Марина Штефуца – Там, де біль…

Там, де біль…

Розбиваються щастя скельця…
Знаю, втрата кохання – смерть…
Там, де біль витікає з серця,
Починається неба твердь…

Зорі, наче з тонкого плюшу…
Щось гаптує на них мороз…
Там, де біль проростає в душу,
Починається мрій некроз.

Заглядає півмісяць в вічність,
Не потрібно йому адрес…
Там, де біль витісняє ніжність,
Починається, певно, стрес.

Не веде мла відвертих бесід…
Ніч – це тільки частина снів?
Там, де біль застеляє Всесвіт,
Зостається молитви спів…

14 листопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

 

Марина Штефуца – Confessionis

Confessionis

Вклада́є у конверти листя осінь
І шле тобі ключами журавлів…
З туману стрічка горам у волоссі…
Свідомість у полоні почуттів…

На землю зорі падають лякливо,
Вражає простотою вітру трюк…
Чи жити, чи померти – неважливо,
Рятує тільки сон мене від мук…

Є щось у жовтня дивне, потойбічне…
Можливо, тлін… на стежці лісовій…
Від пристрасті дихання неритмічне.
А ти… далеко… ти… на жаль… не мій…

Ридає небо… злива, як причастя…
Впускає холод щупальці у кров…
Коханому, прошу, дай, Боже, щастя…
Хай зігріва його Твоя любов…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца — Молитва за коханого (Молитва за любимого)

Молитва за коханого

Небо зіжмакане. Ту́га – підшкірно…
Му́ка затьмарює місяця край…
Господи, про́шу… благаю покірно:
Радості щирої лю́бому дай,

Випрями сірі спіралі-стежини
Та, наче сни, розчини міражі,
Щастя введи у венозні судини…
Миром наповни криницю душі

Не відверни… світле вічне величчя,
У коловерті журби не покинь…
Сльози зітри рукавом із обличчя,
Кислі, як вишні, гіркі, як полин…

Безвісти зорі зникають… одначе…
Боже, за іспити вдячна Тобі…
Ти облаштуй долю милому краще…
Я же не про́шу нічого собі…

 

Молитва за любимого

Скомкано небо. В нём – фресок тревога.
Капает дождик на лунный янтарь.
Господи милый, прошу я немного:
Счастья, удачи любимому дай…

Мира, добра на душевном причале
Ты ниспошли ему птицей, молю.
И охраняй от беды и печали.
Пусть его любят. И я ведь люблю.

Радостью чистой глаза пусть искрятся,
С ним пребывай… И спаси, обогрей…
Пусть все мечты его в жизнь воплотятся,
Нет никого мне на свете родней…

Плачет душа постмолитвенной песней,
Он – самый лучший! Храни Ты его…
И от врагов огради и болезней…
Я ж для себя не прошу ничего…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

 

Марина Штефуца — Вірю

Вірю

Вірю у цноту кохання земного,
Вірю, тривога розріджує кров.
Хвора душа байдужіє до всього,
Є у ній ти і всесвітня любов.

Вірю, веселка – це посмішка неба,
Вірю, що сонце – це Божий вогонь.
Знаю, мені доторкнутися треба
Ніжно вустами до рідних долонь.

Вірю, що мла з потойбіччя корінням.
Вірю, веде до світанку струмок.
Чую, диктуєш усі сновидіння
Тихо на вухо, неначе пророк.

Вірю, зірки глянцювати нелегко,
Вірю, що їм не страшний буревій.
Важко, коли ти від мене далеко,
Біль пагінці ампутує із мрій.

Вірю, що серце від суму не в ритмі,
Вірю, без тебе зупинено час.
Ти, наче хресне знамення в молитві,
Нині, навіки-віків, повсякчас.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца — Я гiмн любовi

Я гiмн любовi

 

Я гімн любові, скрипка Страдіварі,
Ти – смик і всіх утіх діапазон.
Твої два сонця – щирі очі карі,
До них молюся, наче до ікон.

Можливо, ноти спалені дощенту,
На партитурі срібні краплі сліз,
Моє волосся – струни інструменту,
Торкнися ненавмисно русих кіс.

Готова бути камерним оркестром,
Терпіти біль і рани на спині́…
Солодку пісню пристрасті, Маестро,
Виконуй енергійно на мені́…

Темп обери та рівні інтервали,
Чуттєва гра майстерна до снаги…
Відчуть у лоні я жадаю шквали
Твоєї граціозної жаги.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Штефуца – Післямова кохання

Післямова кохання

 

Вдягає мла сукню – одежу черниці…
У сьомому вимірі холодно, схоже…
Стискаю розгублено зорі-верви́ці…
Молюся тихенько… Спаси тебе, Боже…
Розчісує вітер обачно тополю,
Нашіптує п’єси, неначе Сенека…
Звикаю до горя, звикаю до болю,
До думки про те, що ти надто далеко.
І ніч обезлюблена… дуже тривожна,
І місячне люстро ховає обличчя…
На брамі до раю табличка: «Не можна!»
Апостол Павло стереже потойбіччя…
Журба проростає у тло небокраю,
Знеструмлює відчай останню надію…
Ти в іншому світі, я в цьому конаю…
Ні жити, ні вмерти без тебе не вмію…
Поморщена свічка стікає у вічність…
Оголено нерви від недосипання…
В душі зберігаю я втрачену дійсність….
Бо спомини – це післямова кохання…

 

4 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

*Малюнок Марини Штефуци “Двоє”, акварель

 

 

Марина Штефуца – До створення світу

До створення світу

 

Тобою вимірюю дно небосхилу…
Кохання вроста у венозні судини…
Страждання нагадує птаху безкрилу…
Я зліплена з пісні… не з білої глини…
Ударами серця рахую хвилини…
Ховаючи вітру лице за ґардину…
Ніщо не лікує відмерлі клітини…
Ковтати намарно екстракт… аспірину…

Читаю чуття, як апостольську книжку…
Між нами степи, прохолода осіння…
Самотності тінь обнімаю у ліжку…
Трима на землі тільки сила тяжіння…
У но̀чі колапс і… нервове тремтіння…
Всі виміри рву, пересилюю втому…
Кремую світлини, вдихаючи тління…
Та пам’ять, на жаль, не згорає при цьому…

Зірками іду, маю власну орбіту…
Зів’ялого листя вже пригоршні повні…
А місячне коло, сягнувши зеніту…
Не хоче впливати на засоби мовні…
Рефлекси тривоги завжди безумовні…
У затінку сну не топчи мого квіту…
Зі слі́зьми душа витікає назовні…
Кохала ж тебе ще до створення світу…

 

5 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

*Малюнок авторський “У вічності”, акварель

 

Або читати так:

До створення світу…

(3D, у техніці зіставлення)

1.
Тобою вимірюю глиб небосхилу… Ударами серця рахую хвилини…
Любов проникає в венозні судини…   Нагадує Всесвіт розбиту вітрину…
Мене залишив ти одну… і безкрилу…  Ночами молюсь до німої світлини…
Я зліплена з мрій… із пісень, а не з глини… Підвладні тобі навіть сни… на третину…

Життя підставля проти правил підніжку… Митець вдалині. Чи ж забув про творіння?
Між нами чомусь прохолода осіння… Всі виміри рву, як нитки… вперемішку…
Читаю чуття, мов церковную книжку… І б’ються думки в бездиханне склепіння…
Самотність свою обнімаю у ліжку…. Ніч гусне в очах… відчуваю тремтіння…

Рефлекси тривог, як завжди, безумовні… Півмісяць зника в чорній прірві без сліду…
Будь вітром гірським, не топчи мого квіту… Зів’ялих бажань уже пригоршні повні…
Зі слізьми душа витікає назовні…            Зірками іду, прокладаю орбіту…
Кохала ж тебе ще до створення світу… Мої почуття, знаю, невиліковні…
1.
Тобою вимірюю глиб небосхилу…
Любов проникає в венозні судини…
Мене залишив ти одну… і безкрилу…
Я зліплена з мрій… із пісень, а не з глини…

Життя підставля проти правил підніжку…
Між нами чомусь прохолода осіння….
Читаю чуття, мов церковную книжку…
Самотність свою обнімаю у ліжку…

Рефлекси тривог, як завжди, безумовні…
Будь вітром гірським, не топчи мого квіту…
Зі слізьми душа витікає назовні…
Кохала ж тебе ще до створення світу…

3.
Ударами серця рахую хвилини…
Нагадує Всесвіт розбиту вітрину…
Ночами молюсь до німої світлини…
Підвладні тобі навіть сни… на третину…

Митець вдалині. Чи ж забув про творіння?
Всі виміри рву, як нитки… вперемішку…
І б’ються думки в бездиханне склепіння…
Ніч гусне в очах… відчуваю тремтіння…

Півмісяць зника в чорній прірві без сліду…
Зів’ялих бажань уже пригоршні повні…
Зірками іду, прокладаю орбіту…
Мої почуття, знаю, невиліковні…

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Абетка кохання

Абетка кохання

 

…А_стральне тіло но́чі пахне звабою…
…Б_ лизьки́й зв’язок між нами – соло ніжності…
…В_іватр жаги… за вазою з кульбабою…
…Г_ убами розчиняємось у вічності…

…Ґ_раалі мрій у стані невагомості…
…Д_аремно, що до неба дві молитви ще…
…Е_фект утіхи? Геть усі умовності!
…Є_ в мене ти… для чого жінці прізвище?

…Ж_иття нове́ у лоні? Стану мамою?
…З_ ірки́ – експерти сфери передбачення…
тИ_ окропи волосся, стегна магмою…
…І_ щастя оціни інтимне значення…

…Ї_ ство́ бо для закоханих облещення…
…Й_ мовірно, душі скріплені липучками…
…К_краплина поту, ніби спільне хрещення,
…Л_ ишається формальність із обручками…

…М_ожливо, ласка – тільки релаксація…
…Н_ а спи́ні жваво видряпай автографи…
…О_свідченню сприяє декорація –
…П_ підсвічники та ті́ней ієрогліфи…

…Р_ укою прихили одну галактику…
…С_ кажи, де серце місяця казкового…
…Т_ремтіння вій породжує романтику…
…У_  келихи налий вина медо́вого…

…Ф_ антазії вливаються у пестощі…
…Х_  мільні ми… Стільки м’якості у дотиках…
…Ц_ ілунки непідробні, зайві лестощі…
…Ч_ уттєвості сприяє бліц-еротика…

…Ш_ аліємо… напруги коронація…
…Щ_е трохи і екстаз накриє крилами…
…Ю_нацтва на канапі дефлорація…
…Я_  злякано…фарбую кров чорнилами…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Я стану для тебе піснею

Я стану для тебе піснею

 

Я стану для тебе піснею

І ти її заспіваєш,

Або зоринкою пізньою,

Що у вікно заглядає.

 

Примчу з кліті суму пташкою,

Де б ти не був, всюди,

Розквітну взимку ромашкою,

Може, не зірвуть люди.

 

Розіллюсь струмком застудженим,

Всю спрагу  вгамую, любий,

Прикинусь вітром примруженим

Та поцілую в губи.

 

Зросту з люстра дня тополею,

Від спеки в листі сховаю,

Крізь сон зажеврію долею,

Відмички знайду від раю.

Марина Штефуца – Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

 

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Любов – багаття, що горить, не тліє.

Щоб світ вмістився в серці, наче зірка,

Потрібен той, хто душу зрозуміє.

 

Але чому ж сумую за тобою.

Можливо, я в чуттях середньовічна.

Лягають мої болі чередою

Обривками на білі руки січня.