Інстинкти і звички
Я по-новому дихати учусь,
Звикаючи до внутрішніх морозів…
Лише тремчу… за звичкою… чомусь,
Хоча давним-давно не плачу зовсім…
На себе не подібна вже нічим:
Ні виглядом, ні власними піснями…
Зливаюся із обрієм нічним
Німими пересохлими губами…
Слова же другорядні, а між тим
Для серця, для душі є більш доцільним
Те, що іще не сказано ніким…
Чуття же поза мовленням суспільним…
Вчусь жити… видозмінювать думки…
Інакші патентую псевдоніми…
Знеболити щоб зошит і рядки,
Ховаю згадки-спомини за рими…
А в хаті сиро, темно… все одно…
Мрій небагато – звісно… згідно норми…
Вітрисько дзьобом гучно б’є в вікно,
Бо прагне лінгвістичної реформи…
Старі листи – мов вицвілий папір…
Здаються навіть літери чужими…
Вогнем жонглює свічка, як факір,
Невільно… в автономному режимі…
Без тебе вчуся спати. Вже диван
У спальні розмістила замість холу,
На стелі зобразила океан
Та випила сто капсул валідолу…
У лапках пишу вже займенник «ми»,
Хоча правопис… нібито… дрібничка,
Як про любов складаються псалми…
А творчість – це шкідлива досить звичка…
Потрібно, щоб додав наснаги вірш…
Працюю над характером активно…
На місяць вию тільки, як раніш,
Немов вовчиця біла… інстинктивно…
28 грудня 2013
Iridi «*****»,
http://www.photosight.ru/photos/5350203/
