Марина Штефуца — Я гiмн любовi

Я гiмн любовi

 

Я гімн любові, скрипка Страдіварі,
Ти – смик і всіх утіх діапазон.
Твої два сонця – щирі очі карі,
До них молюся, наче до ікон.

Можливо, ноти спалені дощенту,
На партитурі срібні краплі сліз,
Моє волосся – струни інструменту,
Торкнися ненавмисно русих кіс.

Готова бути камерним оркестром,
Терпіти біль і рани на спині́…
Солодку пісню пристрасті, Маестро,
Виконуй енергійно на мені́…

Темп обери та рівні інтервали,
Чуттєва гра майстерна до снаги…
Відчуть у лоні я жадаю шквали
Твоєї граціозної жаги.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Штефуца — Ноти серця

Ноти серця

 

Вростає місяць у холодну млу частково,
Тремтіння зірки викликає хвилювання…
Душа крізь очі витікає поступово
На древні літери Священного Писання…

Скидає шати черемшина достроково,
У неба з осінню приватне листування…
Моя молитва – ноти серця, а не слово,
Моє життя без тебе – тільки існування…

Струмують плавно… по судинах винятково…
Чуття, сильніші за просте земне кохання…
У шибку вітер знову стукає нервово,
Збагнути прагне він ціну мого мовчання…

Голубить жовтень гори й доли… гарячково…
Природи марення – прикмети помирання…
Прошу, дай щастя-долі любому, Єгово…
І відверни від нього лихо, сум, страждання…

Ноты сердца

 
Свободный перевод

Луна врастает в темноту опять частично,
А трепет звёздочки волнует Мироздание…
Душа чрез слёзы вытекает уж привычно
На буквы древние Священного Писания…

С деревьев головной убор слетает снова,
У неба с осенью онлайн-система личная…
Моя молитва – ноты сердца, а не слово,
Жизнь без тебя –  болезнь сознанья нетипичная…

Текут по венам чувства, смешанные с кровью…
Имеет холод запах клеток отмирания…
Я измеряю все вселенные любовью…
И только боль свою скрываю за молчанием…

Окутывает горы, лес октябрь тревогой…
А у природы все симптомы засыпания…
Дай милому, Господь, Ты счастья много,
Рукой священной отведи, прошу, страдания…

 

12 октября 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Післямова кохання

Післямова кохання

 

Вдягає мла сукню – одежу черниці…
У сьомому вимірі холодно, схоже…
Стискаю розгублено зорі-верви́ці…
Молюся тихенько… Спаси тебе, Боже…
Розчісує вітер обачно тополю,
Нашіптує п’єси, неначе Сенека…
Звикаю до горя, звикаю до болю,
До думки про те, що ти надто далеко.
І ніч обезлюблена… дуже тривожна,
І місячне люстро ховає обличчя…
На брамі до раю табличка: «Не можна!»
Апостол Павло стереже потойбіччя…
Журба проростає у тло небокраю,
Знеструмлює відчай останню надію…
Ти в іншому світі, я в цьому конаю…
Ні жити, ні вмерти без тебе не вмію…
Поморщена свічка стікає у вічність…
Оголено нерви від недосипання…
В душі зберігаю я втрачену дійсність….
Бо спомини – це післямова кохання…

 

4 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

*Малюнок Марини Штефуци “Двоє”, акварель

 

 

Марина Штефуца – Абетка кохання

Абетка кохання

 

…А_стральне тіло но́чі пахне звабою…
…Б_ лизьки́й зв’язок між нами – соло ніжності…
…В_іватр жаги… за вазою з кульбабою…
…Г_ убами розчиняємось у вічності…

…Ґ_раалі мрій у стані невагомості…
…Д_аремно, що до неба дві молитви ще…
…Е_фект утіхи? Геть усі умовності!
…Є_ в мене ти… для чого жінці прізвище?

…Ж_иття нове́ у лоні? Стану мамою?
…З_ ірки́ – експерти сфери передбачення…
тИ_ окропи волосся, стегна магмою…
…І_ щастя оціни інтимне значення…

…Ї_ ство́ бо для закоханих облещення…
…Й_ мовірно, душі скріплені липучками…
…К_краплина поту, ніби спільне хрещення,
…Л_ ишається формальність із обручками…

…М_ожливо, ласка – тільки релаксація…
…Н_ а спи́ні жваво видряпай автографи…
…О_свідченню сприяє декорація –
…П_ підсвічники та ті́ней ієрогліфи…

…Р_ укою прихили одну галактику…
…С_ кажи, де серце місяця казкового…
…Т_ремтіння вій породжує романтику…
…У_  келихи налий вина медо́вого…

…Ф_ антазії вливаються у пестощі…
…Х_  мільні ми… Стільки м’якості у дотиках…
…Ц_ ілунки непідробні, зайві лестощі…
…Ч_ уттєвості сприяє бліц-еротика…

…Ш_ аліємо… напруги коронація…
…Щ_е трохи і екстаз накриє крилами…
…Ю_нацтва на канапі дефлорація…
…Я_  злякано…фарбую кров чорнилами…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Я стану для тебе піснею

Я стану для тебе піснею

 

Я стану для тебе піснею

І ти її заспіваєш,

Або зоринкою пізньою,

Що у вікно заглядає.

 

Примчу з кліті суму пташкою,

Де б ти не був, всюди,

Розквітну взимку ромашкою,

Може, не зірвуть люди.

 

Розіллюсь струмком застудженим,

Всю спрагу  вгамую, любий,

Прикинусь вітром примруженим

Та поцілую в губи.

 

Зросту з люстра дня тополею,

Від спеки в листі сховаю,

Крізь сон зажеврію долею,

Відмички знайду від раю.

Марина Штефуца – Сучасниці

Сучасниці

 

Сьогодні ти надто гламурна,

Сьогодні ти дуже сучасна.

Хоч юність – зозуля безжурна,

За завтра подумай завчасно.

З цигаркою ходиш розкуто,

Одежа уся сексуальна,

Мобілку показуєш «круто»,

Ти ж дівчина неординарна.

Якась закордонная кличка,

Ім’ям називатись не модно

І стильна мала косметичка…

Лиш якось усе неприродно.

Зі сленгу «шевченківська» мова –

Жаргон специфічний доволі,

Вінок розкидати готова

В перелюбом зоранім полі.

Вважаєш, моралі супліття –

Усе пережитки сторічні.

Ти ж не досягла повноліття,

А хочеш засуджувать вічність.

 

 

 

 

 

Марина Штефуца – Крила

Крила

 

Я приголубила смуток…

Одна походжала, самотня…

Обламаних крилець жмуток

Мені показала безодня.

 

Там власних було чимало,

Що в натовпі люди відтяли.

Так лячно, тривожно стало,

Бо знову вони проростали.

 

Та крила – як листя вишні:

Брунькує… зірве вітер з гілки…

Їх скільки було колишніх…

Нових скоро буде ще скільки…

 

Я радістю смуток скорила.

Про різне із ним розмовляла.

Я знаю, ще виростуть крила.

Тож трунок навмисне пролляла.

Марина Штефуца – Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

 

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Любов – багаття, що горить, не тліє.

Щоб світ вмістився в серці, наче зірка,

Потрібен той, хто душу зрозуміє.

 

Але чому ж сумую за тобою.

Можливо, я в чуттях середньовічна.

Лягають мої болі чередою

Обривками на білі руки січня.

 

Марина Штефуца – У просторі десь міжзорянім

У просторі десь міжзорянім

У просторі десь міжзорянім

Зупиненоно час,

Неба долини незорані.

Немає там нас.

 

Обривок сувою вічності

Із пилу планет,

Рух за маршрутом циклічності

В змаганнях планет.

 

Одвічні вимірів плинності –

Артерії норм.

Сузір’я набули чинності

У вигляді форм.

 

Галактик мудріше мислення

Від згущення плазм.

Відсутнє років обчислення.

Немає там нас.

 

Марина Штефуца – Авель

                Авель

Беззвучно впав землі в ясельця.

Вуста відкрила, щоб прийнять

Безодня, іще тепле серце,

У порох плоть розчленувать.

 

І не збагнув за що жорстоко

Світ страчено для нього… з ним…

У потойбічні ж одиноко…

Заплакав гірко херувим.

 

У відчаї забилась мати…

Це перше вбивство, перша смерть.

Осквернено планети шати,

Спаплюжено крайнеба твердь.

 

На сонці крапельки червоні

Крові з ножа поміж лампад.

Душа ж у Бога на долоні,

Бо катом став для брата брат.