Марина Штефуца — Ноти серця

Ноти серця

 

Вростає місяць у холодну млу частково,
Тремтіння зірки викликає хвилювання…
Душа крізь очі витікає поступово
На древні літери Священного Писання…

Скидає шати черемшина достроково,
У неба з осінню приватне листування…
Моя молитва – ноти серця, а не слово,
Моє життя без тебе – тільки існування…

Струмують плавно… по судинах винятково…
Чуття, сильніші за просте земне кохання…
У шибку вітер знову стукає нервово,
Збагнути прагне він ціну мого мовчання…

Голубить жовтень гори й доли… гарячково…
Природи марення – прикмети помирання…
Прошу, дай щастя-долі любому, Єгово…
І відверни від нього лихо, сум, страждання…

Ноты сердца

 
Свободный перевод

Луна врастает в темноту опять частично,
А трепет звёздочки волнует Мироздание…
Душа чрез слёзы вытекает уж привычно
На буквы древние Священного Писания…

С деревьев головной убор слетает снова,
У неба с осенью онлайн-система личная…
Моя молитва – ноты сердца, а не слово,
Жизнь без тебя –  болезнь сознанья нетипичная…

Текут по венам чувства, смешанные с кровью…
Имеет холод запах клеток отмирания…
Я измеряю все вселенные любовью…
И только боль свою скрываю за молчанием…

Окутывает горы, лес октябрь тревогой…
А у природы все симптомы засыпания…
Дай милому, Господь, Ты счастья много,
Рукой священной отведи, прошу, страдания…

 

12 октября 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Післямова кохання

Післямова кохання

 

Вдягає мла сукню – одежу черниці…
У сьомому вимірі холодно, схоже…
Стискаю розгублено зорі-верви́ці…
Молюся тихенько… Спаси тебе, Боже…
Розчісує вітер обачно тополю,
Нашіптує п’єси, неначе Сенека…
Звикаю до горя, звикаю до болю,
До думки про те, що ти надто далеко.
І ніч обезлюблена… дуже тривожна,
І місячне люстро ховає обличчя…
На брамі до раю табличка: «Не можна!»
Апостол Павло стереже потойбіччя…
Журба проростає у тло небокраю,
Знеструмлює відчай останню надію…
Ти в іншому світі, я в цьому конаю…
Ні жити, ні вмерти без тебе не вмію…
Поморщена свічка стікає у вічність…
Оголено нерви від недосипання…
В душі зберігаю я втрачену дійсність….
Бо спомини – це післямова кохання…

 

4 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

*Малюнок Марини Штефуци “Двоє”, акварель

 

 

Марина Штефуца – До створення світу

До створення світу

 

Тобою вимірюю дно небосхилу…
Кохання вроста у венозні судини…
Страждання нагадує птаху безкрилу…
Я зліплена з пісні… не з білої глини…
Ударами серця рахую хвилини…
Ховаючи вітру лице за ґардину…
Ніщо не лікує відмерлі клітини…
Ковтати намарно екстракт… аспірину…

Читаю чуття, як апостольську книжку…
Між нами степи, прохолода осіння…
Самотності тінь обнімаю у ліжку…
Трима на землі тільки сила тяжіння…
У но̀чі колапс і… нервове тремтіння…
Всі виміри рву, пересилюю втому…
Кремую світлини, вдихаючи тління…
Та пам’ять, на жаль, не згорає при цьому…

Зірками іду, маю власну орбіту…
Зів’ялого листя вже пригоршні повні…
А місячне коло, сягнувши зеніту…
Не хоче впливати на засоби мовні…
Рефлекси тривоги завжди безумовні…
У затінку сну не топчи мого квіту…
Зі слі́зьми душа витікає назовні…
Кохала ж тебе ще до створення світу…

 

5 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

*Малюнок авторський “У вічності”, акварель

 

Або читати так:

До створення світу…

(3D, у техніці зіставлення)

1.
Тобою вимірюю глиб небосхилу… Ударами серця рахую хвилини…
Любов проникає в венозні судини…   Нагадує Всесвіт розбиту вітрину…
Мене залишив ти одну… і безкрилу…  Ночами молюсь до німої світлини…
Я зліплена з мрій… із пісень, а не з глини… Підвладні тобі навіть сни… на третину…

Життя підставля проти правил підніжку… Митець вдалині. Чи ж забув про творіння?
Між нами чомусь прохолода осіння… Всі виміри рву, як нитки… вперемішку…
Читаю чуття, мов церковную книжку… І б’ються думки в бездиханне склепіння…
Самотність свою обнімаю у ліжку…. Ніч гусне в очах… відчуваю тремтіння…

Рефлекси тривог, як завжди, безумовні… Півмісяць зника в чорній прірві без сліду…
Будь вітром гірським, не топчи мого квіту… Зів’ялих бажань уже пригоршні повні…
Зі слізьми душа витікає назовні…            Зірками іду, прокладаю орбіту…
Кохала ж тебе ще до створення світу… Мої почуття, знаю, невиліковні…
1.
Тобою вимірюю глиб небосхилу…
Любов проникає в венозні судини…
Мене залишив ти одну… і безкрилу…
Я зліплена з мрій… із пісень, а не з глини…

Життя підставля проти правил підніжку…
Між нами чомусь прохолода осіння….
Читаю чуття, мов церковную книжку…
Самотність свою обнімаю у ліжку…

Рефлекси тривог, як завжди, безумовні…
Будь вітром гірським, не топчи мого квіту…
Зі слізьми душа витікає назовні…
Кохала ж тебе ще до створення світу…

3.
Ударами серця рахую хвилини…
Нагадує Всесвіт розбиту вітрину…
Ночами молюсь до німої світлини…
Підвладні тобі навіть сни… на третину…

Митець вдалині. Чи ж забув про творіння?
Всі виміри рву, як нитки… вперемішку…
І б’ються думки в бездиханне склепіння…
Ніч гусне в очах… відчуваю тремтіння…

Півмісяць зника в чорній прірві без сліду…
Зів’ялих бажань уже пригоршні повні…
Зірками іду, прокладаю орбіту…
Мої почуття, знаю, невиліковні…

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Абетка кохання

Абетка кохання

 

…А_стральне тіло но́чі пахне звабою…
…Б_ лизьки́й зв’язок між нами – соло ніжності…
…В_іватр жаги… за вазою з кульбабою…
…Г_ убами розчиняємось у вічності…

…Ґ_раалі мрій у стані невагомості…
…Д_аремно, що до неба дві молитви ще…
…Е_фект утіхи? Геть усі умовності!
…Є_ в мене ти… для чого жінці прізвище?

…Ж_иття нове́ у лоні? Стану мамою?
…З_ ірки́ – експерти сфери передбачення…
тИ_ окропи волосся, стегна магмою…
…І_ щастя оціни інтимне значення…

…Ї_ ство́ бо для закоханих облещення…
…Й_ мовірно, душі скріплені липучками…
…К_краплина поту, ніби спільне хрещення,
…Л_ ишається формальність із обручками…

…М_ожливо, ласка – тільки релаксація…
…Н_ а спи́ні жваво видряпай автографи…
…О_свідченню сприяє декорація –
…П_ підсвічники та ті́ней ієрогліфи…

…Р_ укою прихили одну галактику…
…С_ кажи, де серце місяця казкового…
…Т_ремтіння вій породжує романтику…
…У_  келихи налий вина медо́вого…

…Ф_ антазії вливаються у пестощі…
…Х_  мільні ми… Стільки м’якості у дотиках…
…Ц_ ілунки непідробні, зайві лестощі…
…Ч_ уттєвості сприяє бліц-еротика…

…Ш_ аліємо… напруги коронація…
…Щ_е трохи і екстаз накриє крилами…
…Ю_нацтва на канапі дефлорація…
…Я_  злякано…фарбую кров чорнилами…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Я стану для тебе піснею

Я стану для тебе піснею

 

Я стану для тебе піснею

І ти її заспіваєш,

Або зоринкою пізньою,

Що у вікно заглядає.

 

Примчу з кліті суму пташкою,

Де б ти не був, всюди,

Розквітну взимку ромашкою,

Може, не зірвуть люди.

 

Розіллюсь струмком застудженим,

Всю спрагу  вгамую, любий,

Прикинусь вітром примруженим

Та поцілую в губи.

 

Зросту з люстра дня тополею,

Від спеки в листі сховаю,

Крізь сон зажеврію долею,

Відмички знайду від раю.

Марина Штефуца – Сучасниці

Сучасниці

 

Сьогодні ти надто гламурна,

Сьогодні ти дуже сучасна.

Хоч юність – зозуля безжурна,

За завтра подумай завчасно.

З цигаркою ходиш розкуто,

Одежа уся сексуальна,

Мобілку показуєш «круто»,

Ти ж дівчина неординарна.

Якась закордонная кличка,

Ім’ям називатись не модно

І стильна мала косметичка…

Лиш якось усе неприродно.

Зі сленгу «шевченківська» мова –

Жаргон специфічний доволі,

Вінок розкидати готова

В перелюбом зоранім полі.

Вважаєш, моралі супліття –

Усе пережитки сторічні.

Ти ж не досягла повноліття,

А хочеш засуджувать вічність.

 

 

 

 

 

Марина Штефуца – Крила

Крила

 

Я приголубила смуток…

Одна походжала, самотня…

Обламаних крилець жмуток

Мені показала безодня.

 

Там власних було чимало,

Що в натовпі люди відтяли.

Так лячно, тривожно стало,

Бо знову вони проростали.

 

Та крила – як листя вишні:

Брунькує… зірве вітер з гілки…

Їх скільки було колишніх…

Нових скоро буде ще скільки…

 

Я радістю смуток скорила.

Про різне із ним розмовляла.

Я знаю, ще виростуть крила.

Тож трунок навмисне пролляла.

Марина Штефуца – Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

 

Кохаю. Божеволію. Так гірко…

Любов – багаття, що горить, не тліє.

Щоб світ вмістився в серці, наче зірка,

Потрібен той, хто душу зрозуміє.

 

Але чому ж сумую за тобою.

Можливо, я в чуттях середньовічна.

Лягають мої болі чередою

Обривками на білі руки січня.

 

Марина Штефуца – У просторі десь міжзорянім

У просторі десь міжзорянім

У просторі десь міжзорянім

Зупиненоно час,

Неба долини незорані.

Немає там нас.

 

Обривок сувою вічності

Із пилу планет,

Рух за маршрутом циклічності

В змаганнях планет.

 

Одвічні вимірів плинності –

Артерії норм.

Сузір’я набули чинності

У вигляді форм.

 

Галактик мудріше мислення

Від згущення плазм.

Відсутнє років обчислення.

Немає там нас.

 

Марина Штефуца – Авель

                Авель

Беззвучно впав землі в ясельця.

Вуста відкрила, щоб прийнять

Безодня, іще тепле серце,

У порох плоть розчленувать.

 

І не збагнув за що жорстоко

Світ страчено для нього… з ним…

У потойбічні ж одиноко…

Заплакав гірко херувим.

 

У відчаї забилась мати…

Це перше вбивство, перша смерть.

Осквернено планети шати,

Спаплюжено крайнеба твердь.

 

На сонці крапельки червоні

Крові з ножа поміж лампад.

Душа ж у Бога на долоні,

Бо катом став для брата брат.