Скажи, чому ж ти вбив мене, Адаме…
Ти з власного ребра зліпив мій світ,
А з глини неба мрії та бажання,
Вдихнувши в ніздрі аромат кохання,
Підняв мене, незрячу… до орбіт…
Бо ж душу грів чуттів палкий вогонь,
Твоїм ім’ям я дихала щоранку,
Всі виміри пройшовши… до останку…
Вростала в ніч пелюстками долонь….
Хотілось бути поруч хоч би в снах,
Зануритись хоча б сльозою ніжність,
Спинить руками в мушлі часу вічність,
Дійти до тебе… мовчки… по зірках…
Створив мене… як Єву Бог-Творець…
Знав наперед, якою буду саме…
Скажи, чому ж ти вбив мене, Адаме…
Не жінка без любові я… лиш мрець…
Оставить комментарий