Марина Алдон — Дайвінґ

Дайвінґ

Дайвінґ

 

Я гладжу воду… теплу і солону…

На дні все суще має власний ритм…

Можливо, десь живе іще той кит,

Який три дні носив у лоні Йону…

Немає гравітації у морі,

Там інший небосхил, астральний дах

І у старих коралових містах

Господарі – молюски, раки, зорі…

 

Дивлюсь услід малесенькій медузі,

Що схожа на медичний парафін,

Але долає вперто глибочінь

На рубежі реальності й ілюзій…

У мушлях найдобірніші перлини,

А камені пульсують, як серця,

Та чують їх лиш янголи Творця

Й червоні, помаранчеві рослини…

 

Я гладжу світ одним зусиллям думки…

Пірнанням задоволена сповна,

Напруження знімає рідина,

Цілуючи обличчя й обладунки…

Це мій сеанс релаксу, насолоди,

А акваланг, неначебто кальян,

М’який пісок нагадує диван,

Тече єством енергія свободи…

 

24 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: soso «mantafly»

Марина Алдон — Серфінг

SONY DSC

Серфінг

 

Хвилю морську приручаю, мов рибу сріблясто-блакитну,

Шкіра-луска у якої, як віяло, вишите шовком…

 

Промінь світанку, неначебто вудку, утримую спритно,

Вітер увагу мою привернути старається зойком…

 

Скільки довкола води… І до берега нібито  близько…

Я не пливу, не лечу, відкриваю світи паралельні…

 

Адреналін… Небезпека… На дошці кататися слизько…

Треба здолати надумані фобії, страхи чисельні…

 

На поєдинку з водоймою встояти справді непросто,

Правила, як на арені… знайомої добре кориди…

 

Думкою час трансформую і внутрішній-зовнішній простір…

Щастя душа випромінює та позитивні флюїди…

 

Ловлю губами прозорі ажурні краплинки вологи…

Так поступають, напевно, усі екстремали-туристи…

 

Як прокладати цікаво приватні маршрути-дороги!

Ніби не слід залишаю позаду, а вірш особистий…

 

Серфінг – і спорт, і розвага, й мистецтво, й дозвілля, і примха,

Навіть наука життєва складна – бути просто собою…

 

Хвилю морську приручаю… Всміхається щиро хмаринка…

Хочеться неба глибокого ніжно торкнутись рукою…

 

 

22 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Wbir «серф»

Марина Алдон — Шкіра моря

5585015_large

Шкіра моря

 

На шкірі моря срібній –  солі смак,

Сім запахів природи ароматних…

На дні дрімає сонце, наче рак,

У мушлі світу, біля риб абстрактних…

З каміння рівно викладено хрест

І поруч не сформована ще хмара…

Піднятись треба краплям до небес,

Бо ж із води народжується пара…

 

На шкірі моря мли цупка вуаль,

А на піску сліди циганки-ночі…

Звершає вітер древній ритуал –

Зіркам невпинно дивиться у очі…

Безжурне літо хвилею-крилом,

Півмісяцеві ніжно гладить груди…

Волога землю сповнює теплом,

У вимір інший пробує пірнути…

 

На шкірі моря родимки – човни

Й малесенький кораблик паперовий,

Дзвінкоголосі чайки й цвіркуни

Наспівують псалом сто сороковий…

А маяки, безмовні мудреці,

Пильнують древні скелі-зіккурати…

Стискаю свічку міцно у руці…

Пора додому… Час давно вже спати…

 

21 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: ogrena «osvit»

Марина Алдон — Три ковтки тиші

5584397_large

Три ковтки тиші

 

Тиші найперший ковток – дегустація мли

В мить, як на землю птахом опускається вечір…

Місто змовкає, диск місячний бачить коли,

Ніби бліде невиразне обличчя Предтечі…

Навіть автівки немовби то менше шумлять…

Потяг, і той… видає майже шепотом звуки…

Звершує вітер безслівно таємний обряд –

Гладить деревам шорсткі та потріскані руки…

 

Другий ковток благодатної тиші – це час

Для поетичних ідей і ліричної нотки…

Після мистецьких страждань наступає екстаз,

Вірші здаються в легенях повітрям солодким…

Знаки на аркуш тонесенький, згідно вимог,

Ручка наносить… між ними то кома, то крапка…

Просто душа із собою веде монолог…

Літера кожна – безмірного Всесвіту частка…

 

Третій же тиші ковток – це занурення в сон,

Вимкнення кнопки свідомості в центрі тяжіння,

Мрій трансплантація у атмосферний озон,

Аж до сигналу світанку, до вій тріпотіння…

Біла подушка із сутністю творить дива –

Небо підносить до ліжка, як книгу біблійну?

Та припиняється все, коли півень співа

Пісню свою і гучну, і дзвінку, й амбіційну…

 

21 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: chichuka «ERYTHROCYTES»

Марина Алдон — Льодовитий океан

 океан

Льодовитий океан

 

Я крига, Льодовитий океан…

Мене пізнати можна тільки в ритмах,

Не виміряти воду-кров у літрах,

Не зважити розріджений туман…

Живу лише енергією хвиль,

Всіх вимірів частинка в мене в серці,

Полярний вітер ноти опер Верді

Насвистує у мряці без зусиль…

 

Я – прірва, я – Північний океан…

Звіряй за мною сни і час Господній…

Крізь острівець, як лінія долоні,

Проходить нульовий  меридіан…

Люблю сріблястий місячний грааль,

Промінчики тоненькі та пластичні,

Вдивляюся у зорі антарктичні,

Бо кожна з них нагадує скрижаль…

 

Нехай я і найменший океан,

Але найтаємничіший у світі…

На дні дива природні розмаїті…

В балансі з небом мій духовний стан…

Біліє шаль молочна з берегів…

Несу в собі загрозу, ризик краху!

Та збуджує оскільки фактор страху,

Приваблюю усіх мандрівників…

 

19 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Псалом дощу

літній дощ

Псалом дощу

 

Псалом сто сорок перший пише дощ

Сльозами літа на поверхні річки…

Стікає, наче віск із диво-свічки,

Із хмари мряка… і туман також…

Вітрисько,  вилізаючи з човна,

Йде по воді (ввижається Месія?)…

Цілунком Юди мічена стихія,

Вихлюпує емоції сповна…

 

Із опадів умовних знаків ряд

(Шрифт рукописний, рівний і прозорий)

На русло, мов на згорток книги Тори

Наносить продовгастий літній град…

Ілля, здається, голосом грози

Цитує десять Заповідей гучно,

Пускає блискавиці-стріли влучно

Планеті у магнітні полюси…

 

Тріпоче липень пальцями дерев

І грає блюз на клавішах вологи…

Рахує із гнізда гірські дороги,

Природою приручений орел…

Циклон складає власний графік прощ

Для досі ненароджених веселок…

Із поміччю краплин-місіонерок

Псалом сто сорок перший пише дощ…

 

19 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Дощ у місті

дощ

Дощ у місті

3D, у техніці зіставлення

 

Вгорі світ сіруватий, дахи слизькі, суворі,

Внизу же – парасолі… не можна упізнати…

Мов дивні діаманти, дрібні дощинки-зорі…

Тіла краплин прозорі вдихають аромати…

 

Із неба змито барви, стовпам ліхтарним смутно,

У місті трохи брудно, всі мокрі тротуари…

Звучать води литаври, пливе листочок-судно,

Стрибає вітер хутко в калюжі біля Лаври…

 

Ридають гірко хмари, тчуть опади узори,

Радіють осокори! На ліліях кристали?

Тремтять невільно трави, тумани ж наче штори,

Не видно сині гори… П’янять природи чари…

 

У тексті розчинено два вірші:

1.

Вгорі світ сіруватий,

Внизу же – парасолі…

Мов дивні діаманти,

Тіла краплин прозорі…

 

Із неба змито барви,

У місті трохи брудно…

Звучать води литаври,

Стрибає вітер хутко…

 

Ридають гірко хмари,

Радіють осокори!

Тремтять невільно трави,

Не видно сині гори…

 

2.

Дахи слизькі, суворі,

Не можна упізнати…

Дрібні дощинки-зорі…

Вдихають аромати…

 

Стовпам ліхтарним смутно,

Всі мокрі тротуари…

Пливе листочок-судно,

В калюжі біля Лаври…

 

Тчуть опади узори…

На ліліях кристали?

Тумани ж наче штори…

П’янять природи чари…

 

13 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014
 

Марина Алдон — Липнева гроза у лісі

гроза

Липнева гроза у лісі

3D, у техніці розчинення

 

1.

ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ НЕПРОБУДНО…

Нагадує від свічки тінь живу істоту…

Листочок поруч у калюжі, наче судно,

Невільно треться об палатку синьо-жовту…

 

СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… СОНЦЕ В ГЛИНІ?

У іншім вимірі проміння від учора?

З астральних пут не може вибратись донині,

Бо заважає павутина півпрозора…

 

В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, ТРОХИ НУДНО…

Лиш блискавиця виринає з потойбіччя

Та у екстазі вигинається облудно…

Ранкова свіжіть дише тихо у обличчя…

 

ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ СЕРПАНТИННІЙ

Густий туман на пальці можна намотати…

Карпати стогнуть, наче арфи старовинні,

Із далини відлунням чути крик лошати…

 

ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ ТРАДИЦІЙНО

В гніздо з галузок, закриває чорні очі,

Крилом махає з переляку конвульсійно,

Сприймати дійсність відмовляється, не хоче…

 

КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ НЕСВІДОМИЙ,

Хитає верби та каштани, сосни, липи,

Гортає обрій перший, третій, п’ятий, сьомий,

Цілує в губи полум’яні теплий липень…

 

СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ ЕНЕРГІЙНО,

Таємні знаки пише русло повноводне,

Лягає почерк акуратний рівномірно

На дно піщане, чисте,  прохолодне…

 

ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ НЕРУХОМИЙ…

Завітні мрії раз-у-раз римує власні,

Рахують риби стебла моху без утоми,

Тому лускаті, очевидно, всі мовчазні…

 

САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, ЗА ГОРОЮ

Початки зріють мимовільно… дня нового…

І пахне всесвіт соковитою травою,

Від аромату аж хмелію я терпкого…

 

НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, СОЛО ГРАДУ…

Чуття подвійні: і невпевненість, і щастя…

Нівечить дощ фіалок чарівних принаду,

Та одночасно є рослинності причастям…

 

БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ НАД СОБОЮ,

Але туман, неначе штора чи портьєра…

Зростаюсь ніби біоритмами з грозою:

В душі – весь космос, під ногами – стратосфера…

 

ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ І РОЗРАДУ…

Свята молитва помагає, щире слово…

Вже небезпека найсуттєвіша позаду,

Геть відступає непогода поступово…

 

2. Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ непробудно…

СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… сонце в глині?

В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, трохи нудно…

ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ… серпантинній…

ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ традиційно,

КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ несвідомий,

СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ… енергійно,

ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ нерухомий…

САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, за горою…

НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, соло граду…

БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ над собою…

ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ і розраду…

 

3. А в тексті розчинено вірш:

 

ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… Спить багаття…

СВІТАЄ… МАРНО… темно досі…

В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ і сум’яття…

ВОЛОГА… ХМАРНО… на дорозі…

ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК дзьоб ховає,

КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ злий вітрище,

СТРУМОК ТАНЦЮЄ та стрибає…

ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… каменище…

САМ БОГ ПИЛЬНУЄ світ із раю,

НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, пісня зливи…

БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ … уявляю…

ШУКАЄ СЕРЦЕ спокій дивний…

 

4. І ще одну поезію:

 

ГРИМИТЬ… від ночі…

СВІТАЄ… марно…

В ЛІСАХ неспокій…

ВОЛОГА… хмарно…

ДЕСЬ ПТАХ-паломник

КРУЖЛЯЄ в часі…

СТРУМОК танцює,

ЯК ЙОГА, в трансі…

САМ БОГ пильнує

НАД ГАЄМ… скерцо…

БЛАКИТЬ небесну

ШУКАЄ серце…

 

5. Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

 

1. Гримить…

2. Світає…

3. В лісах

4. Волога…

3. Десь птах

5. Кружляє…

6. Струмок,

4. Як йога…

6. Сам Бог

5. Над гаєм…

1. Блакить

2. Шукає…

 

 

13 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Липневий дощ

дощ

Липневий дощ

3D, у техніці розчинення

Перевернутий сонет + ЯС

 

Добірні перли крапель дощових

Із білої троянди, що розквітла,

Складаю в вазу райдужного літа…

 

Голублять верби крилами вітри,

Бродячі музиканти Геракліта…

Під звуки вальсу мчить струмок згори…

 

На смак липнева злива заповітна –

Напій із медом… Бога щедрий дар –

Волога особлива, своєрідна,

Прогріта небом, пальчиками хмар…

 

Мовчать птахи… Налякані? Байдужі?

Я ж милуюся бризками води…

Вдихаю світ… шукаю у калюжі

Дитинства босоногого сліди…

 

У тексті розчинено ЯС:

 

Добірні перли

Із білої троянди

Складаю в вазу…

 

Голублять верби

Бродячі музиканти,

Під звуки вальсу…

 

На смак липнева злива –

Напій із медом…

Волога особлива

Прогріта небом…

 

12 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Море…

море

Море…

 

Впадає в воду небо неозоре,

Рахує зорі вітер-мандрівник…

Вночі, напевно, рибам сниться море –

Не знають, що існує материк…

 

Перлини мають десь на дні притулок,

Із них абстрактний викладено світ…

Піску приємний хвилі поцілунок,

Бо кожна крапля, наче Божий піт…

 

Пливе неквапно човен допотопний,

Гребе серпанок Ноєвим веслом…

Далекий місяць срібний та холодний

Помішує вологу крізь озон…

.

6 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014