Ми братами не будем ніколи

За мотивами вірша Анастасії Дмитрук «Ніколи ми не будемо братами…»

Ми братами не будем ніколи,
Цю війну не забудем повік…
Вздовж кордону зведем частоколи
Від кремлівських духовних калік…
Ви не сестри, не родичі кровні,
Ви чужі, ви – азійська орда!
До снаги вам накази гріховні
Інквізитора… звіра… вождя!
За людей не вважаєте зовсім
Корінний український народ…
І звучать щохвилини погрози
Ваших блазнів – катів-воєвод…
Ми братами ніколи не будем,
Поміж нами зневір’я і вир…
Помираєте ви за Іуду,
Ну а ми помираєм за мир…
Хоч лани золотої пшениці
Нищить ваш завойовницький танк,
Та скарає вас доля, убивці,
Бо, повірте, життя – бумеранг!

25 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Ця війна…

Ця війна у серцях багатьох поколінь
Буде яро, нестерпно боліти…
Та почує Господь голос наших молінь,
Невмовкаючі звуки трембіти…
Бо до неба на крилах несуть журавлі
Чисті душі героїв загиблих…
На омитій гарячою кров’ю землі
Супротивник кидає нам виклик!
Не вторгаємось ми до чужих володінь,
Захищаємо власну державу
Від кремлівської «вати», нікчемних створінь,
Що приховують вдачу лукаву…
Хоч немало іще до мети перешкод,
Нас не спинять конвої Расєї!
Помирати не страшно за рідний народ
І за волю Вітчизни своєї!
Ця війна у серцях поколінь багатьох
Вбивчу «дружбу» нагадувать буде…
Україна воскресне! Поможе нам Бог!
Славу, врешті, країна здобуде!
Розпадеться Московія, жде її крах…
Буде Путін у пеклі горіти!
Ми ж повинні ступити на величі шлях,
Заслуживши повагу у світі!

25 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015