Марина Алдон – 14 жовтня. Покрови

Чотирнадцяте жовтня. Покрови

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Покрови.
3D, у техніці розчинення

Покриває жовтень землю листям розмаїтим,
Підглядає сонце з-за куліс благоговійно…
Контролює вітер особисто із орбіти,
Як знімає шати з себе ліс меланхолійно…

Покриває осінь шлях туманом безпорадно,
На майбутнє складує проноз, прикмети любить…
Мочить дощ рослини невблаганно, безпощадно…
Певно, вводить кожній з них наркоз у мокрі губи…

Покриває річку лід тоненький та блискучий
І у храмі дівчину вінець, звичайно, шлюбний…
Морозець хоча іще слабенький, не пекучий,
Та тремтить невільно горобець брунатногрудий…

Покриває світ цей Божа Мати тріумфально
Омофором сяючим, святим… під небосхилом…
А вже зовсім скоро сніг лапатий натурально
Вкриє все довкілля, наче грим, своїм білилом…

У тексті розчинено вірш:

Покриває жовтень землю листям,
Підглядає сонце з-за куліс…
Контролює вітер особисто,
Як знімає шати з себе ліс…

Покриває осінь шлях туманом,
На майбутнє складує проноз…
Мочить дощ рослини невблаганно,
Певно, вводить кожній з них наркоз…

Покриває річку лід тоненький
І у храмі дівчину вінець…
Морозець хоча іще слабенький,
Та тремтить невільно горобець…

Покриває світ цей Божа Мати
Омофором сяючим, святим…
А вже зовсім скоро сніг лапатий
Вкриє все довкілля, наче грим…

 

3 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 4 жовтня. Старенька бабця молиться у храмі

Четверте жовтня. Старенька бабця молиться у храмі

3D, у техніці розчинення

Старенька бабця молиться у храмі вранці-рано…
Рахують люди тіні на свічках та юродивих…
Вона ж не відчуває навіть шрамів, ран та ранок
Під час розмови з Богом, на руках своїх тремтливих…

Старенька бабця молиться в соборі… Скроні сиві…
Здоров’я просить друзям, ворогам, усім на світі…
Для неї ніби щось святе є в хорі, у мотиві…
Душа радіє музиці, пісням, іще й графіті…

Старенька бабця молиться в каплиці… тихо, скраю…
Кладе монетку в кошик… Пан отець чомусь сердитий…
Стоїть, пильнує… очі – блискавиці… скрізь стріляють…
Але пустий у жінки гаманець… Що їй робити?

Старенька бабця молиться у церкві щиро дуже…
Кепкують прихожани із одеж немодних, сірих…
Та чує Сам Творець слова відверті, бачить душі
І іронічні грубі жарти теж… і ступінь віри…

У тексті розчинено вірш:

Старенька бабця молиться у храмі,
Рахують люди тіні на свічках…
Вона ж не відчуває навіть шрамів
Під час розмови з Богом, на руках…

Старенька бабця молиться в соборі,
Здоров’я просить друзям, ворогам…
Для неї щось святе є ніби в хорі,
Душа радіє музиці, пісням…

Старенька бабця молиться в каплиці…
Кладе монетку в кошик… Пан отець
Стоїть, пильнує… очі – блискавиці…
Але пустий у жінки гаманець…

Старенька бабця молиться у церкві…
Кепкують прихожани із одеж…
Та чує Сам Творець слова відверті
І іронічні грубі жарти теж…

 

1 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Фото:
kosta7x7, «Троица. Свято-Троицкая церковь в селе Горная Саниба. В ожидании батюшки»,
http://www.photosight.ru/photos/5108023/?from_member

Марина Алдон – 26 серпня. Лист до Бога

Двадцять шосте серпня. Лист до Бога

3D, у техніці розчинення

НЕБОКРАЄМ ОБВУГЛЕНИМ хмари розхитують морок. Тихо КОТИТЬСЯ МІСЯЦЬ німим потойбіччям, як диск… На пергаменті пам’яті літер та слів сивий порох… Жах, НЕНАЧЕ той меч… свій сталевий приховує блиск… ЗАПАХ ВОСКУ ДОВКОЛА… між тим… деформується свічка… і здається чомусь, що ПРИБИТА ДУША ДО ХРЕСТА… У розхристаних сутінках губиться маревом річка, НІЧ ВРОСТАЄ КОРІННЯМ у вицвілий аркуш листа… Бачить світ Цар могутній КРІЗЬ ВСЕСВІТУ ОКО ВСЕЗРЯЧЕ, ті безодні, що В грудях заповнює сонмище зла, СТОВБУР МОЗКУ ПЛАНЕТИ, чекає покути терпляче. Витирає Христос плащаницею піт із чола…
Шлях Чумацький веде з інших вимірів прямо до раю… починається він аж НА ВІСТРІ ГІРСЬКОГО ХРЕБТА… ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ ДЛЯ СЕРЦЯ… протез для свідомості мають отамани юрби… не цікавить їх сліз гіркота…
В стратосфері чуттів скрізь ЛОКАЛЬНІ ОЗОНОВІ ДІРИ, різнотрав’я тривог ВИШНІ ВІТИ КОШЛАТЯТЬ щораз, тавтограми страждань наповняють свідомість без міри… і СЕРПНЕВИЙ ГУСТИЙ ІРОКЕЗ потрапляє до ваз… Мов корида життя… кожен день із собою турніри… На маршруті буття час вперед невблаганно біжить… ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ ДІЙТИ ДО МЕТИ З ПЕРЕЛОМАМИ ВІРИ? Або тільки хоча б ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ, як птаха, НА МИТЬ… Вже космічний наш бруд НА ОРБІТІ становить загрозу… Чи ШУКАТИ ЧУДЕС слід в астральній ще все площині? МЛІЄ ЛИСТЯ ПОВОЛІ, для нього немає наркозу, непророслим зерном загнивають розтрачені дні.
Непритомніє воля… конає в агонії правда, НЕСПОКІЙНО НА ВЛАСНІЙ ГОЛГОФІ,
мрій втрачено сенс… ТЕРПНЕ ШКІРА ВІД БОЛЮ…  в сім’ї стала нормою зрада… кожний другий чаклун, хіромант, «рятівник-екстрасенс»…
Ну а ВІЧНІСТЬ ХОВАЄ КОРДОН… рвуть ефір катастрофи… трансформує ландшафт радіації діапазон… ЗАМІСТЬ МІСТА ЛИШ ВЕЖІ… ЛИБОНЬ, ВАВИЛОНСЬКОЇ… ПРОФІЛЬ… ЧОРНА ПРІРВА ЗВИСА НАД СУСПІЛЬСТВОМ, ЗАГОРНЕНА В СОН…
Люд клонує гріхи, імпортує своє божевілля… Чи ж народиться знов Каїн, Юда та Понтій Пилат? НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ ВІНЧАЄ ПРИРОДУ, ЗАСЛАБЛЕ ДОВКІЛЛЯ… Немовлятам до рук потрапля бойовий автомат. Братовбивці тепер, як опришки, народні повстанці, ТИСНЕ ПРОСТІР, МОВ НАБРЯК… НА КОД ГЕНЕТИЧНИЙ ЗЕМЛІ… Вітер гладить ромашку, мистецтво показує танцю… не бажає, щоб сік лікувальний дістався бджолі…
В споконвічних лісів трохи дивний синдром облисіння, екзекутори гай самовільно карають на смерть… Я НЕ ВМЕРЛА… АЛЕ… ЗУПИНИТИ НЕ МОЖУ СВАВІЛЛЯ… безперервних проблем, суєти, стресу скрізь круговерть…
Дай же, Господи, сил скласти іспит мені на честь, мужність… ПЛАЧУ ПРОСТО… І ЖДУ… КОЛИ ПРОМІНЬ ЗАСЯЄ У МЛІ… Для молитви вбрання підбираю я – скромність та мудрість… Боже, благослови вчинки, вірші та  хліб на столі…

У тексті розчинено вірш:

НЕБОКРАЄМ обвугленим котиться місяць. Неначе
ЗАПАХ ВОСКУ довкола, прибита душа до хреста.
НІЧ ВРОСТАЄ корінням крізь Всесвіту око всезряче
В СТОВБУР МОЗКУ планети… на вістрі гірського хребта…
ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ для серця… локальні озонові діри…
ВИШНІ ВІТИ кошлатять серпневий густий ірокез…
ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ дійти до мети з переломами віри?
ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ на мить… на орбіті шукати чудес?
МЛІЄ ЛИСТЯ поволі… неспокійно на власній Голгофі…
ТЕРПНЕ ШКІРА від болю… а Вічність ховає кордон…
ЗАМІСТЬ МІСТА лиш вежі… либонь, вавилонської… профіль…
ЧОРНА ПРІРВА звиса над суспільством, загорнена в сон…
НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ вінчає природу, заслабле довкілля…
ТИСНЕ ПРОСТІР, мов набряк… на код генетичний Землі…
Я НЕ ВМЕРЛА… але… зупинити не можу свавілля…
ПЛАЧУ ПРОСТО… і жду… коли промінь засяє у млі…

А у вірші розчинено ще одну поезію:
Небокраєм
Запах воску.
Ніч вростає
В стовбур мозку.
Замість милиць
Вишні віти…
Як без крилець
Ввись злетіти?
Мліє листя,
Терпне шкіра.
Замість міста
Чорна прірва.
Німб із терням
Тисне простір.
Я не вмерла…
Плачу просто…

14 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 21 серпня. На сьомий день потопу

Двадцять перше серпня. На сьомий день потопу

3D, у техніці розчинення

На сьомий день потопу* тріснув світ,
На сонці стало слизько від вологи…
Плив Ной через Європу… десь на схід…
Кричав, дрижав вітрисько… терпли ноги…
На сьомий день стихії в чорну млу
Ховав півмісяць клішні надчутливі…
Не ждали на Месію та Іллю
Владики світу грішні, неправдиві…
На сьомий день жахіття, груди хмар
Душила невідомість скаженіла…
Впивались лихоліття смертних кар
У хвору підсвідомість… через тіло….
На сьомий день… розбрату… замість трав
Вростала в небо прірва… вздовж провулку…
Ковчег до Арарату поспішав…
Наближувала віра до притулку…

У тексті розчинено вірш:

На сьомий день потопу*
На сонці стало слизько…
Плив Ной через Європу…
Кричав, дрижав вітрисько…
На сьомий день стихії
Ховав півмісяць клішні…
Не ждали на Месію
Владики світу грішні…
На сьомий день жахіття
Душила невідомість…
Впивались лихоліття
У хвору підсвідомість…
На сьомий день… розбрату…
Вростала в небо прірва…
Ковчег до Арарату
Наближувала віра…

*Всесвітній потоп тривав сорок днів і сорок ночей.

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 19 серпня. У натовпі

Дев’ятнадцяте серпня. У натовпі

3D, у техніці розчинення

У натовпі сірім вовчім двоногі звірі…
Дратують овечі шкіри, хижацькі цілі…
Впираються в небо очі….в густім ефірі
Шукають промінчик віри… хмарини білі…

У натовпі злім, байдужім свої реформи…
Повітря… як смуга смогу… не треба раю…
Не вірять заблудлі душі в моральні норми,
Уже ні собі, ні Богу… не довіряють…

У натовпі юд, пилатів та фарисеїв
За правду готові вбити і тіло, й слово…
Не можу такою ж стати – не ті ідеї…
Різнюся я в цьому світі… не випадково…

У натовпі сірім вовчім закони зграї…
Людина людині ворог… і скрізь могили…
Молюся Творцю щоночі, Його благаю,
Розвіяв… щоб гріху морок… додав… щоб сили…

У тексті розчинено вірш:

У натовпі сірім вовчім
Дратують овечі шкіри…
Впираються в небо очі,
Шукають промінчик віри…

У натовпі злім, байдужім
Повітря… як хмара смогу…
Не вірять заблудлі душі
Уже ні собі, ні Богу…

У натовпі юд, пилатів,
За правду готові вбити…
Не можу такою ж стати…
Різнюся я в цьому світі…

У натовпі сірім вовчім
Людина людині ворог…
Молюся Творцю щоночі…
Розвіяв… щоб гріху морок…

 

12 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Руслан Сафиулов, «РНВ»,
http://www.photosight.ru/photos/5083053/

 

 

Марина Алдон – 28 липня. Дорога

Двадцять восьме липня. Дорога

3D, у техніці розчинення

Дорога починається із серця, з підсвідомості,
Коріння світу там, вода життя, основа сутності…
Емоції загострені, чуття аж до абсурдності…
І мрії – візерунками в ясельцях невідомості…

Стежина починається із ліній – мотиваторів,
Що на руці, із сонця промінців маршрути зіткані…
Вони малюють шлях, мов олівці, шифрують відстані
Крізь коридори вічності нетлінні… з лона матері…

Бере початок путь завжди від Бога Всемогутнього…
Ми – подих Його вуст… та Слова плоть… як текст із збірника,
Як пісня, що з’являється із нот… на струнах лірника…
Із неба починається дорога… до майбутнього…

У тексті розчинено вірш:

Дорога починається із серця,
Коріння світу там, вода життя,
Емоції загострені, чуття…
І мрії – візерунками в ясельцях…

Стежина починається із ліній,
Що на руці, із сонця промінців…
Вони малюють шлях, мов олівці,
Крізь коридори вічності нетлінні…

Бере початок путь завжди від Бога…
Ми – подих Його вуст… та Слова плоть,
Як пісня, що з’являється із нот…
Із неба починається дорога…

 

25 травня 2011

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – 19 червня. «Сикстинська Мадонна» Рафаеля Санті

Дев’ятнадцяте червня. «Сикстинська Мадонна» Рафаеля Санті

3D, у техніці розчинення

Обличчя юне, норов чесний, непорочний,
У центрі світу чи картини – дві зіркИ…
Чудово знає Бог небесний, Вічний Зодчий,
Що значить мати для дитини… й навпаки…

Ступає хмарами Марія в надреальність…
На небі штори край світліший… Де ж земля?
Біля грудей у жінки – мрія… світла радість,
Тримає сина – скарб найбільший… немовля…

Два янголята майже поряд… біля брами…
Вітри ховаються під хустку… Від митця?
Мудрець Мадонни ловить погляд із піснями…
Вона несе Месію людству, дар Творця!

У тексті розчинено вірш:

Обличчя юне, норов чесний
У центрі світу чи картини…
Чудово знає Бог небесний,
Що значить мати для дитини…

Ступає хмарами Марія…
На небі штори край світліший…
Біля грудей у жінки – мрія…
Тримає сина – скарб найбільший…

Два янголята майже поряд…
Вітри ховаються під хустку…
Мудрець Мадонни ловить погляд…
Вона несе Месію людству!

7 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 2 травня. Бог, Батьківщина, Мати

Друге травня. Бог, Батьківщина, Мати

3D, у техніці розчинення

З правіку, з давнини у кожній з мов, у всіх народів
Слова є головні, найважливіші з-поміж інших, найрідніші,
Що вміщують і сльози, і любов, і… часом, подив…
Які лягають у основу віршів, бо для серця найцінніші…

І знати, й цінувати треба дар непересічний
Та з літери великої писати ці іменники-пророцтва:
Бог, Батьківщина (духу й тіла скарб земний та вічний)
Й, звичайно, символ щастя-долі – Мати, уособлення жіноцтва…

Все інше другорядне, бо в житті є три цеглини:
Господь дає і силу, й хрест людині, і ковчег свій, і вітрила,
Вітчизна же второвує путі, гірські стежини,
А Ненька відкриває світ дитині та гаптує шовком крила…

У тексті розчинено вірш:

З правіку, з давнини у кожній з мов
Слова є головні, найважливіші,
Що вміщують і сльози, і любов,
Які лягають у основу віршів…

І знати, й цінувати треба дар
Та з літери великої писати:
Бог, Батьківщина (духу й тіла скарб)
Й, звичайно, символ щастя-долі – Мати…

Все інше другорядне, бо в житті
Господь дає і силу, й хрест людині,
Вітчизна же второвує путі,
А Ненька відкриває світ дитині…

 

9 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 28 квітня. сьогодні є і юди, і пилати…


Двадцять восьме квітня. сьогодні є і юди, і пилати…

3D, у техніці розчинення

сьогодні є і юди, і пилати, і нерони,
які вбивають слово, розпинають навіть хмари…
в народу прагнуть мову відібрати та канони…
в неволі ж пісня –  птах без небокраю… ще й без пари…

сьогодні є і каїни, й адами, й саломеї,
що не бояться Бога, Його влади, храм руйнують…
свій рід поганять власними вустами фарисеї,
легально, інквізицією правди… люд мордують…

сьогодні є й мойсеї, і самсони, і давиди,
готові прославляти Батьківщину без упину…
писемність предків бережуть, кордони, краєвиди,
бо люблять землю-матінку… єдину Україну…

У тексті розчинено вірш:

сьогодні є і юди, і пилати,
які вбивають слово, розпинають…
в народу прагнуть мову відібрати,
в неволі ж пісня –  птах без небокраю…

сьогодні є і каїни, й адами,
що не бояться Бога, Його влади,
свій рід поганять власними вустами…
легально, інквізицією правди…

сьогодні є й мойсеї, і самсони,
готові прославляти Батьківщину…
писемність предків бережуть, кордони,
бо люблять землю-матінку… єдину…

5 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 20 квітня. Старенька церква дерев’яна

Двадцяте квітня. Старенька церква дерев’яна

3D, у техніці розчинення

Старенька церква дерев’яна – місце дива!
У небо вперта гострим шпилем та хрестами…
Краса мистецька незрівнянна і правдива…
Заблудлу душу вабить стилем… до нестями…

Старенька церква – скарб готичний, клаптик світу…
Оселя Божого закону, православ’я,
Лунає голос автентичний заповіту,
Крізь час мелодією дзвону дише пам’ять…

Старенька церква, храм космічний та святиня,
Вінець надбань архітектури і держави…
У ній музей етнографічний, скіфська скриня…
Не тліє пам’ятка культури в сяйві слави…

У тексті розчинено вірш:

Старенька церква дерев’яна
У небо вперта гострим шпилем…
Краса мистецька незрівнянна
Заблудлу душу вабить стилем…

Старенька церква – скарб готичний,
Оселя Божого закону…
Лунає голос автентичний
Крізь час мелодією дзвону…

Старенька церква, храм космічний,
Вінець надбань архітектури…
У ній музей етнографічний,
Не тліє пам’ятка культури…

 

1 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012