Марина Штефуца – Там, де біль…

Там, де біль…

Розбиваються щастя скельця…
Знаю, втрата кохання – смерть…
Там, де біль витікає з серця,
Починається неба твердь…

Зорі, наче з тонкого плюшу…
Щось гаптує на них мороз…
Там, де біль проростає в душу,
Починається мрій некроз.

Заглядає півмісяць в вічність,
Не потрібно йому адрес…
Там, де біль витісняє ніжність,
Починається, певно, стрес.

Не веде мла відвертих бесід…
Ніч – це тільки частина снів?
Там, де біль застеляє Всесвіт,
Зостається молитви спів…

14 листопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

 

Марина Штефуца – грудень

грудень

3D, у техніці розчинення

у всі стежки вростає грудень… ожеледиця…
співа благально хуртовина власну арію…
а після ночі знову будень майже хреститься…
ховати сльози я повинна для гербарію…

зриває зорі передранок постреальністю…
на склі віконця – всесвіт цілий у проекції…
сніжинки схожі на прочанок натуральністю…
струмочок, наче скам’янілий… від ін’єкції?

зима стривожено і різко рве умовності…
гортає віщі сни над гаєм арфа місяця…
немає мрій… порожнє ліжко… геть коштовності!
далеко ти… душа вмирає… небо світиться…

У тексті розчинено вірш:

у всі стежки вростає грудень…
співа благально хуртовина…
а після ночі знову будень…
ховати сльози я повинна…

зриває зорі передранок…
на склі віконця – всесвіт цілий…
сніжинки схожі на прочанок…
струмочок, наче скам’янілий…

зима стривожено і різко
гортає віщі сни над гаєм…
немає мрій… порожнє ліжко…
далеко ти… душа вмирає…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Штефуца — Вірю

Вірю

Вірю у цноту кохання земного,
Вірю, тривога розріджує кров.
Хвора душа байдужіє до всього,
Є у ній ти і всесвітня любов.

Вірю, веселка – це посмішка неба,
Вірю, що сонце – це Божий вогонь.
Знаю, мені доторкнутися треба
Ніжно вустами до рідних долонь.

Вірю, що мла з потойбіччя корінням.
Вірю, веде до світанку струмок.
Чую, диктуєш усі сновидіння
Тихо на вухо, неначе пророк.

Вірю, зірки глянцювати нелегко,
Вірю, що їм не страшний буревій.
Важко, коли ти від мене далеко,
Біль пагінці ампутує із мрій.

Вірю, що серце від суму не в ритмі,
Вірю, без тебе зупинено час.
Ти, наче хресне знамення в молитві,
Нині, навіки-віків, повсякчас.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца — Я гiмн любовi

Я гiмн любовi

 

Я гімн любові, скрипка Страдіварі,
Ти – смик і всіх утіх діапазон.
Твої два сонця – щирі очі карі,
До них молюся, наче до ікон.

Можливо, ноти спалені дощенту,
На партитурі срібні краплі сліз,
Моє волосся – струни інструменту,
Торкнися ненавмисно русих кіс.

Готова бути камерним оркестром,
Терпіти біль і рани на спині́…
Солодку пісню пристрасті, Маестро,
Виконуй енергійно на мені́…

Темп обери та рівні інтервали,
Чуттєва гра майстерна до снаги…
Відчуть у лоні я жадаю шквали
Твоєї граціозної жаги.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Штефуца — Лист iз потойбiччя*

Лист iз потойбiччя

 

(3D, у техніці зіставлення, у поезії розчино два окремі вірші)

Словоточить душа, у безодні холодного Всесвіту…
Півстрофою печальною імітую церковні музи;ки…
Я тобі вже чужа… і веду зі світлиною бесіду
За стіною астральною… мла нанизує дощ… на осики…

Пи;шу вперше листа… Не суди за негадане рішення….
Помагає Верни;гора розставляти трикрапками зорі…
Ми у різних містах… Це і перше, й останнє освідчення…
Не зустрітись у вимірах… Осягни букви-сльози прозорі…

Обпліта чорна цвіль однотонне рядно неба вічного,
Стежку вітру-гонителю застеляють цупкі виногради…
Як забути про біль? Згубні муки кохання трагічного…
Поясни, Вседержителю, чи існує життя після зради?

1.
Словоточить душа
Півстрофою печальною…
Я тобі вже чужа
За стіною астральною…

Пи;шу вперше листа…
Помагає Верни;гора…
Ми у різних містах…
Не зустрітись у вимірах…

Обпліта чорна цвіль
Стежку вітру-гонителю…
Як забути про біль?
Поясни, Вседержителю…
2.
У безодні холодного Всесвіту
Імітую церковні музики…
І веду зі світлиною бесіду…
Мла нанизує дощ… на осики…

Не суди за негадане рішення –
Розставляти трикрапками зорі…
Це і перше, й останнє освідчення…
Осягни букви-сльози прозорі…

Однотонне рядно неба вічного
Застеляють цупкі виногради…
Згубні муки кохання трагічного…
Чи існує життя після зради?

PS Нічого особистого

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца — Ноти серця

Ноти серця

 

Вростає місяць у холодну млу частково,
Тремтіння зірки викликає хвилювання…
Душа крізь очі витікає поступово
На древні літери Священного Писання…

Скидає шати черемшина достроково,
У неба з осінню приватне листування…
Моя молитва – ноти серця, а не слово,
Моє життя без тебе – тільки існування…

Струмують плавно… по судинах винятково…
Чуття, сильніші за просте земне кохання…
У шибку вітер знову стукає нервово,
Збагнути прагне він ціну мого мовчання…

Голубить жовтень гори й доли… гарячково…
Природи марення – прикмети помирання…
Прошу, дай щастя-долі любому, Єгово…
І відверни від нього лихо, сум, страждання…

Ноты сердца

 
Свободный перевод

Луна врастает в темноту опять частично,
А трепет звёздочки волнует Мироздание…
Душа чрез слёзы вытекает уж привычно
На буквы древние Священного Писания…

С деревьев головной убор слетает снова,
У неба с осенью онлайн-система личная…
Моя молитва – ноты сердца, а не слово,
Жизнь без тебя –  болезнь сознанья нетипичная…

Текут по венам чувства, смешанные с кровью…
Имеет холод запах клеток отмирания…
Я измеряю все вселенные любовью…
И только боль свою скрываю за молчанием…

Окутывает горы, лес октябрь тревогой…
А у природы все симптомы засыпания…
Дай милому, Господь, Ты счастья много,
Рукой священной отведи, прошу, страдания…

 

12 октября 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Післямова кохання

Післямова кохання

 

Вдягає мла сукню – одежу черниці…
У сьомому вимірі холодно, схоже…
Стискаю розгублено зорі-верви́ці…
Молюся тихенько… Спаси тебе, Боже…
Розчісує вітер обачно тополю,
Нашіптує п’єси, неначе Сенека…
Звикаю до горя, звикаю до болю,
До думки про те, що ти надто далеко.
І ніч обезлюблена… дуже тривожна,
І місячне люстро ховає обличчя…
На брамі до раю табличка: «Не можна!»
Апостол Павло стереже потойбіччя…
Журба проростає у тло небокраю,
Знеструмлює відчай останню надію…
Ти в іншому світі, я в цьому конаю…
Ні жити, ні вмерти без тебе не вмію…
Поморщена свічка стікає у вічність…
Оголено нерви від недосипання…
В душі зберігаю я втрачену дійсність….
Бо спомини – це післямова кохання…

 

4 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

*Малюнок Марини Штефуци “Двоє”, акварель

 

 

Марина Штефуца – До створення світу

До створення світу

 

Тобою вимірюю дно небосхилу…
Кохання вроста у венозні судини…
Страждання нагадує птаху безкрилу…
Я зліплена з пісні… не з білої глини…
Ударами серця рахую хвилини…
Ховаючи вітру лице за ґардину…
Ніщо не лікує відмерлі клітини…
Ковтати намарно екстракт… аспірину…

Читаю чуття, як апостольську книжку…
Між нами степи, прохолода осіння…
Самотності тінь обнімаю у ліжку…
Трима на землі тільки сила тяжіння…
У но̀чі колапс і… нервове тремтіння…
Всі виміри рву, пересилюю втому…
Кремую світлини, вдихаючи тління…
Та пам’ять, на жаль, не згорає при цьому…

Зірками іду, маю власну орбіту…
Зів’ялого листя вже пригоршні повні…
А місячне коло, сягнувши зеніту…
Не хоче впливати на засоби мовні…
Рефлекси тривоги завжди безумовні…
У затінку сну не топчи мого квіту…
Зі слі́зьми душа витікає назовні…
Кохала ж тебе ще до створення світу…

 

5 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

*Малюнок авторський “У вічності”, акварель

 

Або читати так:

До створення світу…

(3D, у техніці зіставлення)

1.
Тобою вимірюю глиб небосхилу… Ударами серця рахую хвилини…
Любов проникає в венозні судини…   Нагадує Всесвіт розбиту вітрину…
Мене залишив ти одну… і безкрилу…  Ночами молюсь до німої світлини…
Я зліплена з мрій… із пісень, а не з глини… Підвладні тобі навіть сни… на третину…

Життя підставля проти правил підніжку… Митець вдалині. Чи ж забув про творіння?
Між нами чомусь прохолода осіння… Всі виміри рву, як нитки… вперемішку…
Читаю чуття, мов церковную книжку… І б’ються думки в бездиханне склепіння…
Самотність свою обнімаю у ліжку…. Ніч гусне в очах… відчуваю тремтіння…

Рефлекси тривог, як завжди, безумовні… Півмісяць зника в чорній прірві без сліду…
Будь вітром гірським, не топчи мого квіту… Зів’ялих бажань уже пригоршні повні…
Зі слізьми душа витікає назовні…            Зірками іду, прокладаю орбіту…
Кохала ж тебе ще до створення світу… Мої почуття, знаю, невиліковні…
1.
Тобою вимірюю глиб небосхилу…
Любов проникає в венозні судини…
Мене залишив ти одну… і безкрилу…
Я зліплена з мрій… із пісень, а не з глини…

Життя підставля проти правил підніжку…
Між нами чомусь прохолода осіння….
Читаю чуття, мов церковную книжку…
Самотність свою обнімаю у ліжку…

Рефлекси тривог, як завжди, безумовні…
Будь вітром гірським, не топчи мого квіту…
Зі слізьми душа витікає назовні…
Кохала ж тебе ще до створення світу…

3.
Ударами серця рахую хвилини…
Нагадує Всесвіт розбиту вітрину…
Ночами молюсь до німої світлини…
Підвладні тобі навіть сни… на третину…

Митець вдалині. Чи ж забув про творіння?
Всі виміри рву, як нитки… вперемішку…
І б’ються думки в бездиханне склепіння…
Ніч гусне в очах… відчуваю тремтіння…

Півмісяць зника в чорній прірві без сліду…
Зів’ялих бажань уже пригоршні повні…
Зірками іду, прокладаю орбіту…
Мої почуття, знаю, невиліковні…

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Я стану для тебе піснею

Я стану для тебе піснею

 

Я стану для тебе піснею

І ти її заспіваєш,

Або зоринкою пізньою,

Що у вікно заглядає.

 

Примчу з кліті суму пташкою,

Де б ти не був, всюди,

Розквітну взимку ромашкою,

Може, не зірвуть люди.

 

Розіллюсь струмком застудженим,

Всю спрагу  вгамую, любий,

Прикинусь вітром примруженим

Та поцілую в губи.

 

Зросту з люстра дня тополею,

Від спеки в листі сховаю,

Крізь сон зажеврію долею,

Відмички знайду від раю.

Марина Штефуца – Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

 

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Любов – багаття, що горить, не тліє.

Щоб світ вмістився в серці, наче зірка,

Потрібен той, хто душу зрозуміє.

 

Але чому ж сумую за тобою.

Можливо, я в чуттях середньовічна.

Лягають мої болі чередою

Обривками на білі руки січня.