Жебраки
Слабкі, сліпі, недужі та кульгаві,
Немов опалі на асфальт лиски.
Ступають по життєвій переправі
Под різки вітру тихо жебраки.
Зумучені, зачесані недбало…
Куди ж затяг їх долі сизий вир?
Розфарбував обличчя бруд недбало,
Долоні виссав мук усіх пустир.
Чекають, хто подасть їм копійчину,
А люди, мов сновиди… всі спішать.
Не помічають сіру сорочину,
До речі, під якою теж душа.
І ллються слів, пісень благальних плеса,
Заучених прислів’ями давно.
Хай навіть театральна все це меса,
Та щастя вже допите в ній вино.
А що говорять заскленілі очі!
Мабуть, мовчать, ховаючи десь біль.
І вирізають тіні, наче зодчі,
На грудях шрами… Плаче заметіль…
І байдуже усім, чи це людина,
Чи тільки скринька просто для грошей.
Та вічність для усіх для нас єдина,
Де вже ніщо – життя хмільний трофей.
Оставить комментарий