Марина Алдон — Шкіра моря

5585015_large

Шкіра моря

 

На шкірі моря срібній –  солі смак,

Сім запахів природи ароматних…

На дні дрімає сонце, наче рак,

У мушлі світу, біля риб абстрактних…

З каміння рівно викладено хрест

І поруч не сформована ще хмара…

Піднятись треба краплям до небес,

Бо ж із води народжується пара…

 

На шкірі моря мли цупка вуаль,

А на піску сліди циганки-ночі…

Звершає вітер древній ритуал –

Зіркам невпинно дивиться у очі…

Безжурне літо хвилею-крилом,

Півмісяцеві ніжно гладить груди…

Волога землю сповнює теплом,

У вимір інший пробує пірнути…

 

На шкірі моря родимки – човни

Й малесенький кораблик паперовий,

Дзвінкоголосі чайки й цвіркуни

Наспівують псалом сто сороковий…

А маяки, безмовні мудреці,

Пильнують древні скелі-зіккурати…

Стискаю свічку міцно у руці…

Пора додому… Час давно вже спати…

 

21 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: ogrena «osvit»

Марина Алдон — Три ковтки тиші

5584397_large

Три ковтки тиші

 

Тиші найперший ковток – дегустація мли

В мить, як на землю птахом опускається вечір…

Місто змовкає, диск місячний бачить коли,

Ніби бліде невиразне обличчя Предтечі…

Навіть автівки немовби то менше шумлять…

Потяг, і той… видає майже шепотом звуки…

Звершує вітер безслівно таємний обряд –

Гладить деревам шорсткі та потріскані руки…

 

Другий ковток благодатної тиші – це час

Для поетичних ідей і ліричної нотки…

Після мистецьких страждань наступає екстаз,

Вірші здаються в легенях повітрям солодким…

Знаки на аркуш тонесенький, згідно вимог,

Ручка наносить… між ними то кома, то крапка…

Просто душа із собою веде монолог…

Літера кожна – безмірного Всесвіту частка…

 

Третій же тиші ковток – це занурення в сон,

Вимкнення кнопки свідомості в центрі тяжіння,

Мрій трансплантація у атмосферний озон,

Аж до сигналу світанку, до вій тріпотіння…

Біла подушка із сутністю творить дива –

Небо підносить до ліжка, як книгу біблійну?

Та припиняється все, коли півень співа

Пісню свою і гучну, і дзвінку, й амбіційну…

 

21 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: chichuka «ERYTHROCYTES»

Марина Алдон — Море…

море

Море…

 

Впадає в воду небо неозоре,

Рахує зорі вітер-мандрівник…

Вночі, напевно, рибам сниться море –

Не знають, що існує материк…

 

Перлини мають десь на дні притулок,

Із них абстрактний викладено світ…

Піску приємний хвилі поцілунок,

Бо кожна крапля, наче Божий піт…

 

Пливе неквапно човен допотопний,

Гребе серпанок Ноєвим веслом…

Далекий місяць срібний та холодний

Помішує вологу крізь озон…

.

6 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Вірші-зорі

зірки

Вірші-зорі

 

Зірки крізь чорний морок чи туман

Мовчать і дишуть, дивляться з безодні…

Нанесено земний меридіан

Мені для праці… Богом… на долоні…

А хочеться торкнутися межі

Між вічністю та часом, десь у центрі…

У небо ринуть порухи душі,

Долаючи мільярди кілометрів…

Навпомацки відшукують Творця

Поезії короткі, довгов’язі,

У них і крила власні, і серця,

Тіла нетлінні, зрощені з фантазій…

Нехай на пальцях рани, мозолі,

Слова – штрихи всесвітніх надузорів…

То ж не світила сяють у імлі,

А вірші, переплавлені у зорі…

 

 15 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Вовчиця біла

вовк

Вовчиця біла


Вовчиця біла — наче не вовчиця…

Довкола сіроманці попелясті,

Узгір’я і суворі, і шпилясті,

Вона ж одна блукає… знов не спиться…

Шукає повний місяць – серце ночі,

Що десь у млі пульсує непомітно,

Душею відчуває ніжне світло,

Заплющивши, як світ, глибокі очі…

 

Вовчицю білу зграя обминає…

Ніхто її не здатен зрозуміти:

Полює не на звірів, а на квіти,

Які зірками пахнуть, небокраєм…

Вона любити вміє дуже вірно,

Граційна, імпульсивна, горда трішки,

Не може незнайомцю, наче кішка,

Продатися за ласку лицемірну…

 

Вовчиці білій сумно… Ностальгійно

Шепоче їй на вухо вітер вірші,

Найкращі, наймудріші, найщиріші,

Струмок танцює поруч емоційно…

Природа її храм, а ліс – оселя…

Вона і волелюбна, і мрійлива,

Рішуча, таємнича та смілива…

Співає-виє, молиться на скелях…

 

 

24 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Океан

5504503_large

Океан

 

Я дивна… Я – безмежний океан…

Для світу невпізнанна, незбагненна

І дика, й волелюбна, й не смиренна,

Тайфун у серці, буря, ураган…

Так хочеться торкнутися небес…

Слова, як хвилі, вгору рвуться здолу…

Можливо, прірва там без суходолу,

А кожна пісня має інший сенс…

 

Із місяцем блідим… на самоті…

Віршую про усе, що наболіло,

Просочене слізьми́ солоне тіло

Тремтить від надвисоких почуттів…

На дні очей зоринки золоті,

Промінчики тоненькі – вії гострі…

Настільки про безлюдний мрію острів,

Що вчусь уже ходити по воді…

 

Я дивна… Я – безмежний океан…

Ніхто мене не може зрозуміти…

Волоссям обережно гладжу квіти,

Уранці п’ю не каву, а туман…

Дощі римую… власні і чужі…

Ніколи не зливаюся з юрбою…

Беру у ніч твій знімок із собою,

Ховаючи від світу у душі…

 

18 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Ina_TK «***»

Марина Алдон – Таємний ритуал

натхнення

Таємний ритуал

 

Знов за вікном негода… буря, град,

А серце прагне спокою і тиші…

Стіл – мій вівтар… я здійснюю обряд –

Готую білі аркуші для віршів…

Яскравим сяйвом дивних оченят

Свічки безмовно дивляться із ніші…

Вдихаю кави свіжий аромат,

Пора писати… гладжу ручку тричі…

 

У грудях імпульс… чую ніжний спів…

Бринять душевні струни романтично…

Тонкий папір енергією слів,

Наповнює рука автоматично…

Незрима сила вищих почуттів

Рядки шикує рівно симетрично…

У межах мови грані двох світів

Об’єднує система граматична…

 

Відкрито вхід у вічність крізь портал –

Проходить фонетична літургія…

Виконую таємний ритуал:

Поезію настоюю на мріях…

Графемні знаки.. літер арсенал –

Мистецька своєрідна терапія!

Хоч за вікном негода,  дощ і шквал…

Та в мене наступає… ейфорія…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Літня нічна гроза після засухи

гроза

Літня нічна гроза після засухи

 

Знеструмлено небо, відключено живлення місяця,

Невже замикання коротке від бурі в відкритому космосі?

Напруга паде… І зірки не мигають, не світяться…

А грім завиває нервово… скавчить із тривогою в голосі…

 

Високим розрядом виконує дефібриляцію

Планетного серця – струнка блискавиця-мольфарка оголена…

А штучне дихання та навіть легень вентиляцію

Старезний вітрисько… проводить не вперше… уміло, вдоволено…

 

Компреси хмаринні дієві при стані критичному,

Ін’єкції злива дає… дуже  ґрунт потребує вологості…

І… врешті… зникають  у просторі міжгалактичному

Симптоми стихії…

Поволі приходить земля до свідомості…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Повний місяць

5482075_large

Повний місяць

 

Вже вкотре повний місяць янгол Божий

Із воску відливає серед неба…

Тоненький промінець, на голку схожий,

Нанизує росу квіткам на стебла…

 

Ховає вірно, майже герметично,

Нічне світило сни пророчі в оці,

Морям і потічкам автоматично

Чуття передає та шквал емоцій…

 

Шорстка поверхня в центрі, зліва, скраю,

Немов узори диво-писанкарства –

Пташині душі, певно, зоставляють

Сліди абстрактні,мчать коли до Царства…

 

Землі супутник, сонця протилежність,

Космічний флюгер, компас чи годинник,

Холодне тіло треться об безмежність,

А серце б’ється, наче у людини…

 

Безмовний місяць – частка мегасвіту…

Рахує зорі юні та античні…

Йому з астральних літер алфавіту

Складаю я поеми… галактичні…

.

10 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: atit «***»

 

Марина Алдон — Фонтан у міському парку

574618_449918135076944_1907879414_n

Фонтан у міському парку

Ховається півмісяць у фонтані,

Краплини перемішує промінням,

Шукаючи чи зорі, чи каміння…

А мла блукає поруч у сутані…

Вода вночі загоює всі рани,

Струмує, випромінюючи свіжість…

На шкірі залишає власну ніжність,

Неначе поцілунок губ коханих…

 

Нестримно вгору б’є потік вологи

У просторі тривимірного світу,

Прозоре тіло, наче крила вітру,

Від мене відганяє всі тривоги…

Малює рідина тонкі узори

В повітрі, на ядрі світобудови?

Каскадами кораблик паперовий,

Пливе… та уявляє себе в морі…

 

Ліхтарний стовп великим жовтим оком

Упертись хоче в гілочку тополі?

Трояндові парфуми мимоволі

Вдихає морок… гладить літа локон…

У сонному розслабленому стані

Ловлю душею миті неповторні…

Воркочуть білі голуби і чорні…

Купаюся, щаслива, у фонтані…

 

4 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота В’ячеслава Поповича «Фонтан»