Марина Алдон — Влітає осінь тихо у вікно

осінь

Влітає осінь тихо у вікно

 

Влітає осінь тихо у вікно

Листком кленовим, вітром, павутинням…

Для жовтня світ – мистецьке полотно,

Хоча робота кожна пахне тлінням…

Маленька квітка майже засина

В старім вазоні, дише неритмічно…

Із млою розмовляю я одна?

На самоті… при свічці… це логічно…

 

Мій стіл письмовий – начебто вівтар…

За ним молюся віршами щоночі…

Гортаю згадки, наче календар,

А серце неспокійно так стукоче…

Холодну каву… зварену давно…

Настояну зірками… пити легко…

Влітає осінь тихо у вікно…

Мені сьогодні сумно… ти далеко…

 

29 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Фото: spartans «Leaf»

Марина Алдон — На відстані…

відстань

На відстані…

 

На відстані простягнутих долонь

До тебе доторкнутись неможливо…

Між нами гори, ріки, мряка, злива

І ве́рсти, милі… відчаю, безсонь…

Вростає ніч у чорний небосхил,

А пристрасть у тремтливу щиру мрію…

Зіжмакати би простір, та не вмію,

Я зараз, наче ластівка без крил…

 

На відстані заплющених очей

Невільно оживає тихий спогад,

Здається, що ти близько, зовсім поряд,

Припасти б у обіймах до грудей…

Тебе шукаю серцем у світах,

Гортаю ревно виміри диханням,

Судинами струмує хвилювання,

Сльозина застигає на губах…

 

На відстані простих і теплих слів

Рахую міжрядкові інтервали,

Пишу листи, настроюю сигнали,

За смайлами ховаю шал чуттів…

Стандартний монітор, немов межа

Між дійсністю та щастям ілюзійним…

Хоча й живу коханням безнадійним,

Для мене ти – споріднена душа…

 

14 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: HFMF «Meedl01»

Марина Алдон — Я більш не вірю

5590115_xlarge

Я більш не вірю

 

Я більш не вірю вітру і тобі:

Він тихо гладив, та обвітрив шкіру,

Ти ж цілував кофтину з кашеміру

Й пускав пилюку в очі голубі…

А далі відтинав брехнею крила,

Терпіла, бо кохала, бо тужила…

 

Не жду уже ні вітер, ні тебе:

Ламав він віти-руки осокорів,

Стріляв заради втіхи ти у зорі,

Аби світила падали небес…

Коли  просила помочі благально,

Мовчанням розпинав мене безжально…

 

Я більш не вірю вітру і тобі!

Ви схожі… Ви обоє… із завзяттям

Роздмухували пристрасті багаття,

Моя душа… щоб стліла у вогні…

Пізнавши біль, померши від любові,

Нарешті воскресаю знов у слові…

 

27 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: PiDf «***»

Марина Алдон — Два вовки

HTMVNHn-1uk

Два вовки

 

Вовки ми два дикі… у храмі святої природи…

Між нами і прірви, і скелі, й міста, і кордони…

Зріднитись навік заважає жага до свободи…

Мандруєм сліпим бездоріжжям ночей без утоми…

 

Ми схожі занадто… В нас навіть споріднені душі…

Однаково місячне дзеркало погляди вабить…

Кармічних вузлів не розтяти… Міцні вони дуже…

З небес за стосунками стежать німі зорі-краби…

 

Ми в лігвах астральних… Чуття нас єднає невільне…

Вдихаємо порізно вітер, тумани шовкові…

З нас кожен мовчить про своє, але точно про спільне

Й складає поезію власну на тему любові…

 

Живемо давно ми аскетами в Божому лісі…

Крізь очі… невільно з сердець витікають страждання…

Одну відчуваєм потребу у пристрасній втісі…

Та волі зректись не готові заради кохання…

 

 

26 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Недопалок

5589535_large

Недопалок

 

На місці, де гаряче билось серце,

Тепер лиш недопалок ледве тліє…

Душа від болю, спазмів кам’яніє…

І небо… розбивається, як скельце…

Мій мегавсесвіт викладено з віршів,

Твій світ  – тілесні втіхи, власні блага…

Любов для тебе – просто гра, розвага,

Для мене шал кохання – значно більше…

 

Живу у мушлі, сплю по дві години…

Уся в паперах… списаних… канапа…

Півмісяць світить, мов настільна лампа…

Римую мрії, згадки та сльозини…

А в ноутбуці пошта поетична

Твої листи показує постійно…

Вчусь дихати одна… і самостійно…

Бо поміж нами прірва… галактична…

 

У книгах бережу твої цілунки…

В чуттях сягаю неземного рівня…

Коли ж у двох колапс порозуміння,

То на розрив приречені стосунки…

В народі кажуть, все що не вбиває,

Сильнішим робить і єство, і вдачу…

Але щоночі я вмираю наче…

Тому що поруч більш тебе немає…

 

25 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: suhus «луна зовет»

Марина Алдон – Ранкове щастя

5498005_large

Ранкове щастя

 

Світанком пахне кава… і напій

Розмішує із цукром сонця промінь…

Приємно прокидатися! Ти – мій!

Як затишно удвох сьогодні в домі…

 

Неначебто травневий небокрай

На ліжко опускається поволі…

Прошу тебе, кохай мене, кохай!

Пульсують інстинктивно… мрії голі…

 

У горщику ромашка польова

І дише, і всміхається весною…

Цілую губи, бороду, слова,

Що вимовлені лагідно тобою…

 

Сніданок – полуничний ексклюзив

На таці золотій у формі серця…

Одразу споглядаю стільки див!

Чуття… в душі… солодке щастям зветься!

 

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Krugovaya «***»

Марина Алдон – Зима. Похід. Ліс

Зима. Похід. Ліс

3D, у техніці розчинення

1.

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… РУХИ ТОЧНІ…

Ніщо для неї – всі мої тривоги…

Із нею інші виміри тотожні,

Немов орбіти – всі земні дороги…

 

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… У БЕЗОДНІ…

І на сопілці грає вправно соло,

Тремтять синиці дві чи три… голодні,

У них сідає, трішки хрипне голос…

 

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ, НЕПОРОЧНІ

Дивує врода, велич дивокраю…

Із ранцю книги вибрати б святочні,

Бо помолитись треба, – відчуваю…

 

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ… У ДОЛОНІ…

Тримаю міцно, пильно, й обережно…

Хай заспокоять вогники червоні

Хоч трохи душу, дуже ж їй бентежно…

 

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В ХМАРАХ ПЕНЗЛІ

Ґрунтують рівно,швидко все довкілля,

Полотна пишуть дивні… довжелезні

І створюють шедеври рукоділля?

 

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… БІЛЯ КЛАДКИ

Дрібненький іній – цукор кристалічний…

А на камінні випуклості, складки –

Можливо, напис пам’ятний, космічний…

 

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ СВІТУ… ЗМЕРЗЛІ

Судини їхні… справжні окуляри…

Рятують взимку від сезонних стресів

Пухкі замети, лід… морозні чари…

 

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… ІЗ ПАЛАТКИ

І скелі ось, у вигляді трапецій…

Без тебе жити ж як? Не маю гадки…

Чуття пульсують голосно у серці…

 

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я В ПОХОДІ

Гортаю власні всесвіти у віршах,

Та не радію простору, свободі,

Бо пристрасть… як стихія… все сильніша…

 

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… СНИ ЛІВОРУЧ…

Але вони калину огортають,

Могутній дуб – як той карпатський обруч,

В його уяві квіти розквітають…

 

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… НА ПРИРОДІ…

Хоч сірий компас тисне на зап’ястя,

Але чи стане прилад у нагоді?

Чи може показати напрям щастя?

 

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? ТИ Ж НЕ ПОРУЧ…

Заряд у грудях, ніби електричний…

Сльозу ковтаю згірклу… та прозору…

Зв’язок між нами вічний, галактичний…

 

2.

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… рухи точні…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… у безодні…

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ непорочні…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ…  у долоні…

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В хмарах пензлі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… Біля кладки

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ світу… змерзлі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… із палатки…

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я в поході…

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… сни ліворуч…

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… на природі…

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? Ти ж не поруч…

 

3.

А в тексті розчинено вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ тихо…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ вихор…

СНІГИ ПЕРВИННІ в лісі…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… свічі…

ЛУГИ ПУСТИННІ, хворі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ гори…

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ очі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ… ночі…

ДУМКИ ТАЄМНІ нині –

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ,  плинні…

ТЕПЛА БРАКУЄ, карти…

НЕМАЄ КИСНЮ? Ватри?

 

4.

І ще одну поезію:

 

ІМЛА танцює,

СКЛАДАЄ пісню…

СНІГИ первинні,

ЯК ЗОРІ Божі…

ЛУГИ пустинні,

МІСТИЧНІ в січні…

СТРУМКИ підземні

УЗОРНІ, схоже…

ДУМКИ таємні

ЛІРИЧНІ, ніжні…

ТЕПЛА бракує…

НЕМАЄ кисню?

 

5.

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

 

1. Імла

2. Складає

3. Сніги,

4. Як зорі…

3. Луги

5. Містичні,

6. Струмки

4. Узорні…

6. Думки

5. Ліричні…

1. Тепла

2. Немає…

 

18 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Виталий Ярославский «Про Утреннюю Кашу…»,

http://www.photosight.ru/photos/5371521/?from_member

Марина Алдон – Фантомний біль

Фантомний біль

 

Фантомний біль на місці, де раніше

Тремтіло серце… наче дикий птах,

А зараз попелище… і рівчак…

Від чаду навіть дихати складніше…

 

Симптом невиліковної недуги…

В судини трансплантовано печаль,

Та згадок не позбутися, на жаль,

Як фобій і нервової напруги…

 

Гарячі сльози – норма існування…

Відтято щиру мрію від душі,

Свідомість балансує на межі –

Тривожить… ампутація кохання…

 

Фантомний біль нестерпний і хронічний

Щоночі позбавляє очі снів…

Напевно, патологія чуттів…

Цей світ без тебе… ніби… потойбічний…

 

17 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Евгений Крестьянов «Любава»,

http://www.photosight.ru/photos/5369960/

Марина Алдон – Самотня вовчиця

Самотня вовчиця

3D у техніці розчинення

 

Зіроньки світять,криптонові лампи наче…

Сніг аж іскриться… а січень чекає дива…

Виє на місяць, а, може, піснями плаче

Біла вовчиця, граційна, прудка, смілива…

                          

Їй без кохання нелегко у світі цьому…

Зовсім не спиться… на грудях болять надрізи…

З криги убранняна стежці крутій додому…

Має криниця цупкі кришталеві лінзи…

 

Гладить сніжинку вітрисько, що насторожі…

Мла конвульсивноздригається, тре долоні…

Гори узимку на вежі античні схожі…

Сплять інстинктивно дерева у штучній комі…

 

Небо – безодня… і… мовчки… віщує долю…

Серце – не криця… воно калатає дуже…

Знає самотня хмарина маршрут – на північний полюс…

Біла вовчиця без милого в лісі тужить…

 

У тексті розчинено вірш:

 

Зіроньки світять,

Сніг аж іскриться…

Виє на місяць

Біла вовчиця…

                          

Їй без кохання

Зовсім не спиться…

З криги убрання

Має криниця…

 

Гладить сніжинку

Мла конвульсивно…

Гори узимку

Сплять інстинктивно…

 

Небо – безодня…

Серце – не криця, —

Знає самотня

Біла вовчиця…

 

8 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – На літеру А

На літеру А

 

Акантовий орнамент на душі,

Агатові сніжинки на стежині…

А ми давно… давно… давно чужі…

Абсурдно в зустріч вірити донині …

 

Агонія… конвульсії… півсмерть…

Абстракція думок –  веде до тебе…

Адреса та ж… та ти не той на чверть…

Амбіції тамують серця трепет…

 

Апостоле і долі, і життя!

Акорди підбираєш до фантазій,

Арканиш потаємні почуття,

Активізуєш подорожі в часі…

 

Архів любові – вицвілі листи,

Альбом гортаю… вірші, фотознімки…

Астральний світ мій добре знаєш ти…

Але цікавить тільки тіло жінки…

 

 

28 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Iridi «Про то самое «яблоко, что с древа Адаму на беду сорвала Ева»…,

http://www.photosight.ru/photos/5344731/