Небо із шибки
меншим здається…
Свічка тріпоче
ненатурально…
Просяться в зошит
вірші із серця,
Ручка виводить
щось машинально…
Змити чорнило,
може, сльозою?
Літери та́кож
люблять свободу…
Знов у кімнаті
п’ю із імлою
Каву гарячу
з кубиком льоду…
Посеред ночі…
пахнуть зірками
Тексти готові
до написання…
Тільки не знаю
поміж рядками
Як приховати
Муки кохання…
6 червня 2015
Фото: © Alex151971 «Есть ли жизнь на …?»
В душі зоріє залишок любові,
Той недопалок, пам’яттю що зветься,
Ночами що блокує клапан серця
Журбою, що у кожній краплі крові…
Тебе я не побачу точно більше,
Між нами чорна прірва потойбічна,
Твердиня небосхилу споконвічна,
І вистраждані… виплекані… вірші…
21 березня 2015
Фото: dex66 «dance of water»
3D у техніці розчинення + акро
1.Однослівний багаторитм
Е_кстракт
К_охання,
С_льозин
Т_ональність
А_зот
З_дригає…
І_ в такт
С_вітання
Т_ремка
Р_еальність
А_зарт
Х_оває…
2. Початок кожного рядка є новим шаром для наступних віршів:
ЕКСТРАКТ замрійя –
КОХАННЯ дотик,
СЛЬОЗИН безмовність…
ТОНАЛЬНІСТЬ… ноти…
АЗОТ крайнебо
ЗДРИГАЄ… гріє…
І В ТАКТ поезій
СВІТАННЯ зріє…
ТРЕМКА грань світу…
РЕАЛТНІСТЬ… ранку…
АЗАРТ прасонця
ХОВАЄ мряку…
3.
ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ замість кави…
КОХАННЯ ДОТИК – сну постскриптум…
СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – біль уяви…
ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… звуки ритму…
АЗОТ КРАЙНЕБО підпирає…
ЗДРИГАЄ… ГРІЄ свічка спомин…
І В ТАКТ ПОЕЗІЙ птах співає…
СВІТАННЯ ЗРІЄ… Млу судомить…
ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… у долоні…
РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… у оселі…
АЗАРТ ПРАСОНЦЯ неприродній
ХОВАЄ МРЯКУ… десь у скелі…
4.
ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ ЗАМІСТЬ КАВИ п’ю сьогодні…
КОХАННЯ ДОТИК – СНУ ПОСТСКРИПТУМ… поствидіння…
СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – БІЛЬ УЯВИ… сум назовні…
ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… ЗВУКИ РИТМУ… чи хрипіння…
АЗОТ КРАЙНЕБО ПІДПИРАЄ інстинктивно…
ЗДРИГАЄ… ГРІЄ СВІЧКА СПОМИН ефемерний…
І В ТАКТ ПОЕЗІЙ ПТАХ СПІВАЄ дуже дивно…
СВІТАННЯ ЗРІЄ… МЛУ СУДОМИТЬ від люцерни…
ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… У ДОЛОНІ пудра з блиском…
РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… У ОСЕЛІ… архаїчній…
АЗАРТ ПРАСОНЦЯ НЕПРИРОДНІЙ… а вітрисько
ХОВАЄ МРЯКУ… ДЕСЬ У СКЕЛІ… потойбічній…
5.ІЗ КОЖНОГО РЯДКА ПОПЕРЕДНЬОГО ВІРША СКЛАДЕНО НОВУ ПОЕЗІЮ:
ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ ЗАМІСТЬ КАВИ П’Ю СЬОГОДНІ…
І не дратують зовсім плями на папері…
На них танцюють тіні-рими безтурботні…
Впускаю вірші у відкриті навстіж двері…
КОХАННЯ ДОТИК – СНУ ПОСТСКРИПТУМ… ПОСТВИДІННЯ…
Ти уночі знов у фантазіях був поруч…
Та ніжні марення усі в режимі тління
Стають золою, прилипаючи на штору…
СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – БІЛЬ УЯВИ… СУМ НАЗОВНІ…
Таємним мокрим феєрверком особистим…
Страждання – майже… як рефлекси безумовні,
Що роблять суть, нутро, єство завжди́ більш чистим…
ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… ЗВУКИ РИТМУ… ЧИ ХРИПІННЯ…
У серці хворім… Ти – моя кардіограма,
Детектор настрою і пристрасті, терпіння…
Озвись! Галактику охоплює нестяма…
АЗОТ КРАЙНЕБО ПІДПИРАЄ ІНСТИНКТИВНО…
Погаслі зорі в іншім вимірі іскряться?
Хмарини дві кудись пливуть демонстративно,
Із них нарядом кожна схожа на вигнанця…
ЗДРИГАЄ… ГРІЄ СВІЧКА СПОМИН ЕФЕМЕРНИЙ…
Тобою, любий, щастя рівень визначаю…
Як подолати стрес доволі характерний?
Нудьгую… збуджено… листи старі гортаю…
І в такт поезій птах співає дуже дивно…
У нього голос, як у тебе, лиш гучніший…
Кармічний вузол нас єднає нерозривно,
Мій найдорожчий, найгарніший, найрідніший…
СВІТАННЯ ЗРІЄ… МЛУ СУДОМИТЬ ВІД ЛЮЦЕРНИ…
У аромати опускає травень вії…
Життям буяє верховинський край озерний…
А в мене в грудях неприборкані стихії…
ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… У ДОЛОНІ ПУДРА З БЛИСКОМ…
Малюю нею твій портрет весні на шкірі…
Чуття у венах… хоч насправді ти… неблизько…
Між нами гори і аж три глибокі прірви…
РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… У ОСЕЛІ… АРХАЇЧНІЙ…
Росі з ромашки дозвілля є флешмобом…
Екстаз любові… душу гріє… Півень тричі
У шибку б’є тонким жовтавим гострим дзьобом …
АЗАРТ ПРАСОНЦЯ НЕПРИРОДНІЙ… А ВІТРИСЬКО
Прозорі крила розминає мускулисті…
У нього є в вербі смарагдова колиска,
Або гніздечко малахітове… у листі…
ХОВАЄ МРЯКУ… ДЕСЬ У СКЕЛІ… ПОТОЙБІЧНІЙ…
Господній янгол, зосереджено, уважно…
Твої світлини я стискаю… тогорічні…
Мені самотньо дуже нині… трохи страшно…
Фото: dex66 «portal»
8 березня 2015
Серце б’ється усе частіше,
Навіть місячний диск тремтить
А у млі навіть небо інше
І сильніше душа болить…
Чорно-біла зіркова мапа
Трохи схожа на знімок твій…
Уночі емоційний запал…
Через вірші… сягає мрій…
Під вікном… еластична мряка,
Ніби шкіра землі нова…
Виє вітер, немов собака…
Промовляє якісь слова…
Поруч рими летять безшумно…
Кава гіркне… Немає снів…
Як без тебе… сьогодні сумно…
Невеселі якісь пісні…
Серце б’ється у тиші гучно,
Я стискаю натільний хрест…
Хоч писати вогнем незручно,
Але свічка виводить текст…
Проростає журба в нотатки,
У астральні усі світи…
Підсвідомо гортаю згадки,
Майже в кожній лиш тільки ти…
17 лютого 2015
Фото: Igor Zenin «Штиль»
Занурюсь у сон, у небо наче,
У те, що трохи нижче рівня моря,
Вночі, коли тебе немає підряд,
Під вікнами карпатський вітер плаче…
Із ліжка аркуш падає додолу,
А ковдра пахне мріями та віршем…
Чому одній у спальні холодніше?
Тремчу… Беру таблетку валідолу…
Занурюсь у сон, у вимір інший…
Не думати про тебе щоб у мряці,
За звичкою, щоб не шукали пальці
Твій торс міцний, у світі найрідніший…
Щоб сльози засихали на подушці,
Неначе на зірках дощі перлинні…
Що поміж нами вічність – ми не винні…
І в тім, що важко дихати… в розлуці…
Занурюсь у сон, немов у прірву…
Зав’язує невільно сутінь очі,
А місяць вії променем лоскоче,
Вростає тиша щупальцями в шкіру…
Ти зараз поза пам’яттю моєю…
За гранню слів… емоцій та уяви…
У мареннях… як повну чашку кави,
Я спокій тимчасовий… п’ю душею…
8 лютого 2015
Фото: favorskaya «Спокойной ночи!»
Спрагло читаю тебе між рядками вподобаних записів,
Ніби пірнаю в глибини крайнеба безмірного…
Відстань між нами – тонесенька риска на мапі у Яндексі
В розрізі простору метафізично-ефірного…
Спрагло читаю тебе, наче Біблію… чорним по білому…
Хочеться стати частинкою тексту важливого…
Я… потаємно… сповідуюсь віршами… світові цілому…
Символи – дотики клавіш до серця тремтливого…
Спрагло читаю тебе… розглядаючи місячні кратери
Кожної крапки, чи точки уявної вічності…
Імпульси ніжні знаходять наосліп душі індикатори…
Ти же є суттю
Моєї мрійливої дійсності…
6 січня 2015
Фото: ALEKSEI MAKARENOK «Не замечая времени…………»
Я відстань до тебе вимірюю снами,
Безсонням,
Піснями…
Флюїдами, дозами ніжності та почуттів особливих…
Повір, несуттєво, що плачу ночами
Й що стільки
Між нами
Перонів, вокзалів, зупинок, асфальтних доріг шарудливих…
У всесвіті серця ти місяць єдиний
Для мене,
Незримий…
Течеш по судинах венозною кров’ю святого кохання,
Цілую очами портретні світлини…
У грудях
Жарини…
Відчуй же душею… невільно… моє патогенне дихання…
1 січня 2015
Фото: ALEKSEI MAKARENOK «Ziemelmeita ……»
Дивись на повний місяць. Я щоночі
Безмовно поглядаю у вікно
Його холодним поглядом пророчим…
Малюю снів мистецьке полотно…
Компресом із зірок знімаю втому,
Як пісню, серце слухаю твоє…
Та дякую Всевишньому святому
За те, що ти на світі цьому є…
Дивись на повний місяць. Кожен подих
Світила заримовано з моїм
Я частка галактичної природи
Не стіни з цегли, Всесвіт – рідний дім
У млі блукаю, начебто вовчиця,
Твій слід шукаю… в дзеркалі душі…
Щасливим тільки будь і не журися,
Що небо до світанку в паранджі…
Дивись на повний місяць. Промінь ніжний
Розгладжує нерівності доріг…
Ти камінь у житті моїм наріжний,
Хоча про це не знатимеш повік…
Вогонь гарячий творчої уяви
Обпалює графеми у словах…
Ховаю сльози в чашці із-під кави,
Розбиті мрії терпнуть на губах…
7 грудня 2014
Фото: atit «***»
Зупинена в годинникові мить
На стрілці часу мріє стати віршем…
Колись, я знаю, серце відболить
І ти мені не снитимешся більше…
В кімнаті пусто… Тільки власна тінь
Торкається ледь-ледь дверей балконних…
Не спалює ні пам’ять мій камін,
Ані листів у папках електронних…
Як ти далеко! Знімок на столі…
Душа від безнадії рветься навпіл…
Твоє ім’я сльозами у імлі
Невільно викладаю на канапі…
Чому тебе не можу не любить?
Чому спинити пристрасть я не в змозі?
Тріпоче в грудях серце та болить
І ти мені щоночі снишся досі …
29 листопада 2014
Фото: didivi «***»
Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно,
Нагадує серце зіжмаканий лист паперу…
Щоправда, ночами від суму свідомість терпне,
А пустка у грудях уміщує неба сферу…
Вже майже зима і із нею ми схожі дуже
І поглядом, і… натуральним волоссям білим…
Торкаються вуст антарктичні вітри байдужі…
Ввижається скверик малий континентом цілим…
Півмісяць у млі колискову шепоче тіням,
Дерева у снах фантазують про щось приємне…
Ти – кара моя! Й одночасно – моє спасіння!
У жилах не кров застига, а чуття таємне…
Люблю? Не люблю? Що зі мною? Сама не знаю…
Снігами іти бездоріжжям… одній… нелегко…
Між нами міста крижані, кілометри гаю…
Мчать тільки думки безборонно… хоч як далеко…
Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно…
Та в попелі згадок жевріє жаги іскринка…
Печаль обпікає… бездонна та невичерпна…
Бо в світі… без тебе… я сьоме життя — чужинка…
29 листопада 2014
Фото: Pospelov Sergey «***»
© 2024 Марина Алдон. Моя гавань · RSS записей · RSS комментариев