Марина Алдон — Любити важче світ, аніж людину

10 мая, 2014 8:41 пп

україна

Любити важче світ, аніж людину

 

Любити важче світ, аніж людину,

Близьку по духу, цінностях, по крові…

Шукати протиставлення в любові –

Це все одно, що в темряві стежину…

Та знає мати смак чуттів найвищих,

Забувши біль народження і муки,

Вночі цілує сину, доні руки…

А колискову… ніби вітер свище…

Душа жадає вічного, святого,

Сердечної прихильності до Бога,

В молитві розчиняється тривога

І хочеться торкнутись неземного…

Не можна споглядати апатично

Вкраїнські барви жовто-волошкові,

Краса держави в кожнім ніжнім слові…

Могутня наша нація велична!

Любити важче світ, аніж людину,

Бо поруч є й противники, й кохані,

І хтось кидає прямо в груди камінь

Та треба просто… витерти… сльозину…

.

10 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: роздуми, Україна и філософія життя. 1 комментарий к записи Марина Алдон — Любити важче світ, аніж людину

Марина Алдон — Повний місяць

10 мая, 2014 3:04 пп

5482075_large

Повний місяць

 

Вже вкотре повний місяць янгол Божий

Із воску відливає серед неба…

Тоненький промінець, на голку схожий,

Нанизує росу квіткам на стебла…

 

Ховає вірно, майже герметично,

Нічне світило сни пророчі в оці,

Морям і потічкам автоматично

Чуття передає та шквал емоцій…

 

Шорстка поверхня в центрі, зліва, скраю,

Немов узори диво-писанкарства –

Пташині душі, певно, зоставляють

Сліди абстрактні,мчать коли до Царства…

 

Землі супутник, сонця протилежність,

Космічний флюгер, компас чи годинник,

Холодне тіло треться об безмежність,

А серце б’ється, наче у людини…

 

Безмовний місяць – частка мегасвіту…

Рахує зорі юні та античні…

Йому з астральних літер алфавіту

Складаю я поеми… галактичні…

.

10 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: atit «***»

 

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: літо, місяць, ніч, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Повний місяць нет

Марина Алдон — Фонтан у міському парку

4 мая, 2014 8:09 пп

574618_449918135076944_1907879414_n

Фонтан у міському парку

Ховається півмісяць у фонтані,

Краплини перемішує промінням,

Шукаючи чи зорі, чи каміння…

А мла блукає поруч у сутані…

Вода вночі загоює всі рани,

Струмує, випромінюючи свіжість…

На шкірі залишає власну ніжність,

Неначе поцілунок губ коханих…

 

Нестримно вгору б’є потік вологи

У просторі тривимірного світу,

Прозоре тіло, наче крила вітру,

Від мене відганяє всі тривоги…

Малює рідина тонкі узори

В повітрі, на ядрі світобудови?

Каскадами кораблик паперовий,

Пливе… та уявляє себе в морі…

 

Ліхтарний стовп великим жовтим оком

Упертись хоче в гілочку тополі?

Трояндові парфуми мимоволі

Вдихає морок… гладить літа локон…

У сонному розслабленому стані

Ловлю душею миті неповторні…

Воркочуть білі голуби і чорні…

Купаюся, щаслива, у фонтані…

 

4 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота В’ячеслава Поповича «Фонтан»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, за картинами, літо, ніч, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Фонтан у міському парку нет

Марина Алдон — Нічна ріка

4 мая, 2014 10:57 дп

558109_449917751743649_1563821812_n

Нічна ріка

 Спасибі митцю В’ячеславу Поповичу за натхнення!

Оголена… вдихаю запах ночі,

Пливуть зірки безмовно у воді,

А місяць, наче птаха у гнізді,

Воркує з вітром, дивиться у очі…

Торкається ріка моєї шкіри,

Волога проникає в серця глиб…

Нащупує смілива мрія риб –

У них немає зовсім часу міри…

 

Тотожні… рідина та невагомість?

Імлою неквапливо йду убрід…

На дні водойми зовсім інший світ

І виміри астральні, невідомі?

Так хочеться із водоростей-зілля

Сплести ажурний авторський вінок…

Хай під ногами пеститься пісок,

Зливаюся… думками… із довкіллям!

 

Оголена не плоттю, а душею

Змиваю з себе сум, нудьгу, печаль,

В руці тримаю камінь, як скрижаль,

Таку, яку дав Бог колись Мойсею…

Римую краплі ніжні між собою,

Підхоплює піввірші течія,

Диктую їй відверті речі я…

А небо… озивається луною…

 

4 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота В’ячеслава Поповича «Портал ІІ»

 

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, за картинами, літо, ніч, пейзажна лірика и роздуми. Комментариев к записи Марина Алдон — Нічна ріка нет

Марина Алдон — А натовп той же…

19 апреля, 2014 12:52 пп

Назаров Сергей Александрович Протоматерия

А натовп той же…

 

А натовп той же, лиш інші люди,

Минуло ж близько двох тисяч літ…

Довкола ті же пилати, юди,

Коріння гріху руйнує світ…

 

Юрба убити за правду ладна

І кожен пише свою скрижаль…

Влучають кулі у тих нещадно,

Хто має іншу, свою мораль.

 

Не викликають жалю голодні,

Суспільним культом є гаманець,

У душах гасне вогонь Господній,

Не осявають свічки сердець…

 

І натовп той же, і люди схожі,

Й тепер згубити могли б Христа…

Врозум осліплих, Великий Боже,

Та мудре слово вклади в уста…

 

 

19 квітня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: Робота Сергія Назарова «Протоматерія»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: релігія, роздуми, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — А натовп той же… нет

Марина Алдон — Не питай…

29 марта, 2014 9:26 пп

ночь

Не питай…

 

Ти не питай ні про що…  бо болить особисте,

Ніби стихія в душі – землетрус, вітролом…

З ніччю свідомо римую довкілля імлисте…

Літера кожна сполучена міцно з єством…

 

Можеш дізнатися все із поезій відвертих,

Що відчуває… в мовчанні… на дотик… папір…

Кілька разів на добу народитись і вмерти

Мушу для того, прожити щоб кожен свій твір…

 

Знаєш, у всіх традиційно є прізвище, ймення,

Тільки забудуть нащадки, на жаль, багатьох…

Я залишу́ після себе у спадок натхнення –

Не для кількох поколінь, а для творчих епох…

 

Ти не питай ні про що…  бо болить особисте,

Просто читай про тривоги мої між рядків…

Небо сьогодні гладесеньке дуже та чисте,

Може, погладити зіроньку крилами слів?

 

29 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: ніч, роздуми, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Не питай… нет

Марина Алдон — Спасибі, Господи…

23 марта, 2014 9:31 пп

весна

Спасибі, Господи…

 

Спасибі, Господи, за те,

Що вишні в одязі святковім,

Що у трави зелені брови,

Що мати-й-мачуха цвіте…

 

Спасибі, Боже, за весну,

За сонця промені тремтливі,

За життєдайну воду зливи,

Що ліс пробуджує від сну…

 

Спасибі, Отче, за птахів,

Що, незважаючи на втому,

Летять крізь сотні миль додому

Без мапи світу і шляхів…

 

Спасибі, Царю всеблагий,

За відчуття в душі… свободи…

І за оновлення природи,

За рідний край, за день новий…

.

23 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: весна, пейзажна лірика, релігія и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Спасибі, Господи… нет

Марина Алдон — Ми – бандерівці!

23 марта, 2014 4:40 пп

39038762

Ми – бандерівці!

 

Чужих у нас клюють пернаті,

Кусають боляче джмелі,

Є чупакабра в кожній хаті…

Тремтіть і бійтесь, москалі!

У нас бандерівські троянди

Та українські огірки…

Не підступайте, окупанти,

Бо упадуть на вас зірки!

Ми не скоряємось нікому!

Не відбере ніхто в нас прав!

Ідіть, агресори, додому,

Допоки Бог не покарав!

23 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика и Україна. Комментариев к записи Марина Алдон — Ми – бандерівці! нет

Марина Алдон — Я цілую ту землю…

23 марта, 2014 3:20 пп

земля

Я цілую ту землю…

Я цілую ту землю, яка у долонях моїх

Має запах дитинства, знімає тривогу та втому…

Скільки пройдено миль і подолано скільки доріг,

Все одно кличе серце в зелені Карпати, додому…

 

Я цілую ту землю, яка життєдайне зерно

У період сівби… мовчазливо приймає у лоно…

І дарує врожай… і неначебто ядра зірок,

Рум’яніють у хаті хрумтливим пшеничним батоном…

 

Я цілую ту землю, для плоті яка – рубікон,

На планеті тримає усіх ланцюгами тяжіння…

Бог придумав закон, а довів послідовно Ньюто́н:

Може тільки душа доторкнутись до неба склепіння…

 

Я цілую ту землю, яка споконвічно свята,

Що омита сльозами та кров’ю братів-українців…

У гірському соборі молитву шепочуть вуста

І… піднесено… Лисенка грає вітрисько на скрипці…

 

Я цілую ту землю, яка із полотен митців –

Айвазовського, Глюка, Манайла, Мурашка, Куїнджі

Простягає до людства незримі тонкі пагінці,

Випромінює світло, емоції, враження свіжі…

 

Я цілую ту землю, яка крізь віки береже

Віщі твори Шевченка, нетлінні здобутки народу…

Зрозуміти не можу ренегатів, що люблять чуже,

Та при цьому зрікаються матері, власного роду…

 

 

23 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: громадянська лірика, роздуми, Україна и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Я цілую ту землю… нет

Марина Алдон — Війна не може

19 марта, 2014 5:54 пп

photo_47523

Війна не може

 

Є наша мова чистою, криничною,

Та хоче ворог пісню в нас відняти…

Війна ж не може бути поетичною,

Коли за мир потрібно помирати…

 

Хай України доля є злиденною,

Зате немає в серці лицемірства…

Війна не може зватися священною,

Коли довкола сльози, кров, насильство…

 

Ми нездоланні, дишемо свободою…

Ми – патріоти! Дуже нас багато!

Війна не може бути благородною,

Коли стріляють нелюди у натовп…

 

Зі Сходу гості злобні та непрошені

Безцеремонно сунуться до хати…

Війна не може виправдати злочинів,

А ми повинні кривдника здолати!

19 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика и Україна. Комментариев к записи Марина Алдон — Війна не може нет

« Следующие  
  Предыдущие »