Марина Алдон — Намалюй мені звуки…

5857402_xlarge

Намалюй мені звуки…

Намалюй мені звуки квітня,
Відтвори праприроди мову
Та мелодію ту казкову,
Що співає зоря досвітня…

Намалюй мені серця ноти
І сопілку душі… в долоньці,
Ритми квітів, акорди сонця,
Соло радості і свободи…

Намалюй мені пісню вітру,
Оперету гучну пташину,
Кришталеву дзвінку росину…
Глянь, тримає весна палітру…

Намалюй мені трав цілунки,
Коломийку лісів найліпшу,
Зобрази натуральну тишу –
Чисту музику мрій і думки.

 

21 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: favorskaya «Звуки»

Марина Алдон — Натовп

натовп

Натовп

Вдивляюсь у фортеці сивину…
На каменях зарубини якби…
Сьогодні знову байдужість юрби
Впирається уперто у стіну…
І квапиться годинник-альбінос,
Прибитий до костелу хтозна-ким –
Пружинним механізмом золотим,
Не ржавими цвяхами, як Христос…
А люди протискаються вперед
І іншим наступають на чуття,
Несуть у власні мушлі-укриття
Багатство тлінне… чути дзвін монет…
Вдивляюсь у бруківку, у граніт…
Невільно тисне груди самота…
Та знаю, є ще в душах доброта,
Бо любить милосердний Бог цей світ…

 

21 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Екстаз і страх

Екстаз і страх

Екстаз і страх

3D у техніці розчинення + акро

1.Однослівний багаторитм
Е_кстракт
К_охання,
С_льозин
Т_ональність
А_зот
З_дригає…
І_ в такт
С_вітання
Т_ремка
Р_еальність
А_зарт
Х_оває…

2. Початок кожного рядка є новим шаром для наступних віршів:
ЕКСТРАКТ замрійя –
КОХАННЯ дотик,
СЛЬОЗИН безмовність…
ТОНАЛЬНІСТЬ… ноти…
АЗОТ крайнебо
ЗДРИГАЄ… гріє…
І В ТАКТ поезій
СВІТАННЯ зріє…
ТРЕМКА грань світу…
РЕАЛТНІСТЬ… ранку…
АЗАРТ прасонця
ХОВАЄ мряку…

3.
ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ замість кави…
КОХАННЯ ДОТИК – сну постскриптум…
СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – біль уяви…
ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… звуки ритму…
АЗОТ КРАЙНЕБО підпирає…
ЗДРИГАЄ… ГРІЄ свічка спомин…
І В ТАКТ ПОЕЗІЙ птах співає…
СВІТАННЯ ЗРІЄ… Млу судомить…
ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… у долоні…
РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… у оселі…
АЗАРТ ПРАСОНЦЯ неприродній
ХОВАЄ МРЯКУ… десь у скелі…

4.
ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ ЗАМІСТЬ КАВИ п’ю сьогодні…
КОХАННЯ ДОТИК – СНУ ПОСТСКРИПТУМ… поствидіння…
СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – БІЛЬ УЯВИ… сум назовні…
ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… ЗВУКИ РИТМУ… чи хрипіння…
АЗОТ КРАЙНЕБО ПІДПИРАЄ інстинктивно…
ЗДРИГАЄ… ГРІЄ СВІЧКА СПОМИН ефемерний…
І В ТАКТ ПОЕЗІЙ ПТАХ СПІВАЄ дуже дивно…
СВІТАННЯ ЗРІЄ… МЛУ СУДОМИТЬ від люцерни…
ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… У ДОЛОНІ пудра з блиском…
РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… У ОСЕЛІ… архаїчній…
АЗАРТ ПРАСОНЦЯ НЕПРИРОДНІЙ… а вітрисько
ХОВАЄ МРЯКУ… ДЕСЬ У СКЕЛІ… потойбічній…

5.ІЗ КОЖНОГО РЯДКА ПОПЕРЕДНЬОГО ВІРША СКЛАДЕНО НОВУ ПОЕЗІЮ:

ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ ЗАМІСТЬ КАВИ П’Ю СЬОГОДНІ…
І не дратують зовсім плями на папері…
На них танцюють тіні-рими безтурботні…
Впускаю вірші у відкриті навстіж двері…

КОХАННЯ ДОТИК – СНУ ПОСТСКРИПТУМ… ПОСТВИДІННЯ…
Ти уночі знов у фантазіях був поруч…
Та ніжні марення усі в режимі тління
Стають золою, прилипаючи на штору…

СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – БІЛЬ УЯВИ… СУМ НАЗОВНІ…
Таємним мокрим феєрверком особистим…
Страждання – майже… як рефлекси безумовні,
Що роблять суть, нутро, єство завжди́ більш чистим…

ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… ЗВУКИ РИТМУ… ЧИ ХРИПІННЯ…
У серці хворім… Ти – моя кардіограма,
Детектор настрою і пристрасті, терпіння…
Озвись! Галактику охоплює нестяма…

АЗОТ КРАЙНЕБО ПІДПИРАЄ ІНСТИНКТИВНО…
Погаслі зорі в іншім вимірі іскряться?
Хмарини дві кудись пливуть демонстративно,
Із них нарядом кожна схожа на вигнанця…

ЗДРИГАЄ… ГРІЄ СВІЧКА СПОМИН ЕФЕМЕРНИЙ…
Тобою, любий, щастя рівень визначаю…
Як подолати стрес доволі характерний?
Нудьгую… збуджено… листи старі гортаю…

І в такт поезій птах співає дуже дивно…
У нього голос, як у тебе, лиш гучніший…
Кармічний вузол нас єднає нерозривно,
Мій найдорожчий, найгарніший, найрідніший…

СВІТАННЯ ЗРІЄ… МЛУ СУДОМИТЬ ВІД ЛЮЦЕРНИ…
У аромати опускає травень вії…
Життям буяє верховинський край озерний…
А в мене в грудях неприборкані стихії…

ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… У ДОЛОНІ ПУДРА З БЛИСКОМ…
Малюю нею твій портрет весні на шкірі…
Чуття у венах… хоч насправді ти… неблизько…
Між нами гори і аж три глибокі прірви…

РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… У ОСЕЛІ… АРХАЇЧНІЙ…
Росі з ромашки дозвілля є флешмобом…
Екстаз любові… душу гріє… Півень тричі
У шибку б’є тонким жовтавим гострим дзьобом …

АЗАРТ ПРАСОНЦЯ НЕПРИРОДНІЙ… А ВІТРИСЬКО
Прозорі крила розминає мускулисті…
У нього є в вербі смарагдова колиска,
Або гніздечко малахітове… у листі…

ХОВАЄ МРЯКУ… ДЕСЬ У СКЕЛІ… ПОТОЙБІЧНІЙ…
Господній янгол, зосереджено, уважно…
Твої світлини я стискаю… тогорічні…
Мені самотньо дуже нині… трохи страшно…

 

Фото: dex66 «portal»

8 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Із чого починається життя?

SONY DSC

Із чого починається життя?

Із чого починається життя?
Зі всесвіту у маминому лоні,
Із дотику маленької долоні,
До первісного
Світосприйняття…

Із чого починається життя?
З посвяти тіла Богу та Вітчизні,
Із кращої матусиної пісні,
Яка звучить у такт серцебиття…

Із чого починається життя?
Із мрії, що прудка, неначе птиця,
Із сонця золотого у зіницях,
Якому усміхається дитя…

Із чого починається життя?
Із неньчиних порад – дороговказів,
Із кроків і у просторі, і в часі,
Які ведуть у світ, у майбуття…

Із чого починається життя?
Із віри простодушної у диво,
Із іскри що запалює тремтливо
У серці найсвітліші почуття…

 

Фото: dex66 «supernova»

8 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Енергія ночі

5836318_xlarge

Енергія ночі

Енергія ночі вливається в кожну з вулиць
І майже дрімає старе безтурботне місто…
Приховує вперто карпатська сосна сутулість,
А зорі на вітах, неначе дрібне намисто…

Віконечко неба крізь місяць відкрите вітру,
У вимірах різних пульсує тремке повітря…
Потік підсвідомості річки впадає у серце світу,
Яке в лабіринті міжчасся не знає світла…

Кудись поспішає самотня сіренька «Лада»…
Будинкам у млі набридає стоять на місці…
Зиґзаґ механічно малює моя помада
Навпомацки на тротуарній старій бруківці…

На вежі фортеці хмарина росу п’є на́тще…
Мені одиноко… тамую чуття безкрає…
Енергія ночі вливається в вірші кращі…
Хоч місто старе безтурботно давно дрімає…

 

Фото: aSPeeD «New Arrivals»

1 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

 

Марина Алдон — Скручені аркуші, списані віршами…

5838090_large

Скручені аркуші, списані віршами…

Скручені аркуші, списані віршами,
Начебто равлики… сплять на столі…
Пахне повітря зірницями свіжими,
Що насінинами сходять у млі…

Легко б торкнутися срібного Місяця,
Бо додає він наснаги і сил…
Тексти всесвітні в ядрі його містяться…
Пише їх пальцем Господь… без чорнил…
Біля вікна клен розмахує вітами,
Губиться смуток у вічності десь…
Може, слова всі стають самоцвітами
В іншій галактиці, в серці небес.

Скручені аркуші, віршами списані,
Начебто равлики… власні… нічні…
Мрії нездійснені, не заколисані
Ревно нашіптують рими мені…

 

Фото: Avi_li «Выше мира»

1 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Ранкова кава

s4int01med_c1

Ранкова кава

Коли до днини сонечко ласкаво
Тебе погладить променем своїм,
Ти будеш пити спрагло чорну каву,
Приємний аромат наповнить дім…
Класичний смак гарячого напою
Залишить дивну терпкість на губах…
Подумаєш, такою ж рідиною
Святі смакують теж на небесах…
Знов будеш поспішати на роботу,
Торкнешся чашки… похапцем… і враз…
Відчуєш драйв, енергію польоту
Та сили животворчої запас…
За звичкою, відсунувши фіранку,
Зернинку намалюєш на вікні…
Між іншим, найміцніша кава зранку
Завжди тебе нагадує мені!

 

9 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Сніжинки

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Сніжинки

Маленькі зорі , викресані з неба,
Настояні вітрами на морозах,
Обрамлюють будинки і дерева,
Неначе білосніжна целюлоза…
Збираю їх у посуд керамічний,
Опівночі… безмовно… на балконі…
На смак, вони як цукор кристалічний,
На дотик і колючі, і холодні…

Маленькі зорі, зрощені зимою,
У вимірі чи сьомім, чи дев’ятім,
Настромлені незримою рукою
Мені на вії… Місяцем розп’яті…
Промінчиків узорним гаптуванням
Чіпляються за пір’ячко синички…
Та вічність поглинає їх диханням
Звичайної запаленої свічки…

 

7 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — На переході

Rain in Delhi

На переході

3D, у техніці розчинення
перевернутий сонет + ЯС

На переході пахне м’ятним чаєм…
Затоптано хмарини у калюжі…
В асфальт зернистий сирість проростає…

Між пішоходів стомленість, байдужість…
Сіряві дві пташини тінь лякає…
Невже туристи мчать назустріч стужі?

Безмовні світлофори при дорозі
Рахують миті… Терпнуть парасолі…
Провулки-коридори людні досить…
Дощами вмиті верби і тополі…

Холодний ранок дивиться в вітрини
Очима сонця, схованого в воду…
Сигналять роздратовані машини…
Юрба штовхає вітер… і негоду…

У тексті розчинено японський сонет:
На переході
Затоптано хмарини
В асфальт зернистий…

Між пішоходів
Сіряві дві пташини…
Невже туристи?

Безмовні світлофори
Рахують миті…
Провулки-коридори
Дощами вмиті…

 

7 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Запах віршів

5766998_large

Запах віршів

 

У когось поезія пахне лимоном,

У когось – пасльоном,

Чиясь – просто цукром ванільним

Із кавою, власне, з мартіні…

У мене же вірші морським духмяніють озоном,

Тропічним циклоном

Із присмаком сліз,

Волелюбним характером білих дельфінів…

 

Хтось лірику творить зі снів незліченних,

Із мрій потаємних,

Зі спогадів, чи із емоцій,

Гартує куплети зі сталі…

А я із чуттів неземних і шалених,

Найбільш сокровенних

Римую у серці акорди кохання,

Щоб піснею стали…

 

1 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Ignotus_0 «Гранжевый портрет»