Вогонь душі
Стряхає ніч зоринки, наче сливи,
У діадему гір із небокраю.
Мій біль стає нестерпно-неможливим…
А я тебе іще сильніш кохаю…
У лісі десь давно блукає казка
Зі сном попід рапсодії бузкові…
Чуття ці – перемога чи поразка…
У власнім серці міражі любові…
Стежки згорнула темрява примхливо,
Лиш місяць тче проміння Аріадни…
Я пронесу життям своїм дбайливо
Вогонь душі, за тебе згаснуть ладний…
Оставить комментарий