Я біла вовчиця
Я біла вовчиця, не просто звичайний хижак,
Слова – мій пожиток і їжа духовна – пісня…
Розгублено мрії, порушено тишу… однак
Іду за тобою… веде мене зірка пізня…
На скелі гніздиться, неначебто ластівка, ніч,
Гірське джерело мимоволі римує краплі…
Холодні сльозини тихенько стікають із віч
На квіти осінні… потоптані і заслаблі…
Я біла вовчиця… Не вию на місячний диск,
А ревно молюся у мряці святому Богу…
Чумацька Дорога, немовби розплавлений віск…
І ліс, наче пустка… ховаю в душі тривогу…
Від шалу – порушення пульсу та серцебиття,
Проколюють неба уламки тоненьку шкіру…
До тебе доносить вітрисько мої почуття?
У вірші вкладаю, неначе в конверти, віру…
Я біла вовчиця, надійно пильную твій сон
Крізь милі розлуки і міжорбітальний протяг…
Галява нагадує чимось астральний перон,
Де пам’ять курсує, немов галактичний потяг…
Нелегко долати розмиті кордони світів,
Коли поміж нами безодня, глибока прірва…
Лише за тобою крокую уже сім життів,
Та не впізнаєш мене, любий, у тілі звіра…
1 жовтня 2013
На фото: работа Бабкиной Юлии Ивановны «Верное серце»
