Я цілую ту землю…
Я цілую ту землю, яка у долонях моїх
Має запах дитинства, знімає тривогу та втому…
Скільки пройдено миль і подолано скільки доріг,
Все одно кличе серце в зелені Карпати, додому…
Я цілую ту землю, яка життєдайне зерно
У період сівби… мовчазливо приймає у лоно…
І дарує врожай… і неначебто ядра зірок,
Рум’яніють у хаті хрумтливим пшеничним батоном…
Я цілую ту землю, для плоті яка – рубікон,
На планеті тримає усіх ланцюгами тяжіння…
Бог придумав закон, а довів послідовно Ньюто́н:
Може тільки душа доторкнутись до неба склепіння…
Я цілую ту землю, яка споконвічно свята,
Що омита сльозами та кров’ю братів-українців…
У гірському соборі молитву шепочуть вуста
І… піднесено… Лисенка грає вітрисько на скрипці…
Я цілую ту землю, яка із полотен митців –
Айвазовського, Глюка, Манайла, Мурашка, Куїнджі
Простягає до людства незримі тонкі пагінці,
Випромінює світло, емоції, враження свіжі…
Я цілую ту землю, яка крізь віки береже
Віщі твори Шевченка, нетлінні здобутки народу…
Зрозуміти не можу ренегатів, що люблять чуже,
Та при цьому зрікаються матері, власного роду…
23 березня 2014
Оставить комментарий