Марина Алдон – Самотність…

Самотність…

Довкола імли мережка,
Стікає з душі тривога…
Між нами Чумацька стежка,
Не просто земна дорога…
Оголено нерви… хворі…
Потрібні чуття взаємні…
Вітрисько рахує зорі
І руни на них таємні…

Обпалює свічка дійсність…
Молюся очима, серцем…
А на циферблаті вічність,
Неначе… криве люстерце…
Півмісяць напівмістичний
Пусту оглядає спальню…
Оздоблює вірш ліричний
Світлину твою останню…

Самотньо мені у світі…
Опівночі рівно снишся…
У пам’яті спільні миті
Та мрії, які збулися…
Журливо шумлять тополі,
Про тебе ведуть розмову…
Чи Бог іще наші долі
Колись об’єднає знову?

5 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: serjks, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5235453/

Марина Алдон – Летять у вирій дикі гуси

Летять у вирій дикі гуси

Летять у вирій дикі гуси,
Вдихає небо їхні крики…
Вітрисько в жовтім капелюсі
Зриває листя із осики…
У павутинні сонця око,
Кудлаті хмари понад гаєм…
Мені тривожно, одиноко
І так тебе не вистачає…

Бинтують поспіхом тумани
Стежини, сквери, площі зранку
Та континенти поміж нами…
Болить душа безперестанку…
Співають ріки повноводні,
Трава у стані засинання…
У серці опади сьогодні –
Тепла бракує і кохання…

Летять у вирій дикі гуси
Піввіссю Божої орбіти…
Я завмираю у напрузі –
Світ починає сиротіти…
Сумна, безрадісна природа
І потойбіччям пахне осінь…
Ти – долі кара, нагорода?
Чому же ми не разом досі?

 

1 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Александр Сысуев, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5233832/

Марина Алдон – Краплі

Краплі

триптих

І
Волога

Дощ проростає корінням у плоть землі
І розчиняється в ній, наче перший Адам у Єві…
Може, у лоні м’якенького ґрунту, у чорній млі,
Зміни відбудуться скоро, до речі, якісь суттєві…

Крапля води і зернина – це янь і інь…
Тож у процесі злиття утворитись зигота мусить…
А пуповина, що є у усіх створінь,
Кожну клітинку повинна наповнити киснем згуслим…

Жде свого часу окремий вже організм
І набирає вагу, щоб з’явитись на світ Господній…
Наче годинник, запущено механізм…
Є сорок шість хромосом – зріє форма життя в природі…

Й тут ні до чого метелики і джмелі…
Просто із неба спадають сльозини святих пророків…
Дощ проростає корінням у плоть землі…
Тут, на планеті, вершаться дива вже мільярди років…

ІІ
Опади

Кільчиться хмара… Вібрує, тремтить атмосферний шар…
В білому лоні краплини лежать природно…
Тільки коли опускається дощ на міський бульвар,
Може вже йти по воді кожен, хто завгодно…

Опади нині доволі рясні і густі в душі…
Навіть здається, потрібна байдарка Ноя…
Суші не видно… а мряка не має, на жаль, межі…
Тільки за запахом знаю, – росте десь хвоя…

Не запевняй, що кохання хімічний простий процес…
Серце розбите, та я все одно мрійлива…
Віриш чи ні, але пристрасть, як мокрий вогонь з небес –
Сонце у грудях окроплює Божа злива…

Як же багато вологи розлило на тротуар…
Боляче так, коли відчай роняють очі…
Дивно, коли опускається дощ на міський бульвар,
Може іти по воді кожен, хто захоче…

ІІІ
Сльози

Сльози – це просто вода, тільки ллється вона із душі…
Дощ аномальний підтоплює стрімко очі…
Й небо розмито, й зірки… Від вологи навкруг міражі…
Шлях свій знаходить краплина, коли захоче…

Для рідини не існує, на жаль, рукотворних загат…
З тіла, здається, уся витікає сутність…
З аркуша… ніжно… стискаю в долоні маленький фрегат,
Щоб не відплив у далеку північну сутінь…

Сльози – це просто вода, та вона очищає думки…
Через мовчання і біль… легше світ збагнути…
Просто несказані серцем слова линуть, наче струмки…
Плач, як дихання… ридаю на повні груди…

Сон – тимчасове полегшення, ніби медичний наркоз,
Та наступає дрімота завжди́  невчасно…
У організмі моєму секрет, певно, слізних залоз
Надто на повну потужність працює часто…

 

 

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду «Вода»

Марина Алдон – Вода і камінь

Вода і камінь

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Прозора хвиля лиже скелю сіру…
На березі морському кров липнева…
Вода і камінь мають душу, шкіру…

Не крок, не миля від човна до неба…
Далекий шлях додому… В серці віру
Крізь кілька храмів пронести ще треба…

На скелі краплі сонця в формі кілець,
Вологи промінь топче черепаха…
Не стиснути в долоньці ранку крилець…
Вітриська гомін має швидкість птаха…

У мить оцю народжується днина…
Пісок на чужині сльозами повний…
Відточує з граніту не людина,
А рідина планетна… дзвін церковний…

У тексті розчинено ЯС:

Прозора хвиля
На березі морському…
Вода і камінь…

Не крок, не миля,
Далекий шлях додому,
Крізь кілька храмів…

На скелі краплі сонця,
Вологи промінь…
Не стиснути в долоньці
Вітриська гомін…

24 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Дегтяревой Евгении Витальевны «Вода и камень»

Марина Алдон – Серпнева свічка

Серпнева свічка

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Стікає з свічки кров життєва в вічність…
Невільно ніч серпнева п’є мартіні…
В долоню теплу мла роняє свіжість…

У межах звички знов танцюють тіні…
Шукаю на деревах іншу дійсність…
Зоринку стерплу бачу в парафіні…

На жаль, немає фільтру для кохання,
Для слів та воску пломінь не завада…
Розплавлено палітру мрій… зітханням…
У клітках мозку ти… тривога… зрада…

Вогонь листи, світлини поглинає,
Та спомини болять іще сильніше…
Безмовно… вкритим димом… небокраєм
Тебе шукати знову линуть вірші…

У тексті розчинено ЯС:

Стікає з свічки
Невільно ніч серпнева
В долоню теплу…

У межах звички
Шукаю на деревах
Зоринку стерплу…

На жаль, немає фільтру
Для слів та воску…
Розплавлено палітру
У клітках мозку…

24 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа bregeda victor victorovich «Молитва»

Марина Алдон – 11 травня. Буря

Одинадцяте травня. Буря

3D, у техніці розчинення

ВІДКРИТА РАНА НЕБА… Руки в поті… Шмагає біль. Сталевий СКАЛЬПЕЛЬ БУРІ ребро Адама вибирає з плоті астрально-галактичної. В зажурі УСЕ ЩЕ КРОВОТОЧИТЬ мовчки Всесвіт та ХМАР УТРОБА. Під ДОЩЕМ З НІЗВІДКИ зникає СВІЧКИ ТІНЬ… судомить безвість… Дрижать НА МУРІ лячно трав борідки.
СТЕБЛО ТЮЛЬПАНА поруч… розіп’яте… І ПЛОТІ ВСЯ ПОДОБА без пелюсток… ОГОЛЕНЕ обличчя… і зім’яте… негодою… нагадує лиш згусток… земної глини сірої… не квітку. А ОЧІ ВІТРУ ХМУРІ, грубуваті… у злочинах собі ШУКАЮТЬ СВІДКА… Танцює град… вальс віденський на м’яті… Незвично трохи. ПОМІЖ РІК ЖАЛОБА. Розхитано ялини парасолю, спадає зі струнких беріз оздоба, ВЛУЧАЄ БЛИСКАВИЦЯ У ТОПОЛЮ.

ЗАВИТА МЛА у хустку, а сутана, як ПІР’Я ПТАХА ЧОРНЕ…. просто одяг… НІЧОГО НЕ ПРИСНИТЬСЯ про кохання… Тривожно, ПЕВНО, ПОЛЮ, БО скрізь протяг… Згорнулась вічність десь собі клубочком, неначе кішка… Що їй до погоди? Що ГРІМ НА БУБНАХ ГРАЄ… молоточком… свій власний гімн… містерію свободи? Що ЩОСЬ ПОТВОРНЕ чути замість пісні… ПРИТУЛОК ДЕ… СТАРИМ МОНАХАМ – ЗОРЯМ? Чи в схованці не холодно… не тісно? В ДОЛОНЯХ БОГА, чи у вирві моря? Бо ж МОЛЯТЬСЯ… СЕРЦЯМИ… Відчуваю! І місяць з ними… куля кришталева… Відомі їм усі принади раю… А тут.. стихія… топче світ… травнева… І нерви в щохвилинній коловерті… Залякана природа первозданна… Та сутність гір… У НОЧІ КОЛІР СМЕРТІ… ще й ПРИСМАК ГОРЯ… Дика, невблаганна ГРОЗА у кожній з тисяч інкарнацій. Вона Ж ІЗ ПОТОЙБІЧЧЯ… Її вибір – незрима площина, закон абстракцій… Гортає КОРІНЦЯМИ сьомий вимір…

Однак… усе минає неодмінно… І темрява відходить незнайомцем… Стає вже перший промінь на коліно… Викочує нарешті ранок сонце….

У тексті розчинено вірш:

ВІДКРИТА РАНА неба. Скальпель бурі.
УСЕ ЩЕ КРОВОТОЧИТЬ хмар утроба
ДОЩЕМ З НІЗВІДКИ. Свічки тінь на мурі.
СТЕБЛО ТЮЛЬПАНА (плоті вся подоба)
ОГОЛЕНЕ. А ОЧІ вітру хмурі
ШУКАЮТЬ СВІДКА. Поміж рік жалоба.

ВЛУЧАЄ БЛИСКАВИЦЯ у тополю.
Завита мла У ПІР’Я ПТАХА чорне.
НІЧОГО НЕ ПРИСНИТЬСЯ, певно, полю,
Бо грім на бубнах грає щось потворне.

Притулок де… СТАРИМ МОНАХАМ – зорям?
В долонях Бога моляться… серцями…
У ночі колір смерті… присак горя…
Гроза ж – із потойбіччя… корінцями…

А у вірші розчинено японський сонет:

Відкрита рана
Усе ще кровоточить
Дощем знізвідки.

Стебло тюльпана
Оголене. А очі
Шукають свідка.

Влучає блискавиця
У пір’я птаха.
Нічого не присниться
Старим монахам.

16 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – Тридцяте січня. Опис за картиною І. Айвазовського «Дев’ятий вал»

Тридцяте січня. Опис за картиною І. Айвазовського «Дев’ятий вал»

3D, у техніці розчинення

У музеї… Навіяло…

Сонце на третьому поверсі неба, а може, на п’ятому, сьомому…
Море торкнутися прагне до хмари і розминає хвилі…
Є у води дуже дивна потреба – розплюснутись у невідомому,
Потанцювати із вітром у парі, гір прихилити шпилі…

За неосяжністю дикого шторму невже протилежна галактика?
Свіжі уламки розбитої мрії – рештки-колоди судна?
Внаслідок бурі світ змінює форму щораз, як показує практика…
Плаче природа, неначе Єрмія – щиро і привселюдно…

Дибки встає з переляку природа… Не змириться, знаю, з поразкою!
Вал же дев’ятий у серці стихії геть відкидає сором…
Тиснуть на очі і мла, й прохолода піратською, певно, пов’язкою…
Та вдалині сяє промінь надії… Жаху розв’язка… скоро!

У тексті розчинено вірш:

Сонце на третьому поверсі неба…
Море торкнутися прагне до хмари…
Є у води дуже дивна потреба –
Потанцювати із вітром у парі…

За неосяжністю дикого шторму
Свіжі уламки розбитої мрії…
Внаслідок бурі світ змінює форму,
Плаче природа, неначе Єрмія…

Дибки встає з переляку природа…
Вал же дев’ятий у серці стихії…
Тиснуть на очі і мла, й прохолода…
Та вдалині сяє промінь надії…

 

8 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Далі ТУТ

Марина Штефуца — Листопад

Листопад

3D, у техніці зіставлення

Світанок у вазі знов миє мрії-перли,
Уявно співа зі степом монах, мандрівник-вітрисько…
На сонці не плями – кров журавлів померлих…
Хмарин, що тримають небо сьогодні колиска низько…
Спинити не може мить листопад холодний,
Хронографа стрілка вістрям осінні рахує зливи…
У мушлі диск-місяць спить на краю безодні,
Накритий кленовим листям туман походжає сивий…
У квітів давно стійкі гормональні зміни,
Симптоми некрозу шкіри у трав, ретро-гра в мовчанку…
Дороги ведуть вогкі в ліс, де скелі-стіни,
До Бога, молитви, віри душа щиро прагне зранку…

У тексті розчинено два вірші:
1.
Світанок у вазі знов
Уявно співа зі степом,
На сонці не плями – кров
Хмарин, що тримають небо…
Спинити не може мить
Хронографа стрілка вістрям…
У мушлі диск-місяць спить,
Накритий кленовим листям…
У квітів давно стійкі
Симптоми некрозу шкіри…
Дороги ведуть вогкі
До Бога, молитви, віри…

2.
Миє мрії-перли
Монах, мандрівник-вітрисько…
Журавлів померлих
Сьогодні колиска низько…
Листопад холодний
Осінні рахує зливи…
На краю безодні
Туман походжає сивий…
Гормональні зміни
У трав, ретро-гра в мовчанку……
В ліс, де скелі-стіни,
Душа щиро прагне зранку…

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Калюжі

Калюжі


Залишаю зарубки на черепах каменів пам’яті.
Відраховую сльози. Ще скільки краплинок до ранку?
Зрозуміти мене… світ не може… Душа, як на  паперті.
Зариваюсь у небо… у хмари, під ковдру серпанку…

Винувата я в тім, що без маски… різнюся у натовпі
І по лезу ножа, мов сновида, іду через прірву.
Не збагну, на серцях окуляри для чого… ще й матові…
Чи від Бога сховать можна вдачу слизьку, лицемірну?

Серед ночі людей трохи менше на вицвілій вулиці.
Під ліхтарним стовпом тінь зіжмакує пальцями простір.
Хтось стріляє в зірки… бо падуть… та ніхто не розчулиться…
В межах норми уже у суспільстві розп’яття чи розстріл.

Збайдужіння процес набуває законного статусу.
Чи ж цікавить когось, що втрачають свідомість недужі?
Головою – в думки… Чим людина ж не схожа на страуса?
Рідне місто – чуже… Віддзеркалюють настрій калюжі…