Марина Алдон – Дощі осінні…

1 сентября, 2013 8:29 дп

Дощі осінні…

3D, у техніці розчинення

1.
ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… ЗАПАХ ТЛІННЯ…
Листи до Бога пише жовтень на бруківці…
Тремтить тоненьке галактичне павутиння
Планеті майже на розірваній сітківці…

ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ У ДОЛОНІ…
Між нами милі і печалі, і розлуки,
Три континенти, кількасот чужих перонів,
Коліс вагонних неритмічні перестуки…

НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… ЛИШ ВИДІННЯ?
Наріжний камінь саме ти моєї долі!
Самотність – піст, а яра пристрасть – розговіння…
Жага струмує по судинах… мимоволі…

РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… СВІТ ХОЛОНЕ…
Тобою дишу патогенно та нервово…
Астральну плоть ховає мла під плаття чорне…
Відлити б сонце, звісно, з персня золотого…

ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО В НЕБОКРАЇ…
Немов пророк старий, вона сивоборода…
Із вишини із потічками розмовляє,
Їй до снаги об’ємні краплі та негода…

ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, В ЛАСТОВИННІ…
Дивує кленів елегантність, чиста врода…
Та в’януть квіти… дикі, лагідні, безвинні…
До медитації готується природа?

СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… СИЛ НЕМАЄ…
Зі мною він у безнадії виє вовком…
Пустує лігво, рідний дім… за темним гаєм…
Куди іти… тебе шукати… крок за кроком…

ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ СТАРОВИННІМ?
Обабіч гори, поціловані лиш  часом,
Будівлі сірі, незнайомці…  Ми не винні,
Що спільні імпульси римуємо не разом…

У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ НАДЧУТЛИВІ,
Але у мене третя стадія безсоння…
Сезонні зміни у свідомості… у зливі?
Прогіркла кава в філіжанці… мов безодня…

ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… БО, МІЖ ІНШИМ,
Знайоме ймення є частиною молитви,
Його вважаю найсвятішим, найріднішим,
А шал і пам’ять, як світлину, не спалити…

В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ ОСОБЛИВІ,
Патологічні та інтимні цілковито…
Без тебе зміни гормональні неможливі…
Торкнутись хочу теплих вуст несамовито…

ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ КОЖНИМ ВІРШЕМ…
А слово проситься в листи, в блокнот, у книгу…
Мій Арістотеле, Софокле наймудріший,
Будь просто поруч… я благаю… аж довіку…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… запах тління…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ у долоні…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… лиш видіння?
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… Світ холоне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО в небокраї…
ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, в ластовинні…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… Сил немає…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ старовиннім?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ надчутливі…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… бо, між іншим,
В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ особливі…
ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ кожним віршем…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… крики птиці…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? Свічка гасне…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, без дзвіниці…
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… серце власне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… хмарі слизько…
ДОВКОЛА СХИЛИ… в жовтім листі…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… у вітриська…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, в цьому місті?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ мрійофази…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… не забути…
В ДУШІ КОХАННЯ… метастази
ТРИВОГА… ПОРЯД… тисне в груди…

4.
І ще одну поезію:

ДОЩІ осінні…
ДОРОГА в безвість?
НАШ ХРАМ без пісні…
РОЗБИТО всесвіт…
ТУМАН бентежить…
ДОВКОЛА схили…
СІМ ДНІВ… біль, нежить…
ЯК ЖИТИ, милий?
У СНІВ… із рАння
ТВІЙ ГОЛОС, погляд…
В ДУШІ кохання…
ТРИВОГА… поряд…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

1. Дощі…
2. Дорога…
3. Наш храм
4. Розбито…
3. Туман
5. Довкола
6. Сім днів…
4. Як жити?
6. У снів…
5. Твій голос
1. В душі
2. Тривога…

 

1 вересня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Ina_TK «Time»
http://www.photosight.ru/photos/5177679/

Рубрики: Мої вірші и Улюблене. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, дощ, кохання, мої вірші, осінь и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон – Дощі осінні… нет

Марина Алдон – Самотній ранок

11 августа, 2013 5:27 пп

Самотній ранок

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Крізь скло віконне плавиться серпанок,
Пірнає в вазу промінь свічки хутко…
Червоним світлом дивним сяє ранок…

Крайнебо стогне, молиться нечутно…
Хмарина у долоні… і фіранок
Укупі з вітром дише ледь відчутно…

Самотній птах… із голосом предтечі
Читає вірші власні у польоті…
Ніхто не бачить сліз моїх… до речі,
Вони стають піснями у блокноті…

Не розділити навпіл миль розлуки,
Світів між нами більше не з’єднати…
Без тебе на канапі терпнуть руки…
Не пахне снами арт-декор кімнати…

У тексті розчинено ЯС:

Крізь скло віконне
Пірнає в вазу промінь
Червоним світлом…

Крайнебо стогне,
Хмарина у долоні
Укупі з вітром…

Не розділити навпіл
Світів між нами…
Без тебе на канапі
Не пахне снами…

 

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Дегтяревой Евгении Витальевны «Автопортрет с травяным ангелом»

Рубрики: Мої вірші, Нові 3D, Сонети и Улюблене. Метки: 3D вірші, роздуми, самотність у натовпі, сонети и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Самотній ранок нет

Марина Алдон – Осінній дощ

11 августа, 2013 1:11 пп


Осінній дощ

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Земля холодна… небо із каміння?
Летить у вирій птаха-мандрівниця…
На сонце інше схоже павутиння…

Краса природна макам диким сниться…
Убору Мономаха в сквері тління…
На гілці вишні вересня каплиця…

Плетуть вінки із листя, сум колишуть
Вітри осінні… дикі, невеселі…
Куди опівдні з міста змито тишу?
Втікають тіні грітися в оселі?

Тілами парасолі механічно
Прасують сірі хмари над юрбою…
Туман повзе, як равлик… неритмічно…
А дощ танцює самбу із рікою…

У тексті розчинено ЯС

Земля холодна…
Летить у вирій птаха,
На сонце інше?

Краса природна
Убору Мономаха
На гілці вишні…

Плетуть вінки із листя
Вітри осінні…
Куди опівдні з міста
Втікають тіні?

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Троцика Павла Ивановича «Двое»

Рубрики: Мої вірші, Сонети и Улюблене. Метки: 3D вірші, дощ, осінь, пейзажна лірика, сонети и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Осінній дощ нет

Марина Алдон – Морозний день

23 июля, 2013 2:55 пп

Морозний день

3D, у техніці розчинення

Від сонця користь – мегатонни світла в межах простору,
Замість тепла – на променях бурульки… Сніг на грейдерах…
Легенями проціджує повітря, сфери космосу
Мороз-митець  і створює малюнки в стилі Вермера…

У крижаних великих окулярах від правіхоли
Він добре бачить ріки, водограї, всі водоймища,
Хоч сам незримий, начебто примара, але інколи
Лякає люд, тварин, пташині зграї біля сховища…

Його духовна їжа – срібний іній, ожеледиця…
Цікавлять більше вікна, аніж книги, сни та марення…
Планета у холодній павутині ледве вертиться,
Чекає дару Божого – відлиги, льоду танення…

У тексті розчинено вірш:

Від сонця користь – мегатонни світла,
Замість тепла – на променях бурульки…
Легенями проціджує повітря
Мороз-митець  і створює малюнки…

У крижаних великих окулярах
Він добре бачить ріки, водограї,
Хоч сам незримий, начебто примара,
Лякає люд, тварин, пташині зграї…

Його духовна їжа – срібний іній…
Цікавлять більше вікна, аніж книги…
Планета у холодній павутині
Чекає дару Божого – відлиги…

 

23 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Шалагиной Маргариты Евгеньевны «Зимний день»

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші, Нові 3D и Улюблене. Метки: 3D вірші, зима и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон – Морозний день нет

Марина Алдон – 10 грудня. Зимові квіти

18 июля, 2013 1:00 пп

Десяте грудня. Зимові квіти

3D, у техніці зіставлення

Зимові квіти на вікні мороз виводить артистично,
На склі сім запахів грудневих, таємні знаки, дивні руни…
Ріка-горянка в напівсні… Танцює віхола незвично
У черевичках кришталевих, чекає ласки від фортуни…

Зимові квіти на вікні зима малює, як Пікассо…
Здається, небовид у вазі, зі снігу всесвіт ліпить хмара…
Із безвісти летять пісні? Щось промовляє вітер басом…
Чи біла казка – плід фантазій? Прозоре сонце, як примара…

Зимові квіти на вікні… Я намагаюсь зобразити
Абстрактні блискітки сріблясті – узорні шати ялинникові…
Камін рахує ночі, дні у хаті, досі необжитій…
У часовій сезонній пастці павук сидить на рушникові…

У тексті розчинено два вірші:
1.
Зимові квіти на вікні,
На склі сім запахів грудневих…
Ріка-горянка в напівсні
У черевичках кришталевих…

Зимові квіти на вікні…
Здається, небовид у вазі…
Із безвісти летять пісні?
Чи біла казка – плід фантазій?

Зимові квіти на вікні –
Абстрактні блискітки сріблясті…
Камін рахує ночі, дні
У часовій сезонній пастці…

2.
Мороз виводить артистично
Таємні знаки, дивні руни…
Танцює віхола незвично,
Чекає ласки від фортуни…

Зима малює, як Пікассо…
Зі снігу всесвіт ліпить хмара…
Щось промовляє вітер басом…
Прозоре сонце, як примара…

Я намагаюсь зобразити
Узорні шати ялинникові…
У хаті, досі необжитій
Павук сидить на рушникові…

 

18 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, зима, пейзажна лірика, роздуми, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 10 грудня. Зимові квіти нет

Марина Алдон – 6 грудня. Як без тебе жити?

17 июля, 2013 5:03 пп

Шосте грудня. Як без тебе жити?

3D, у техніці розчинення

Вікно відкрите. Холодно. Так треба. Вчусь дихати… одна і по-новОму… Немає в мене більше крил та неба… Молюся тихо Господу святому… Тривожно, сумно… згадую дитинство… Верба висока схожа на Ікара… НА ГІЛЦІ ІНІЙ, ЗОРІ, ЯК НАМИСТО… Моя любов – це дар найбільший, кара… А зовсім поруч хтось стоїть незримий, тримає РУКАВИЦЮ-МІСЯЦЬ міцно, спокійно відраховує хвилини та в ВІЧНІСТЬ експортує їх цинічно… У ДЗЬОБІ ВОРОН МЛУ НЕСЕ У МІСТО, вона ж сама просочується в простір, наповнюючи Всесвіт астро-змістом, а вранці розчиняючись… о шостій…

З пісень не ампутується невтішність, за римами – чуття, пориви світлі… ВОГОНЬ В  КАМІНІ… В  ГРУДЯХ ДИВНА НІЖНІСТЬ… Без тебе зовсім пусто в цьому світі! Бракує слів… не пишеться поема… ОБСТЕЖУЄ СВІТЛИЦЮ ВІТЕР СВИСТОМ, для нього кілометри не проблема… Потрібно залишатись реалістом – ДУХОВНИМ ЗОРОМ БАЧУ ІНШУ ДІЙСНІСТЬ, в якій і некомфортно, й нецікаво… Щоб довести (кому – не знаю) вірність, в твоїй піжамі п’ю холодну каву…

Почуй мій голос… тихий, але щирий… крізь дим густий від спалених паперів… В КІМНАТІ ЗАМІСТЬ СНІГУ ПОПІЛ СІРИЙ, мов елемент декору в інтер`єрі… А книг твоїх немає на поличці, ЛИШЕ ПИЛЮКА СПИТЬ НА ВІРШО-МРІЯХ і тіні вигинаються на свічці, мою сльозу тримаючи на віях… Маленька ручка має запах шкіри, твій дотик пальців досі зберігає… МОРОЗ ФОРМУЄ КРИГУ Й ЛІД ЗНЕВІРИ, навмисне у свідомість проростає… Апокаліпсис долі… біль розлуки… НЕ ЗАВІРЮХА В СЕРЦІ, А СТИХІЯ… колись кров зігрівали поцілунки, тепер тече по венах ностальгія…

ПЕРЕГЛЯДАЮ ЗНОВ ТВОЇ СВІТЛИНИ, листи всі перечитую уважно… Зима хитає штори та гардини, з моїх тортур сміється легковажно… ВПУСКАЮ В СПАЛЬНЮ ГРУДЕНЬ ВІДПОЧИТИ, даю йому і ковдру, і перини… Самій же вовком хочеться завити… ЗЛІПИТИ ДОЛЮ, ЖАЛЬ, НЕ МОЖНА З ГЛИНИ… Кохаю, божеволію, страждаю… приховуючи шал несамовитий… Уже давно на диво не чекаю… ТИ ТАК ДАЛЕКО! ЯК БЕЗ ТЕБЕ ЖИТИ?

У тексті розчинено сонет:

НА ГІЛЦІ ІНІЙ, зорі, як намисто
ТРИМАЄ РУКАВИЦЮ-місяць вічність
У ДЗЬОБІ ВОРОН млу несе у місто

ВОГОНЬ В  КАМІНІ… В  грудях дивна ніжність…
ОБСТЕЖУЄ СВІТЛИЦЮ вітер свистом
ДУХОВНИМ ЗОРОМ бачу іншу дійсність

В КІМНАТІ ЗАМІСТЬ СНІГУ попіл сірий
ЛИШЕ ПИЛЮКА спить на віршо-мріях
МОРОЗ ФОРМУЄ КРИГУ й лід зневіри
НЕ ЗАВІРЮХА в серці, а стихія…

Переглядаю знов твої світлини
Впускаю в спальню грудень відпочити
Зліпити долю, жаль, не можна з глини…
Ти так далеко! Як без тебе жити?

А в сонеті розчинено ЯС:

На гілці іній…
Тримає рукавицю
У дзьобі ворон…

Вогонь в каміні
Обстежує світлицю
Духовним зором…

В кімнаті замість снігу
Лише пилюка…
Мороз формує кригу.
Не завірюха…

17 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші, Сонети, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, зима, кохання, ніч, сонети и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 6 грудня. Як без тебе жити? нет

Марина Алдон – 4 грудня. Абетка зими

17 июля, 2013 9:57 дп

Четверте грудня. Абетка зими

3D, у техніці розчинення + акро

_А_ журні хмарини низько, пливуть уявно…
_Б_ іліє астральний пух, чи космічна вата?
_В_ альсує собі вітрисько, ритмічно, плавно –
_Г_ уцульський старий пастух у незримих шатах…
_Ґ_ елґоче крізь сон струмочок про край полярний…
_Д_ еревам не до розмов, бо вони у трансі…
_Е_фектний на них віночок, неординарний,
_Є_пископська мирта мов… як берет фантазій…
_Ж_ вавішають… скелі-ніші – в повітрі свіжість…
_З_има – неосимволіст, у пориві творчім
вИ_водить на вікнах вірші… Крізь римо-ніжність
_І_люзії мають зміст і вони пророчі…
_Ї_ й хочеться, свята, звісно, втіх без перерви,
_Й_ мовірно, що кожен день… трохи меду з чаєм…
_К_ аблучку стискає ніжно – презент від Герди…
_Л_іс поруч… там жде олень… із маленьким Каєм…
_М_ожливо, гірські собори – ядро природи…
_Н_ амети для див, чудес є у всіх печерах…
_О_ дначе мороз суворий, довгобородий
_П_ече щоки пранебес, стогне стратосфера…
_Р_ усяво-руде світило, що сонцем зветься
_С_ вічадом глядить на світ, традиційно… мовчки…
_Т_ інь зайця тремтить несміло, об землю треться…
_У_ білки на вусах лід… а в дуплі листочки…
_Ф_ актично довкола казка, потрібні лижі…
_Х_ атинка з дитячих мрій… і Карпати рідні!
_Ц_ цвірінькає дика пташка, не любить тиші…
_Ч_омусь іній личить їй, як і плями срібні…
_Ш_ аманить тихенько грудень, чаклун одвічний…
_Щ_едрує вогонь, горить золотава ватра…
_Ю_ рба зі сніжин усюди – узор міфічний…
_Я_к добре мені в цю мить!!! Хай що буде завтра…

У тексті розчинено вірш:

_А_ журні хмарини низько,
_Б_ іліє астральний пух…
_В_ альсує собі вітрисько –
_Г_ уцульський старий пастух…
_Ґ_ елґоче крізь сон струмочок,
_Д_ еревам не до розмов,
_Е_фектний на них віночок,
_Є_пископська мирта мов…
_Ж_ вавішають… скелі-ніші…
_З_има – неосимволіст
вИ_водить на вікнах вірші…
_І_люзії мають зміст…
_Ї_ й хочеться, свята, звісно,
_Й_ мовірно, що кожен день…
_К_ аблучку стискає ніжно…
_Л_іс поруч… там жде олень…
_М_ожливо, гірські собори –
_Н_ амети для див, чудес…
_О_ дначе мороз суворий
_П_ече щоки пранебес…
_Р_ усяво-руде світило
_С_ вічадом глядить на світ…
_Т_ інь зайця тремтить несміло,
_У_ білки на вусах лід…
_Ф_ актично довкола казка…
_Х_ атинка з дитячих мрій…
_Ц_ цвірінькає дика пташка,
_Ч_омусь іній личить їй…
_Ш_ аманить тихенько грудень…
_Щ_едрує вогонь, горить…
_Ю_ рба зі сніжин усюди…
_Я_к добре мені в цю мить!!!

 

 

17 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Бабкиной Юлии Ивановны «Зимняя сказка»

 

 

Рубрики: Акровірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, акро, зима, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 4 грудня. Абетка зими нет

Марина Алдон – 28 листопада. Свічка

15 июля, 2013 3:29 пп

Двадцять восьме листопада. Свічка

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет +ЯС

Краплини воску плавлять третій вимір…
На білім тілі свічки дивні знаки
І чорні тіні всюди… невловимі…

У межах посту дим міняє нахил…
В монахів інші звички… та простибіг…
Книжки настільні дивляться із мряки…

Тоненька нитка ґноту – міст духовний,
Тримає промінь прямо за міцелій…
На аркуші з блокноту текст церковний…
Слова червоні вибито на стелі…

У храмі свічі мають запах дива,
Бо віра – кращий лікар і цілитель…
Я в мить оцю спокійна і щаслива!
Молюся тихо… Чує Вседержитель…

У тексті розчинено ЯС:

Краплини воску
На білім тілі свічки
І чорні тіні…

У межах посту дим
В монахів інші звички,
Книжки настільні…

Тоненька нитка ґноту
Тримає промінь…
На аркуші з блокноту
Слова червоні…

 

15 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота Вороніна Олега Володимировича «Чёрная свеча»

Рубрики: Мої вірші, Сонети, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, релігія, роздуми, сонети, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 28 листопада. Свічка нет

Марина Алдон – 26 листопада. Екзистенція

15 июля, 2013 11:14 дп

Двадцять шосте листопада. Екзистенція

3D, у техніці зіставлення

Екзистенція мікросвіту, екзекуція мрій і долі
Це – розбиті уламки неба, серед прірви зірки погаслі…
Я втрачаю надію світлу… Як зібрати останки волі?
Ти же – маска моя киснева… Мла довкола… блукаю в часі…

Через очі тривога ллється… Стрес у осені чи застуда?
Відчуваю душевний трепет, розпинають вітри свідомість …
Знов затемнення повне серця, яра пристрасть болить у грудях…
У контексті життя без тебе є природною гарячковість…

Трансформуєш мою орбіту, мій далекий, близький… єдиний…
У судинах тече самотність… Бачить тільки Спаситель муки…
Екзистенція макросвіту – чорно-білі твої світлини…
Ностальгія, журба, безсонність проростають у ніч розлуки…

У тексті розчинено два окремі вірші:
1.
Екзистенція мікросвіту
Це – розбиті уламки неба…
Я втрачаю надію світлу…
Ти же – маска моя киснева…

Через очі тривога ллється…
Відчуваю душевний трепет…
Знов затемнення повне серця
У контексті життя без тебе…

Трансформуєш мою орбіту…
У судинах тече самотність…
Екзистенція макросвіту –
Ностальгія, журба, безсонність…

2.
Екзекуція мрій і долі –
Серед прірви зірки погаслі…
Як зібрати останки волі?
Мла довкола… блукаю в часі…

Стрес у осені чи застуда?
Розпинають вітри свідомість …
Яра пристрасть болить у грудях…
Є природною гарячковість…

Мій далекий, близький… єдиний…
Бачить тільки Спаситель муки…
Чорно-білі твої світлини…
Проростають у ніч розлуки…

15 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

*На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду

Рубрики: Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, кохання и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 26 листопада. Екзистенція нет

Марина Алдон – 16 листопада. Маски

12 июля, 2013 1:35 пп

Шістнадцяте листопада. Маски

3D, у техніці розчинення

У цій крамниці маски продають… цілком законно, офіційно…
Тепер вони усім-усім доступні, перевірені, практичні…
Пов’язки є, що прикривають лють, та їх носити слід постійно,
Є зліпки, що приховують підступність, підлабузництво, дволичність…

У цій крамниці сотні покупців і черги півкілометрові…
Чомусь таїти сутність дуже модно, фарбувати скроні сиві…
Кишені порожніють, гаманці – зелені, жовті, пурпурові,
Зате навкруг обличчя благородні, майже лицарські, красиві…

У цій крамниці навіть є оркестр академічний симфонічний…
Юрбі фальшиві ноти до вподоби, слухачі глухі неначе…
Кому ж потрібні гідність, совість, честь і тихий    смуток ностальгічний…
Прирівняна правдивість до хвороби, що лікується найважче…

У цій крамниці якісний товар, яскраві речі ексклюзивні:
Зі шкіри, із паперу, з воску, з вати, з бинту, із зубів котячих…
Та й попит чималий на штучний шарм… Летять на вітер євро, гривні…
Не можуть люди тільки душ сховати, бо Господь Небесний бачить…

У тексті розчинено вірш:

У цій крамниці маски продають…
Тепер вони усім-усім доступні…
Пов’язки є, що прикривають лють,
Є зліпки, що приховують підступність…

У цій крамниці сотні покупців…
Чомусь таїти сутність дуже модно…
Кишені порожніють, гаманці,
Зате навкруг обличчя благородні…

У цій крамниці навіть є оркестр…
Юрбі фальшиві ноти до вподоби…
Кому ж потрібні гідність, совість, честь…
Прирівняна правдивість до хвороби…

У цій крамниці якісний товар:
Зі шкіри, із паперу, з воску, з вати…
Та й попит чималий на штучний шарм…
Не можуть люди тільки душ сховати…

12 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

*На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду «Маски»

Рубрики: Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, роздуми, самотність у натовпі, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 16 листопада. Маски нет

« Следующие  
  Предыдущие »