Марина Алдон — Вдихаю щасливу осінь

Вдихаю щасливу осінь

Вдихаю щасливу осінь на повні груди…

Бринить у повітрі ранок… на павутині…

Для сонця одне – чи свято якесь, чи будень:

Тріпоче промінням-крильми у небі синім…

Стікає невільно бронза з пір’їн на листя

І змінює світ невільно тендітна мрія…

А вітер кудись прямує… за межі міста…

Не сум вересневий в нього, а ейфорія…

 

Вдихаю щасливу осінь… з останком літа…

Туман світанковий гладжу… від хмар ніжніший…

Попереду шлях… дорога…  земна орбіта…

На ній не сліди лишаю, а власні вірші…

В природи хороший настрій… безмежна радість…

Вона, як і я, звичайно, в душі романтик…

Впускаю чуття найвищі в свою реальність,

Нехай зігрівають серце і сім галактик…

 

4 вересня  2016

© Copyright Marina Aldon 2016

 

Марина Алдон — Точка кипіння

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Точка кипіння

За Фаренгейтом двісті тридцять сім…

У серці кров невільно закипає…

Тебе зову я всесвітом своїм,

Ведеш думки і мрії небокраєм…

За Цельсієм сто тридцять у душі…

Це в мене вперше… Відчуття екстазу…

Пульсує щастя! Стерто рубежі

І простору, і вимірів, і часу…

За Реомюром плюс вісімдесят

У грудях… літо ніжне і жадане…

В моїх долонях сонце… як гранат…

Бери його! Хай світ цей кращим стане!

1 серпня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Мовою квітів

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Мовою квітів

Я квітами… чуттів найвищих мовою

Кажу тобі про те, що в підсвідомості,

Ходити вчуся гранню невагомості

І зву тебе думок світобудовою…

Набравши в жмені щастя світанкового,

Твої римую різні інтонації…

У них таємні… Всесвіту вібрації

Дарують радість настрою святкового…

 

Промінням сонця обрію торкаюся

І гладжу крила неба лазурового,

Ковтаю спрагло запаху медового,

Серпневим днем натхненно причащаюся…

Здається трохи, певно, загадковою

Молитва серця… з волею жагучою…

Ти чуєш, нині мрії всі озвучую

Я квітами… чуттів найвищих мовою…

 

30 липня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Знаєш…

Hot_summer_night

Знаєш…

Сотні разів перечитую серцем листи, що залишені

Променем сонця останнім на небі… за гранню доступності…

Знаєш, вони  продиктовані світові Силами Вищими…

Я збережу їх до ранку… у вимірі власної сутності…

Вечір торкається простору ледь прохолодними віями…

А у долоні срібляста роса… чи зоря…  з невагомості…

Знаєш, мій дім духмяніє липневими квітами-мріями…

Просто ти в снах, поза снами, у всіх іпостасях свідомості…

 

Сотні разів перечитую серцем листи… сконцентровано…

Записи власні, твої… кожне слово залишене в вічності…

Знаєш, у млі не планети довкола осі зашифровано

Оберти плавні… постійні… а код галактичної ніжності…

Літо пульсує у скронях…   римую емоції, враження…

Настрій чомусь поетичний… пора для ліричного  роздуму?

Знаєш, ти дійсності іншої начебто… є відображенням,

Ніби теорія вибуху всесвіту… спалах…  для розуму…

 

20 липня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Ранкові сонця промені і море…

more-kamni-skala-solnce

Ранкові сонця промені і море…

Ранкові сонця промені і море…

А серце б’ється в такт із цілим світом…

Ще небо напівтемне, півпрозоре,

Іще зірковим пахне трохи  квітом…

Лоскоче язиком гладеньку шкіру

Вода солона пристрасно і ніжно,

Віддавшись надчуттєвості надміру,

Щоб ти повірив… що пісок – це ліжко…

Вивчає плечі, торс губами хвиля,

Шукає ерогенні, певно, зони,

Тремтить аж  від бажання… від безсилля…

У очі заглядаючи бездонні…

І збуджено… на грані божевілля…

Ранкове море стогне… в апогеї,

Торкаючись оголеного тіла,

Любові щиро прагнучи твоєї…

 

11 липня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Запах світанку

big.photo

Запах світанку

Пахне світанок літній безлюдним містом,

Трохи – руками вітру, що ледь прогрілись,

Чистим… із рос добірних… тремким намистом,

Мріями… що у серці… десь затаїлись…

Пахне світанок медом, який на стебла

З амфор ноланських лілій стікає в вічність

І ембріоном сонця… в плаценті неба,

Оком-вікном відкритим у справжню дійсність…

 

Пахне світанок фрешем, а ще – рікою,

Що протікає стрімко крізь вимір вулиць…

Можна торкнутись пісні дрозда рукою

І обійняти хмари, щоб посміхнулись…

Пахне світанок… дивом і… що важливо…

Можна дібрати настрій… на власний вибір…

Нині ж мені ти снився… і я щаслива…

Всесвіту мій безмежний, за всі спасибі!

 

10 липня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Любить – не любить?

P6290107

Любить – не любить?

Не зривай ромашку… бо невинна…

Не розкаже квітка про кохання…

Лиш  заплаче… голосом мовчання,

Коли біль відчує у судинах…

Не зривай пелюсток… не провидиш

Ні чуттів людських, ані погоди…

У рослини ж усмішка Джоконди…

Не вбивай! Не справиш панахиди…

Не зривай ромашку… Змилосердься!!!

Викинеш і так стебло у трави…

Не роби з природою розправи…

Бо нема любові в тиші серця…

 

12 червня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Обвуглено ніч на світанні…

leto-zakat-rassvet-les-pole

Обвуглено ніч на світанні

Обвуглено ніч на світанні останком свічки…

Ще темно, але… сяє свіжа сльоза в долоні…

Ридати у сні й пити каву – шкідливі звички…

Та сумно мені…

Ти для мене, як сонця промінь…

Між нами міста… чи  світи… все одно… здається…

А душу печуть… тільки  мрії, не поцілунки…

До тебе шляхи – магістралі на мапі серця…

Не видно очима… відчутно на рівні думки…

Будильник старий трохи кволо співає півнем…

Віщують вітри, що травневий день хмарним буде…

На тебе б мені ніжним-ніжним пролитись ливнем,

Вдихнути любов… хоч на хвильку… на повні груди…

Обвуглено ніч на світанні… На небі скраю

Зникають зірки у безмежжі… десь між озону…

Спасибі тобі, що ти є! Що тебе я знаю!

А інше усе другорядне в житті земному…

 

28 квітня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Тебе я цілую подихом…

78_fkDHFoBgSnzawiBCwnJSjSzln

Тебе я цілую подихом…

Тебе я цілую подихом

Квітневого вітру в душу.

Не можу відчути дотиком

Твій світ – Галактичну мушлю.

Тебе обіймаю променем

Ранковим, найяскравішим.

Ти є моїм кращим спомином,

Моїм лебединим віршем.

Тебе я шукаю у космосі

Чужого для себе міста…

Почути б… сердечність у голосі,

Забувши на мить про відстань.

 

19 березня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Я хочу побути грішною

image_532011110731492864674_mid

Я хочу побути грішною

Я хочу побути грішною
На ніч, чи хоча б годину…
Нестримною дикою кішкою,
Що нігті пускає в спину…
Що може губами вологими
На флейті чуттів заграти
І стати для тебе обрієм,
Стихією навіть стати…

Я хочу побути грішною…
Відчути в душі пожежу…
Щомиті здаватися різною…
Із тебе зривать одежу…
Пірнати у небо… окрилено…
Точніше – в бездонні очі…
Тобі шепотіти знесилено:
«Бери мене, як захочеш!»

Я хочу побути грішною
Сьогодні… негайно… зразу…
Хай виллється лавою ніжною
На мене вулкан екстазу…
Від пристрасті свічка хай плавиться…
Нехай кожен вигин тіла,
Безмірним коханням освятиться…
Я ж завжди цього хотіла…

 

2 січня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016