Вишини
Іздавна люди марили вишинами,
До неба сходи зводили, мов трон,
Вразить хотіли витворів вершинами.
Та Бог скорив підступний Вавилон.
А далі підіймались хмарочосами
До лона хмар, в ромашковий туман,
Бо не хотіли жити поміж росами,
Що вранці мов обрамлюють тюльпан.
Піднялись над землею раптом грифами
У літаках, ракетах, до орбіт.
Для чого, мов, пірнати поміж рифами –
Найкраще із зірок уздріти світ.
Іздавна люди марили вишинами,
Здобутками лиш міряли роки,
Та Бог послав їм гори зі стежинами,
Лиш мало хто пізнав їх смак таки.
Оставить комментарий