрилах… мрій, що згасли…

Серпанком пише вересень листи на стежці-рясі,
Мої думки римує із коханням в межах серця…
За всі тривоги любий мій, прости, живи у щасті,
Пробач і за розлуку, й за мовчання… змилосердься…

Чорнилом пише вересень листи в моїм блокноті…
У осені багато ж ритуалів, попри втому…
На жаль, потрібно айстрі одцвісти тепер… не потім…
Мені ж без тебе треба жити далі… в світі цьому…

У тексті розчинено вірш:

Дощами пише вересень листи…
Тобі відносять їх птахи на крилах…
Чужими снами вітер шелестить
На опівнічних місячних вітрилах…

Серпанком пише вересень листи,
Мої думки римує із коханням…
За всі тривоги любий мій, прости,
Пробач і за розлуку, й за мовчання…

Чорнилом пише вересень листи…
У осені багато ж ритуалів…
На жаль, потрібно айстрі одцвісти…
Мені ж без тебе треба жити далі…

 

20 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 7 вересня. П’є дощ природа осені з долонь


Сьоме вересня. П’є дощ природа осені з долонь

3D, у техніці розчинення

П’є дощ природа осені з долонь, складає вірші…
Ліси пожовклі схожі на гардини… чи краватки…
Твої слова пекучі, як вогонь, мовчання ж – гірше..
І мрії спопеляють, і судини, й небо… згадки…

Наносить руни вітер на листок і гне тополю…
Цілує збайдужіло сонце в губи хмара сіра …
Як квітка, в’яне серце від тривог, від суму, болю…
Бо ти не віриш… ти мене не любиш… Всесвіт – прірва…

Веде астральна стежка журавлів у вирій Божий?
У невідомі виміри туманні? В вічність синю?
Прийди до мене… хоч би уві сні… якщо лиш можеш…
Я бережу в душі… твій лист… останній… як святиню…

У тексті розчинено вірш:

П’є дощ природа осені з долонь,
Ліси пожовклі схожі на гардини…
Твої слова пекучі, як вогонь,
І мрії спопеляють, і судини…

Наносить руни вітер на листок,
Цілує збайдужіло сонце в губи…
Як квітка, в’яне серце від тривог,
Бо ти не віриш… ти мене не любиш…

Веде астральна стежка журавлів
У невідомі виміри туманні…
Прийди до мене… хоч би уві сні…
Я бережу в душі… твій лист…

 

19 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 5 вересня. Збережи…

П’яте вересня. Збережи…

3D, у техніці розчинення

Збережи наші вірші, кожну риму та літеру, кому
У душі молитовними текстами для літургії…
Збережи нашу осінь і світлин не показуй нікому…
Найціннішим у пам’яті спогадом висвяти мрії…
Навіть вітер у тиші розуміє чуттів вищі цінності,
Про кохання розказує жестами ключ журавлиний…
А листок на дорозі, не пізнавши твоєї чарівності,
Зустрічає печаль мою поглядом…
Де ж ти, єдиний?

Збережи наше Небо, безкінечне, глибоке, величне,
Вкрите рясно цілунками чистими, згідно об’єму…
Збережи наші ночі, чисте місячне тло автентичне,
Дивний блюз нескінченної ніжності в серці своєму…
Ти – життєва потреба, наче кров для судин та артерій,
Як вода, як повітря, смак істини, світло, дорога…
Сни гортаю пророчі, йду крізь попіл зотлілих імперій,
Знаю, будемо разом у вічності…
Там, біля Бога…

У тексті розчинено вірш:

Збережи наші вірші
У душі молитовними текстами,
Збережи нашу осінь
Найціннішим у пам’яті спогадом…
Навіть вітер у тиші
Про кохання розказує жестами…
А листок на дорозі
Зустрічає печаль мою поглядом…

Збережи наше Небо,
Вкрите рясно цілунками чистими,
Збережи наші ночі,
Дивний блюз нескінченної ніжності…
Ти – життєва потреба,
Як вода, як повітря, смак істини…
Сни гортаю пророчі…
Знаю, будемо разом у вічності…

18 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
art1fex, «Предчувствие»,
http://www.photosight.ru/photos/5090466/