Марина Алдон – Ліс – мегаполіс?

5507976_large

Ліс – мегаполіс?

 

До чого тут сучасний мегаполіс?

Ліс –

Найдавніше місто на землі!

Оселі дерев’яні в півімлі

Таять далеких предків рідний голос…

 

Заселені гаї, галяви щільно,

Вражає демографія тварин,

Птахів, зірок заблудлих і хмарин…

А як, до речі, дихається вільно!

Струмочки метушливі енергійно

Виконують Вівальді раз-у-раз,

Впадає дикий вітер у екстаз,

При чому, вигинається граційно…

Відкрито тут портал у вимір інший,

Зникає відчуття в душі журби,

А сосни, клени, яблуні, дуби

Шепочуть тиші кожен ранок вірші…

Печери непролазні в формі келій

Застелені карпатським бур’яном,

Як ліжка…

Та… шокує маяком

Спина урбанізованої скелі…

 

Для чого ж мегаполіс тут сучасний?

Природа – не піддослідний об’єкт!

Гора – не архітектора проект!

Хто сміє плюндрувати світ прекрасний?!

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото Романа Астахова «***»

 

Марина Алдон – Глибинне

yHYA-LeqXP0

Глибинне

 

Пірнаючи в непізнані глиби́ни,

Вбачаються душі́ нові зірки́…

Бо доля – як вода зі свердловини,

Із витоків підземної ріки́…

Течуть думки каналами земними,

Впадаючи у вічний небозвід,

Відомо їм, куди веде єдиний

Космічний, не міський водопровід…

А скільки мрій у скрапленім повітрі

І скільки неочікуваних слів…

Лічильники ж вимірюють не літри,

А кількість на планеті наших днів…

Хай поруч повноводдя та міли́ни,

Дає життя і весла, і човни…

З утроби ж відчуває плоть людини

Властивості фізичні рідини́…

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота Юлії Кошелевої «Експресія води»

 

Марина Алдон — Любити важче світ, аніж людину

україна

Любити важче світ, аніж людину

 

Любити важче світ, аніж людину,

Близьку по духу, цінностях, по крові…

Шукати протиставлення в любові –

Це все одно, що в темряві стежину…

Та знає мати смак чуттів найвищих,

Забувши біль народження і муки,

Вночі цілує сину, доні руки…

А колискову… ніби вітер свище…

Душа жадає вічного, святого,

Сердечної прихильності до Бога,

В молитві розчиняється тривога

І хочеться торкнутись неземного…

Не можна споглядати апатично

Вкраїнські барви жовто-волошкові,

Краса держави в кожнім ніжнім слові…

Могутня наша нація велична!

Любити важче світ, аніж людину,

Бо поруч є й противники, й кохані,

І хтось кидає прямо в груди камінь

Та треба просто… витерти… сльозину…

.

10 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Повний місяць

5482075_large

Повний місяць

 

Вже вкотре повний місяць янгол Божий

Із воску відливає серед неба…

Тоненький промінець, на голку схожий,

Нанизує росу квіткам на стебла…

 

Ховає вірно, майже герметично,

Нічне світило сни пророчі в оці,

Морям і потічкам автоматично

Чуття передає та шквал емоцій…

 

Шорстка поверхня в центрі, зліва, скраю,

Немов узори диво-писанкарства –

Пташині душі, певно, зоставляють

Сліди абстрактні,мчать коли до Царства…

 

Землі супутник, сонця протилежність,

Космічний флюгер, компас чи годинник,

Холодне тіло треться об безмежність,

А серце б’ється, наче у людини…

 

Безмовний місяць – частка мегасвіту…

Рахує зорі юні та античні…

Йому з астральних літер алфавіту

Складаю я поеми… галактичні…

.

10 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: atit «***»

 

Марина Алдон — Фонтан у міському парку

574618_449918135076944_1907879414_n

Фонтан у міському парку

Ховається півмісяць у фонтані,

Краплини перемішує промінням,

Шукаючи чи зорі, чи каміння…

А мла блукає поруч у сутані…

Вода вночі загоює всі рани,

Струмує, випромінюючи свіжість…

На шкірі залишає власну ніжність,

Неначе поцілунок губ коханих…

 

Нестримно вгору б’є потік вологи

У просторі тривимірного світу,

Прозоре тіло, наче крила вітру,

Від мене відганяє всі тривоги…

Малює рідина тонкі узори

В повітрі, на ядрі світобудови?

Каскадами кораблик паперовий,

Пливе… та уявляє себе в морі…

 

Ліхтарний стовп великим жовтим оком

Упертись хоче в гілочку тополі?

Трояндові парфуми мимоволі

Вдихає морок… гладить літа локон…

У сонному розслабленому стані

Ловлю душею миті неповторні…

Воркочуть білі голуби і чорні…

Купаюся, щаслива, у фонтані…

 

4 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота В’ячеслава Поповича «Фонтан»

Марина Алдон — Нічна ріка

558109_449917751743649_1563821812_n

Нічна ріка

 Спасибі митцю В’ячеславу Поповичу за натхнення!

Оголена… вдихаю запах ночі,

Пливуть зірки безмовно у воді,

А місяць, наче птаха у гнізді,

Воркує з вітром, дивиться у очі…

Торкається ріка моєї шкіри,

Волога проникає в серця глиб…

Нащупує смілива мрія риб –

У них немає зовсім часу міри…

 

Тотожні… рідина та невагомість?

Імлою неквапливо йду убрід…

На дні водойми зовсім інший світ

І виміри астральні, невідомі?

Так хочеться із водоростей-зілля

Сплести ажурний авторський вінок…

Хай під ногами пеститься пісок,

Зливаюся… думками… із довкіллям!

 

Оголена не плоттю, а душею

Змиваю з себе сум, нудьгу, печаль,

В руці тримаю камінь, як скрижаль,

Таку, яку дав Бог колись Мойсею…

Римую краплі ніжні між собою,

Підхоплює піввірші течія,

Диктую їй відверті речі я…

А небо… озивається луною…

 

4 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота В’ячеслава Поповича «Портал ІІ»

 

Марина Алдон — Цвітіння сливи

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Цвітіння сливи

3D у техніці розчинення

Перевернутий сонет + ЯС

 

Цвітіння сливи – свято в етностилі…

Помножене на сонце небо глибше…

Природне диво в серці крутосхилів…

 

Вітри мінливі пісню тчуть із тиші…

Далекі незнайомці лускокрилі

П’ють мед активно ранній, найсмачніший…

 

Настромлено на віти срібні роси,

Бутони білі, майже великодні…

Рахує квітень квіти при дорозі –

На власнім тілі родимки Господні…

 

Горянка-річка досить балакуча,

Вода цілюща, свіжа, кришталева…

Весна в Карпатах ніжна і пахуча,

Віночки одягає на дерева…

 

У тексті розчинено японський сонет:

Цвітіння сливи,

Помножене на сонце –

Природне диво…

 

Вітри мінливі,

Далекі незнайомці

П’ють медактивно…

 

Настромлено на віти

Бутони білі…

Рахує квітень квіти

На власнім тілі…

28 квітня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — А натовп той же…

Назаров Сергей Александрович Протоматерия

А натовп той же…

 

А натовп той же, лиш інші люди,

Минуло ж близько двох тисяч літ…

Довкола ті же пилати, юди,

Коріння гріху руйнує світ…

 

Юрба убити за правду ладна

І кожен пише свою скрижаль…

Влучають кулі у тих нещадно,

Хто має іншу, свою мораль.

 

Не викликають жалю голодні,

Суспільним культом є гаманець,

У душах гасне вогонь Господній,

Не осявають свічки сердець…

 

І натовп той же, і люди схожі,

Й тепер згубити могли б Христа

Врозум осліплих, Великий Боже,

Та мудре слово вклади в уста…

 

 

19 квітня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: Робота Сергія Назарова «Протоматерія»

Марина Алдон — Не питай…

ночь

Не питай…

 

Ти не питай ні про що…  бо болить особисте,

Ніби стихія в душі – землетрус, вітролом…

З ніччю свідомо римую довкілля імлисте…

Літера кожна сполучена міцно з єством…

 

Можеш дізнатися все із поезій відвертих,

Що відчуває… в мовчанні… на дотик… папір…

Кілька разів на добу народитись і вмерти

Мушу для того, прожити щоб кожен свій твір…

 

Знаєш, у всіх традиційно є прізвище, ймення,

Тільки забудуть нащадки, на жаль, багатьох…

Я залишу́ після себе у спадок натхнення –

Не для кількох поколінь, а для творчих епох…

 

Ти не питай ні про що…  бо болить особисте,

Просто читай про тривоги мої між рядків…

Небо сьогодні гладесеньке дуже та чисте,

Може, погладити зіроньку крилами слів?

 

29 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Спасибі, Господи…

весна

Спасибі, Господи…

 

Спасибі, Господи, за те,

Що вишні в одязі святковім,

Що у трави зелені брови,

Що мати-й-мачуха цвіте…

 

Спасибі, Боже, за весну,

За сонця промені тремтливі,

За життєдайну воду зливи,

Що ліс пробуджує від сну…

 

Спасибі, Отче, за птахів,

Що, незважаючи на втому,

Летять крізь сотні миль додому

Без мапи світу і шляхів…

 

Спасибі, Царю всеблагий,

За відчуття в душі… свободи…

І за оновлення природи,

За рідний край, за день новий…

.

23 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014