Марина Алдон – Таємний ритуал

натхнення

Таємний ритуал

 

Знов за вікном негода… буря, град,

А серце прагне спокою і тиші…

Стіл – мій вівтар… я здійснюю обряд –

Готую білі аркуші для віршів…

Яскравим сяйвом дивних оченят

Свічки безмовно дивляться із ніші…

Вдихаю кави свіжий аромат,

Пора писати… гладжу ручку тричі…

 

У грудях імпульс… чую ніжний спів…

Бринять душевні струни романтично…

Тонкий папір енергією слів,

Наповнює рука автоматично…

Незрима сила вищих почуттів

Рядки шикує рівно симетрично…

У межах мови грані двох світів

Об’єднує система граматична…

 

Відкрито вхід у вічність крізь портал –

Проходить фонетична літургія…

Виконую таємний ритуал:

Поезію настоюю на мріях…

Графемні знаки.. літер арсенал –

Мистецька своєрідна терапія!

Хоч за вікном негода,  дощ і шквал…

Та в мене наступає… ейфорія…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Літня нічна гроза після засухи

гроза

Літня нічна гроза після засухи

 

Знеструмлено небо, відключено живлення місяця,

Невже замикання коротке від бурі в відкритому космосі?

Напруга паде… І зірки не мигають, не світяться…

А грім завиває нервово… скавчить із тривогою в голосі…

 

Високим розрядом виконує дефібриляцію

Планетного серця – струнка блискавиця-мольфарка оголена…

А штучне дихання та навіть легень вентиляцію

Старезний вітрисько… проводить не вперше… уміло, вдоволено…

 

Компреси хмаринні дієві при стані критичному,

Ін’єкції злива дає… дуже  ґрунт потребує вологості…

І… врешті… зникають  у просторі міжгалактичному

Симптоми стихії…

Поволі приходить земля до свідомості…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон – viter@mega.ua

rozsylka-elektronnoi-poshty

viter@mega.ua

 

Мчать електронні тексти

У сизу безвість,

Мають слова мій голос

І власну вдачу…

Хто же листи стрічає?

Чужа місцевість?!

Я по той бік екрану,

На жаль, не бачу…

 

Складені стебла літер

У віршоквіти,

Коми, як ті травинки –

Для декорацій…

Власні шрифти у Wordі –

Найкращі в світі,

Передають на відстань

Відбитки пальців…

 

Скільки ж моїх емейлів

У Інтернеті…

Вже вихідної пошти

Вщент повна папка,

Хоч адресат єдиний

На всій планеті:

Вітер, «собачка», мега,

Юей… і крапка…

 

14 квітня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Мелодія струмочка лісового

10150805_677766048925668_4977986495166707920_n

Мелодія струмочка лісового

Спасибі Анатолію Сакалошу за натхнення!

 

Мелодія струмочка лісового

Лунає, ніби Лисенка мотив,

Душа бажає нот високих, див

І темпу особливого, швидкого…

Неначе барабани, камінці,

Мов палички ударні – промінці

Навпроти вітровія-вартового…

 

Вода – як грань небесного й земного,

Єднає і фантазію, і яв,

Усмоктує солодкий запах трав,

Крізь пори тіла власного… тонкого…

Волога трансформує почуття,

Бо є кардіограмою життя,

В системі світовиміру чіткого…

 

Автографи струмочка лісового

Виводить стержень русла-олівця,

Неначебто гладка рука митця –

Досвідченого, мудрого, старого…

Овальні краплі, буцімто мазки,

Абстракції утворюють зразки

На тлі пейзажу літнього…гірського…

 

 

12 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото робота Анатолія Сакалоша «Струмок»

Марина Алдон – Ранкове щастя

5498005_large

Ранкове щастя

 

Світанком пахне кава… і напій

Розмішує із цукром сонця промінь…

Приємно прокидатися! Ти – мій!

Як затишно удвох сьогодні в домі…

 

Неначебто травневий небокрай

На ліжко опускається поволі…

Прошу тебе, кохай мене, кохай!

Пульсують інстинктивно… мрії голі…

 

У горщику ромашка польова

І дише, і всміхається весною…

Цілую губи, бороду, слова,

Що вимовлені лагідно тобою…

 

Сніданок – полуничний ексклюзив

На таці золотій у формі серця…

Одразу споглядаю стільки див!

Чуття… в душі… солодке щастям зветься!

 

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Krugovaya «***»

Марина Алдон – Ліс – мегаполіс?

5507976_large

Ліс – мегаполіс?

 

До чого тут сучасний мегаполіс?

Ліс –

Найдавніше місто на землі!

Оселі дерев’яні в півімлі

Таять далеких предків рідний голос…

 

Заселені гаї, галяви щільно,

Вражає демографія тварин,

Птахів, зірок заблудлих і хмарин…

А як, до речі, дихається вільно!

Струмочки метушливі енергійно

Виконують Вівальді раз-у-раз,

Впадає дикий вітер у екстаз,

При чому, вигинається граційно…

Відкрито тут портал у вимір інший,

Зникає відчуття в душі журби,

А сосни, клени, яблуні, дуби

Шепочуть тиші кожен ранок вірші…

Печери непролазні в формі келій

Застелені карпатським бур’яном,

Як ліжка…

Та… шокує маяком

Спина урбанізованої скелі…

 

Для чого ж мегаполіс тут сучасний?

Природа – не піддослідний об’єкт!

Гора – не архітектора проект!

Хто сміє плюндрувати світ прекрасний?!

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото Романа Астахова «***»

 

Марина Алдон – Глибинне

yHYA-LeqXP0

Глибинне

 

Пірнаючи в непізнані глиби́ни,

Вбачаються душі́ нові зірки́…

Бо доля – як вода зі свердловини,

Із витоків підземної ріки́…

Течуть думки каналами земними,

Впадаючи у вічний небозвід,

Відомо їм, куди веде єдиний

Космічний, не міський водопровід…

А скільки мрій у скрапленім повітрі

І скільки неочікуваних слів…

Лічильники ж вимірюють не літри,

А кількість на планеті наших днів…

Хай поруч повноводдя та міли́ни,

Дає життя і весла, і човни…

З утроби ж відчуває плоть людини

Властивості фізичні рідини́…

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота Юлії Кошелевої «Експресія води»

 

Марина Алдон — Любити важче світ, аніж людину

україна

Любити важче світ, аніж людину

 

Любити важче світ, аніж людину,

Близьку по духу, цінностях, по крові…

Шукати протиставлення в любові –

Це все одно, що в темряві стежину…

Та знає мати смак чуттів найвищих,

Забувши біль народження і муки,

Вночі цілує сину, доні руки…

А колискову… ніби вітер свище…

Душа жадає вічного, святого,

Сердечної прихильності до Бога,

В молитві розчиняється тривога

І хочеться торкнутись неземного…

Не можна споглядати апатично

Вкраїнські барви жовто-волошкові,

Краса держави в кожнім ніжнім слові…

Могутня наша нація велична!

Любити важче світ, аніж людину,

Бо поруч є й противники, й кохані,

І хтось кидає прямо в груди камінь

Та треба просто… витерти… сльозину…

.

10 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Повний місяць

5482075_large

Повний місяць

 

Вже вкотре повний місяць янгол Божий

Із воску відливає серед неба…

Тоненький промінець, на голку схожий,

Нанизує росу квіткам на стебла…

 

Ховає вірно, майже герметично,

Нічне світило сни пророчі в оці,

Морям і потічкам автоматично

Чуття передає та шквал емоцій…

 

Шорстка поверхня в центрі, зліва, скраю,

Немов узори диво-писанкарства –

Пташині душі, певно, зоставляють

Сліди абстрактні,мчать коли до Царства…

 

Землі супутник, сонця протилежність,

Космічний флюгер, компас чи годинник,

Холодне тіло треться об безмежність,

А серце б’ється, наче у людини…

 

Безмовний місяць – частка мегасвіту…

Рахує зорі юні та античні…

Йому з астральних літер алфавіту

Складаю я поеми… галактичні…

.

10 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: atit «***»

 

Марина Алдон — Фонтан у міському парку

574618_449918135076944_1907879414_n

Фонтан у міському парку

Ховається півмісяць у фонтані,

Краплини перемішує промінням,

Шукаючи чи зорі, чи каміння…

А мла блукає поруч у сутані…

Вода вночі загоює всі рани,

Струмує, випромінюючи свіжість…

На шкірі залишає власну ніжність,

Неначе поцілунок губ коханих…

 

Нестримно вгору б’є потік вологи

У просторі тривимірного світу,

Прозоре тіло, наче крила вітру,

Від мене відганяє всі тривоги…

Малює рідина тонкі узори

В повітрі, на ядрі світобудови?

Каскадами кораблик паперовий,

Пливе… та уявляє себе в морі…

 

Ліхтарний стовп великим жовтим оком

Упертись хоче в гілочку тополі?

Трояндові парфуми мимоволі

Вдихає морок… гладить літа локон…

У сонному розслабленому стані

Ловлю душею миті неповторні…

Воркочуть білі голуби і чорні…

Купаюся, щаслива, у фонтані…

 

4 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота В’ячеслава Поповича «Фонтан»