Марина Алдон – 18 липня. Червоні маки

Вісімнадцяте липня. Червоні маки

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Червоні маки… Кров на них, помада?
Налиті соком сонця  навіть мрії…
Вуста липневі кличуть птаха-барда…

Класичні марки поля – квітів вії…
В траві, або в долоньці дня принада…
Листи митцеві пишуть вітровії…

Скрізь запахи рослинні, хмар фіранки…
Десь тінь чугайстра… прагне прохолоди…
А збоку на стеблині хвіст русалки?
Автограф майстра – часточка природи…

Снотворне зілля в чашечках кулястих,
Від нього навіп’яні сосен віти…
Доріг не видно сірих, мозолястих,
Бо на картині виструнчені квіти…

У тексті розчинено ЯС:

Червоні маки…
Налиті соком сонця
Вуста липневі…

Класичні марки…
В траві, або в долоньці
Листи митцеві…

Скрізь запахи рослинні,
Десь тінь чугайстра?
А збоку на стеблині
Автограф майстра…

5 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: робота Івана Гемері «Маки», пастель, 2009

 

Марина Алдон – 17 липня. Кохаю тебе безмежно…

Сімнадцяте липня. Кохаю тебе безмежно…

3D, у техніці розчинення

 

Кохаю тебе безмежно…
3D, у техніці розчинення

1.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА У ЛІСІ ТЕМНІМ,
Тривожно киває липа зеленим чубом,
Шепоче нервово клену казки таємні…
Берізка фліртує щиро із дужим дубом…

МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… М’ЯКЕНЬКІ ДОСИТЬ…
Складає для неї власні експромти-вірші…
І гладить пелюстки білі – бутони-коси…
Трава проростає… ніби… у вимір інший…

У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… ДУМКИ ОБ’ЄМНІ…
Здається, що Всесвіт поруч… і невагомість…
І стиснути можна місяць… немов у жмені
З галявини місяць, наче з вікна майстерні,
Пірнає сріблястий промінь у підсвідомість…

ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… ТА ПАХНУТЬ РОСИ…
А згадки печуть безжально і груди, й губи…
Для нас… недоречні, зайві… усі прогнози…
Терпіти самотність важко! Нудьгую, любий…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… ВІД ПЕРЕВТОМИ…
Метелики опівнічні, мов на мольберті,
Зринають із потойбіччя крізь забобони,
Оселі абстрактні їхні десь у безсмерті…

МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… НА СТЕЖЦІ, ЗВІСНО…
В Чумацькому лабіринті сьогодні злива?
В нікуди іду… неквапно… далеко місто…
Ось місце те, де з тобою була щаслива…

БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ ПІСНІ-КАНЦОНИ…
У нього пташиний голос, сопрано дивне…
Вражає тональність звуку, а ще – півтони…
У скель сприйняття вокалу інтроспективне…

МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… СТАРАННО, СЛІЗНО…
Гарячим жовтавим воском лоскоче шкіру…
Так само мене голубив колись ти ніжно…
Тепер же втрачаю чисту… блаженну віру…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ НА МОВІ СУМУ,
Він бачить сум’яття в венах, біль та неспокій…
Нагадує тінь істоту цілком розумну…
Стрибає вона в багаття, у вир широкий…

ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… У ХРАМІ ГАЮ…
Спиняється час, годинник глухоніміє…
Збираються кволі мрії в астральну зграю…
З них кожна тобою дише, живе, п’яніє…

ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, У ЧОРНУ ГУМУ…
Проколюють язиками комети простір…
Тримаю в руці ожину, ще зовсім юну…
Можливо, від стресу зцілить, або від млості…

КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… ДАВНО КОХАЮ…
Ти Всесвіт мій, мій апостол, і сон, і дійсність…
Пізнати б могла з тобою принади раю…
Та знову судомить землю шершава вічність…

Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… ЖАГИ, ЧИ СТРУМУ…
І твій відчуваю імпульс, такий інтимний…
Від темряви в мене колір, фасон костюму…
Приборкати б трохи норов свій божевільний…

БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… СВІТ  ТЕРПНЕ СКРАЮ…
Відламую власні крила… Вже не потрібні…
Прости… відпусти… прийди… назавжди… благаю…
На жаль… одночасно ми… і чужі, і рідні…

Перші рядки кожного куплету утворюють поезію:
2.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА у лісі темнім,
МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… м’якенькі досить…
У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… думки об’ємні…
ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… та пахнуть ро́си…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… від перевтоми…
МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… на стежці, звісно…
БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ пісні-канцони…
МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… старанно, слізно…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ на мові суму,
ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… у храмі гаю…
ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, у чорну гуму…
КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… давно кохаю…
Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… жаги, чи струму…
БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… світ  терпне скраю…

У тексті розчинено вірш:
3.
ПУЛЬСУЄ душа вітриська…
МОХ тягне до квітки вуса…
У ЛОНІ крайнеба слизько…
ГІРські там криниці ллються…

СПАДАЄ фантазій рівень…
МЛА гусне… вальсує нічка…
БЕНТЕЖНО співає липень…
МАЛЮЄ твій контур свічка…

БОГ чує молитви в серці…
ІКОНИ вночі дрімають…
ЗІР очі… у хмари вперті..
КОХАЮ тебе, кохаю…
Я, знай, не боюся смерті…
БЕЗМЕЖНО… одна… страждаю…

А у вірші розчинено однослівний багаторитм:
4.
Пульсує
Мох
У лоні
Гір…
Спадає
Мла
Бентежно…

Малює
Бог
Ікони
Зір…
Кохаю
Я
Безмежно…

1 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – 16 липня. На дні світового моря

Шістнадцяте липня. На дні світового моря

3D, у техніці зіставлення

Зникає уранці місяць на дні світового моря,
У мушлі сріблясто-синій… безмовно вальсують риби…
Там горшки святі не ліплять, удень промивають зорі,
Складають пісок у скрині, щоб золотом стали рифи…
Голублять холодні во́ди останки хмарин… подерті…
Абстрактний доволі простір, хоч вітер за гранню суші…
В колисці прапраприроди є сон і немає смерті,
Крайнеба дивує постіль, архангели поруч, душі…
Там зовсім відсутня осінь, прибої шліфують мову…
Довкілля зі сліз солоних, із Божого алфавіту…
Істоти не знані досі складають життя основу,
Відмірюють кожен подих… легені чи зябра світу?
У тексті розчинено два вірші:
1.
Зникає уранці місяць
У мушлі сріблясто-синій…
Там горшки святі не ліплять,
Складають пісок у скрині.
Голублять холодні во́ди
Абстрактний доволі простір.
В колисці прапраприроди
Крайнеба дивує постіль.
Там зовсім відсутня осінь,
Довкілля ізі сліз солоних,
Істоти не знані досі
Відмірюють кожен подих…
2.
На дні світового моря
Безмовно вальсують риби…
Удень промивають зорі,
Щоб золотом стали рифи.
Останки хмарин… подерті…
Хоч вітер за гранню суші…
Є сон і немає смерті…
Архангели поруч, душі…
Прибої шліфують мову
Із Божого алфавіту…
Складають життя основу
Легені… чи зябра світу?

 

11 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 15 липня. Ластівка

П’ятнадцяте липня. Ластівка

3D, у техніці розчинення

Ластівка вдихає тепле літо, різнотрав’я,
Ласки жде від вітру-охоронця… й благодаті…
І пірнає в неба глиб над світом… хутко… зрання…
Щоб крилом відчути промінь сонця рудуватий…

Дегустує липня дивний запах, амплітуду…
Визначає пісні справжню сутність та протяжність…
Символ доброти та щастя –  птаха білогруда…
У маленькім тілі вища мудрість і відважність…

Справ у неї кожен день багато… трудівниця…
Знає всі напам’ять континенти, океани…
Хати оберегом є перната мандрівниця…
Сняться їй повір’я та легенди Роксолани…

У тексті розчинено вірш:

Ластівка вдихає тепле літо,
Ласки жде від вітру-охоронця…
І пірнає в неба глиб над світом,
Щоб крилом відчути промінь сонця…

Дегустує липня дивний запах,
Визначає пісні справжню сутність…
Символ доброти та щастя –  птаха…
У маленькім тілі вища мудрість…

Справ у неї кожен день багато…
Знає всі напам’ять континенти…
Хати оберегом є перната…
Сняться їй повір’я та легенди…

 

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 14 липня. «Вітер» Миколи Глущенка

Чотирнадцяте липня. «Вітер» Миколи Глущенка

3D, у техніці розчинення

Енергія вітру струмує судинами світу, по колу, можливо,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо, комфортно у міру…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту, безпечно, дбайливо…
По променях сонця сповзає на землю бадьоро, пірнає у прірву…

Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько, дивує хрипінням…
У нього з повітря поверхня ефірної плоті, безбарвні зіниці…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько… Геть силу тяжіння!
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті під час громовиці…

Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий, мандрує стихійно…
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні… із перлами-градом…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким, цілком офіційно…
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні, звичайно, масштабом…

У тексті розчинено вірш:

Енергія вітру струмує судинами світу,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту,
По променях сонця сповзає на землю бадьоро…

Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько,
У нього з повітря поверхня ефірної плоті…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько,
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті…

Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий,
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким,
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні…

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 13 липня. Вершина

Тринадцяте липня. Вершина

3D, у техніці розчинення

Струм у венах. Політ. Так треба… бо звуть вишини…
Скелі, наче святі собори, дають прозріння…
Може, серце впадає в небо, у надглибини…
Або в душу вростають гори своїм корінням…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний вивчає танці…
Чути голос і сонця, й Бога у стані трансу…
Кожен камінь – кулак залізний, планети панцир…
У зіницях кипить волога – краплини глянсу…
Навіть ґрунту вражає пружність, а, може, міцність…
Прокладають пісні орбіту крізь сім галактик…
У двобої з собою мужність та нелогічність…
Під ногами вершина світу… Едему клаптик…
Відчуваю екстаз, блаженство, чи дотик долі…
І природи сувору ніжність у лоні гаю…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво та сила волі…
У повітрі пульсує… вічність… Її вдихаю…

У тексті розчинено вірш:

Струм у венах. Політ. Так треба…
Скелі, наче святі собори…
Може, серце впадає в небо,
Або в душу вростають гори…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний…
Чути голос і сонця, й Бога…
Кожен камінь –   кулак залізний…
У зіницях кипить волога…
Навіть ґрунту вражає пружність…
Прокладають пісні орбіту…
У двобої з собою мужність,
Під ногами вершина світу…
Відчуваю екстаз, блаженство
І природи сувору ніжність…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво…
У повітрі пульсує… вічність…

 

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 12 липня. Стара світлина

Дванадцяте липня. Стара світлина

12 липня – День фотографа
3D, у техніці розчинення

Стара світлина – таємнича творча містика…
Колишня дійсність не відтворює мелодії…
В руці хвилина міцно стиснута, чи істина,
А, може, вічність абсорбує всі емоції…

Стара світлина –  негатив сентиментальності…
Люстерко часу у віконці підсвідомості…
На ній частина паралельної реальності…
Душі і глянсу не потрібно в невагомості…

Стара світлина – це сторінка книги пам’яті,
Це світ мовчанки… споглядання безумовного…
Папір чи глина… на людській чи Божій паперті?
По той бій рамки… крила вітру невгамовного?

У тексті розчинено вірш:

Стара світлина –
Колишня дійсність…
В руці хвилина,
А, може, вічність…

Стара світлина –
Люстерко часу,
На ній частина
Душі і глянсу…

Стара світлина –
Це світ мовчанки…
Папір чи глина
По той бій рамки…

 

22 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 11 липня. Подорожник

Одинадцяте липня. Подорожник

3D, у техніці розчинення

Він росте край дороги у лісі, у полі, в долині,
Біля хати чи муру йому і комфортно, й зручно…
Корінці – довгі ноги відшукують води глибинні,
Знають ґрунту структуру, певно, до мантії… включно…

В рук смарагдовий колір… долоні овал є ефектним,
Зовсім пальців немає, кулак видається сильним…
Хіромантію долі по лініям-жилкам рельєфним
З неба вітер читає всевидящим оком пильним…

Гладить сонечко влітку епідерміс, насіння ніжно…
Невисоку стеблину полощуть дощі сльозами…
Не трава, і не квітка, не оздоба газону, звісно,
А цілюща рослина… найкраща між бур’янами…

У тексті розчинено вірш:

Він росте край дороги,
Біля хати чи муру…
Корінці – довгі ноги
Знають ґрунту структуру…

В рук смарагдовий колір,
Зовсім пальців немає…
Хіромантію долі
З неба вітер читає…

Гладить сонечко влітку
Невисоку стеблину…
Не трава, і не квітка,
А цілюща рослина…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 10 липня. Роздуми над картиною Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»

Десяте липня. Роздуми над картиною Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»

3D, у техніці розчинення

Дивовижно пахне м’ята, на листках танцює літо,
В лісі тисячі кімнат, як брами вічності – каміння…
А маленькі ведмежата безтурботно, наче діти,
Ловлять сонячних зайчат і лижуть лагідне проміння…

Тягне рученьки до неба мох малесенький, все вище…
Кожен кущик – експонат у краєзнавчому музеї…
Найгарніші квіти в нетрях, антресолі-хмари ближче…
Сосни тихо гомонять… Вони природи корифеї…

Тішить вітру прафольклорність, коломийкові мотиви…
Та струмка серцебиття відображає тінь і світло…
У повітрі неповторність… Ранок чистить об’єктиви…
Наддуховні почуття вростають в груди непомітно…

У тексті розчинено вірш:

Дивовижно пахне м’ята,
В лісі тисячі кімнат…
А маленькі ведмежата
Ловлять сонячних зайчат…

Тягне рученьки до неба
Кожен кущик – експонат…
Найгарніші квіти в нетрях,
Сосни тихо гомонять…

Тішить вітру прафольклорність
Та струмка серцебиття…
У повітрі неповторність,
Наддуховні почуття…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 9 липня. У лісі

Дев’яте липня. У лісі

3D, у техніці зіставлення

В руці хмарина, в душі епоха,
Зірки на стеблах, на скелі місяць…
Гірська стежина веде до Бога…
Частина неба – міфічний Світязь…

Тут пахнуть вії листками м’яти,
Росою, маком сповита дійсність…
Прямують мрії, летять сонати
Чумацьким шля́хом кудись у вічність…

Смерічка схожа на храм природи,
На парасолю спадає мряка…
Крізь воду можна відчути ноти,
Дізнатись долю повинна птаха…

У тексті розчинено два вірші:
1.
В руці хмарина.
Зірки на стеблах…
Гірська стежина –
Частина неба…

Тут пахнуть вії
Росою, маком…
Прямують мрії
Чумацьким шля́хом…

Смерічка схожа
На парасолю…
Крізь воду можна
Дізнатись долю…

2.
В душі епоха,
На скелі місяць…
Веде до Бога
Міфічний Світязь…

Листками м’яти
Сповита дійсність,
Летять сонати
Кудись у вічність…

На храм природи
Спадає мряка,
Відчути ноти,
Повинна птаха…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012