Набравши повні пригоршні зірок
Набравши повні пригоршні зірок,
Хоч трохи стану я очима неба,
Спущуся на веселці до квіток.
Доріг, як крила є, уже не треба.
З лелеками у вирій полечу,
Відсуну паперових хмар гардини.
Вгорі простіше. Обрій із дощу.
А на землі із пороху та глини.
Тут місяць поруч. Імпульси тепла.
І світ здається більшим з високості.
Людині, певно, вітер із ребра –
Для нього теж важливі воля й простір.
Оставить комментарий