Марина Алдон — Скручені аркуші, списані віршами…

5838090_large

Скручені аркуші, списані віршами…

Скручені аркуші, списані віршами,
Начебто равлики… сплять на столі…
Пахне повітря зірницями свіжими,
Що насінинами сходять у млі…

Легко б торкнутися срібного Місяця,
Бо додає він наснаги і сил…
Тексти всесвітні в ядрі його містяться…
Пише їх пальцем Господь… без чорнил…
Біля вікна клен розмахує вітами,
Губиться смуток у вічності десь…
Може, слова всі стають самоцвітами
В іншій галактиці, в серці небес.

Скручені аркуші, віршами списані,
Начебто равлики… власні… нічні…
Мрії нездійснені, не заколисані
Ревно нашіптують рими мені…

 

Фото: Avi_li «Выше мира»

1 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Занурюсь у сон

5650792_large

Занурюсь у сон

Занурюсь у сон, у небо наче,
У те, що трохи нижче рівня моря,
Вночі, коли тебе немає підряд,
Під вікнами карпатський вітер плаче…
Із ліжка аркуш падає додолу,
А ковдра пахне мріями та віршем…
Чому одній у спальні холодніше?
Тремчу… Беру таблетку валідолу…

Занурюсь у сон, у вимір інший…
Не думати про тебе щоб у мряці,
За звичкою, щоб не шукали пальці
Твій торс міцний, у світі найрідніший…
Щоб сльози засихали на подушці,
Неначе на зірках дощі перлинні…
Що поміж нами вічність – ми не винні…
І в тім, що важко дихати… в розлуці…

Занурюсь у сон, немов у прірву…
Зав’язує невільно сутінь очі,
А місяць вії променем лоскоче,
Вростає тиша щупальцями в шкіру…
Ти зараз поза пам’яттю моєю…
За гранню слів… емоцій та уяви…
У мареннях… як повну чашку кави,
Я спокій тимчасовий… п’ю душею…

 

8 лютого 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: favorskaya «Спокойной ночи!»

Марина Алдон — Місячне

5770353_xlarge

Місячне

 

Я відстань до тебе вимірюю снами,

Безсонням,

Піснями…

Флюїдами, дозами ніжності та почуттів особливих…

Повір, несуттєво, що плачу ночами

Й що стільки

Між нами

Перонів, вокзалів, зупинок, асфальтних доріг шарудливих…

 

У всесвіті серця ти місяць єдиний

Для мене,

Незримий…

Течеш по судинах венозною кров’ю святого кохання,

Цілую очами портретні світлини…

У грудях

Жарини…

Відчуй же душею… невільно… моє патогенне дихання…

 

1 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: ALEKSEI MAKARENOK «Ziemelmeita ……»

Марина Алдон — Дивись на повний місяць

5728874_large

Дивись на повний місяць

 

Дивись на повний місяць. Я щоночі

Безмовно поглядаю у вікно

Його холодним поглядом пророчим…

Малюю снів мистецьке полотно…

Компресом із зірок знімаю втому,

Як пісню, серце слухаю твоє…

Та дякую Всевишньому святому

За те, що ти на світі цьому є…

 

Дивись на повний місяць. Кожен подих

Світила заримовано з моїм

Я частка галактичної природи

Не стіни з цегли, Всесвіт – рідний дім

У млі блукаю, начебто вовчиця,

Твій слід шукаю… в дзеркалі душі…

Щасливим тільки будь і не журися,

Що небо до світанку в паранджі…

 

Дивись на повний місяць. Промінь ніжний

Розгладжує нерівності доріг…

Ти камінь у житті моїм наріжний,

Хоча про це не знатимеш повік…

Вогонь гарячий творчої уяви

Обпалює графеми у словах…

Ховаю сльози в чашці із-під кави,

Розбиті мрії терпнуть на губах…

 

7 грудня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: atit «***»

Марина Алдон — Щоночі

5735540_large

Щоночі

 

Зупинена в годинникові мить

На стрілці часу мріє стати віршем…

Колись, я знаю, серце відболить

І ти мені не снитимешся більше…

 

В кімнаті пусто… Тільки власна тінь

Торкається ледь-ледь дверей балконних…

Не спалює ні пам’ять мій камін,

Ані листів у папках електронних…

Як ти далеко! Знімок на столі…

Душа від безнадії рветься навпіл…

Твоє ім’я сльозами у імлі

Невільно викладаю на канапі…

 

Чому тебе не можу не любить?

Чому спинити пристрасть я не в змозі?

Тріпоче в грудях серце та болить

І ти мені щоночі снишся досі …

 

 

29 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: didivi «***»

Марина Алдон — Влітає осінь тихо у вікно

осінь

Влітає осінь тихо у вікно

 

Влітає осінь тихо у вікно

Листком кленовим, вітром, павутинням…

Для жовтня світ – мистецьке полотно,

Хоча робота кожна пахне тлінням…

Маленька квітка майже засина

В старім вазоні, дише неритмічно…

Із млою розмовляю я одна?

На самоті… при свічці… це логічно…

 

Мій стіл письмовий – начебто вівтар…

За ним молюся віршами щоночі…

Гортаю згадки, наче календар,

А серце неспокійно так стукоче…

Холодну каву… зварену давно…

Настояну зірками… пити легко…

Влітає осінь тихо у вікно…

Мені сьогодні сумно… ти далеко…

 

29 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Фото: spartans «Leaf»

Марина Алдон — На відстані…

відстань

На відстані…

 

На відстані простягнутих долонь

До тебе доторкнутись неможливо…

Між нами гори, ріки, мряка, злива

І ве́рсти, милі… відчаю, безсонь…

Вростає ніч у чорний небосхил,

А пристрасть у тремтливу щиру мрію…

Зіжмакати би простір, та не вмію,

Я зараз, наче ластівка без крил…

 

На відстані заплющених очей

Невільно оживає тихий спогад,

Здається, що ти близько, зовсім поряд,

Припасти б у обіймах до грудей…

Тебе шукаю серцем у світах,

Гортаю ревно виміри диханням,

Судинами струмує хвилювання,

Сльозина застигає на губах…

 

На відстані простих і теплих слів

Рахую міжрядкові інтервали,

Пишу листи, настроюю сигнали,

За смайлами ховаю шал чуттів…

Стандартний монітор, немов межа

Між дійсністю та щастям ілюзійним…

Хоча й живу коханням безнадійним,

Для мене ти – споріднена душа…

 

14 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: HFMF «Meedl01»

Марина Алдон — Шторм

шторм

Шторм

Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…

Безперешкодно вітрисько клонує хвилі…

Мало йому рідини на небеснім схилі,

Хочеться вражень, екстриму і, певно, фізичних форм.

Ніби підсолена трохи волога (планетна кров),

Зараз кипить, наче юшка на плитці вдома.

Риба підстрибує. Зводить плавці судома?

Де же всі чайки? Невже не цікавить нічний улов?

 

Дуже тривожна вода депресивно шумить у млі,

Гнівно виплескує на сіруваті скелі

Настрій поганий і роздуми невеселі

Та натирає невільно на каменях мозолі…

І у нестямі чомусь оголити готова дно,

Наче вакханка на оргії власне тіло,

Хмарі волосся погладжує ошаліло,

Мов особливе на дотик… кошлате, м’яке сукно.

 

Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…

А блискавиці блискучі і довгі нігті

На узбережжя викочують бризки літні,

Бо від природи гроза вимагає чітких реформ.

Краплями злива жонглює… Їй грім подає сигнал…

Виміром кожним безмовно витає сирість.

Світ у глибокому, темнім, слизькому вирі?

Скільки до ранку? Спинити руками я маю шквал!

 

1 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Ліричний псалом

 ліс ніч

Ліричний псалом

3D, у техніці зіставлення

Настромлено на гори небосхил, бринить співучий голос літа,

Хмарини розчиняються в лісах, як ноти у музичних творах…

Вітри щось пишуть кінчиками крил на чистих аркушах повітря…

На кришталевих ніжних потічках – чорнило, чи вечірній морок…

 

Тупоче тихо ніжкою грибок від дії місячного диску,

Галявини малесенький ґазда – пень фантазує про забави…

Невільно застрибає глід у мох, мов у смарагдову колиску,

Упавши з гілки, наче із гнізда… листок лягає спати… в тра́ви…

 

Чаклує едельвейс десь на росі, обряд проводячи містичний,

А скелі хоч пильнують, та мовчать, нечутно дишуть каменюки…

Щаслива в неземній оцій красі, складаю я псалом ліричний,

П’ю спокій, життєдайну благодать… до свічки простягаю руки…

 

У тексті розчинено два вірші:

1.

Настромлено на гори небосхил,

Хмарини розчиняються в лісах…

Вітри щось пишуть кінчиками крил

На кришталевих ніжних потічках…

 

Тупоче тихо ніжкою грибок –

Галявини малесенький ґазда…

Невільно застрибає глід у мох,

Упавши з гілки, наче із гнізда…

 

Чаклує едельвейс десь на росі,

А скелі хоч пильнують, та мовчать…

Щаслива в неземній оцій красі,

П’ю спокій, життєдайну благодать…

 

2.

Бринить співучий голос літа,

Як ноти у музичних творах…

На чистих аркушах повітря

Чорнило, чи вечірній морок?

 

Від дії місячного диску

Пень фантазує про забави…

Мов у смарагдову колиску,

Листок лягає спати… в тра́ви…

 

Обряд проводячи містичний,

Нечутно дишуть каменюки…

Складаю я псалом ліричний…

До свічки простягаю руки…

 

27 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Сергей В.Жуков «***»

 

Марина Алдон — Недопалок

5589535_large

Недопалок

 

На місці, де гаряче билось серце,

Тепер лиш недопалок ледве тліє…

Душа від болю, спазмів кам’яніє…

І небо… розбивається, як скельце…

Мій мегавсесвіт викладено з віршів,

Твій світ  – тілесні втіхи, власні блага…

Любов для тебе – просто гра, розвага,

Для мене шал кохання – значно більше…

 

Живу у мушлі, сплю по дві години…

Уся в паперах… списаних… канапа…

Півмісяць світить, мов настільна лампа…

Римую мрії, згадки та сльозини…

А в ноутбуці пошта поетична

Твої листи показує постійно…

Вчусь дихати одна… і самостійно…

Бо поміж нами прірва… галактична…

 

У книгах бережу твої цілунки…

В чуттях сягаю неземного рівня…

Коли ж у двох колапс порозуміння,

То на розрив приречені стосунки…

В народі кажуть, все що не вбиває,

Сильнішим робить і єство, і вдачу…

Але щоночі я вмираю наче…

Тому що поруч більш тебе немає…

 

25 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: suhus «луна зовет»