Говерла
Під небосхилом неосяжним
Краса Карпат – Говерла-мати,
А Петрос згорблений відважно
Її узявся вартувати.
До ніг красуні-верховинки
Припали озерця та чисті,
Як сонця промені – стежинки,
Такі ж тонкі та золотисті.
Тут чабани на полонинах
Вплелися у життя природи,
Їх мужня постать соколина
Не знає зовсім непогоди.
Тут виток потічків етнічний,
А далі – шлях до серця Тиси,
Тут спокій молиться відвічний,
Добра народжуються риси.
Тут кожен ранок срібні роси
Цілують едельвейсам тихо
Шовкові і цнотливі коси,
Ковтаючи їх присмак дикий.
Як вечір з рукава виймає
Всі зорі зважено, повільно,
То місяць ріг свій упирає
У шпиль гори якось покірно.
Трембіти голос завмирає,
Горить лиш верховинська ватра.
Хто на Говерлі був – той знає,
Чого такая нічка варта.
Оставить комментарий