Марина Алдон – Дощі осінні…

1 сентября, 2013 8:29 дп

Дощі осінні…

3D, у техніці розчинення

1.
ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… ЗАПАХ ТЛІННЯ…
Листи до Бога пише жовтень на бруківці…
Тремтить тоненьке галактичне павутиння
Планеті майже на розірваній сітківці…

ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ У ДОЛОНІ…
Між нами милі і печалі, і розлуки,
Три континенти, кількасот чужих перонів,
Коліс вагонних неритмічні перестуки…

НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… ЛИШ ВИДІННЯ?
Наріжний камінь саме ти моєї долі!
Самотність – піст, а яра пристрасть – розговіння…
Жага струмує по судинах… мимоволі…

РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… СВІТ ХОЛОНЕ…
Тобою дишу патогенно та нервово…
Астральну плоть ховає мла під плаття чорне…
Відлити б сонце, звісно, з персня золотого…

ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО В НЕБОКРАЇ…
Немов пророк старий, вона сивоборода…
Із вишини із потічками розмовляє,
Їй до снаги об’ємні краплі та негода…

ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, В ЛАСТОВИННІ…
Дивує кленів елегантність, чиста врода…
Та в’януть квіти… дикі, лагідні, безвинні…
До медитації готується природа?

СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… СИЛ НЕМАЄ…
Зі мною він у безнадії виє вовком…
Пустує лігво, рідний дім… за темним гаєм…
Куди іти… тебе шукати… крок за кроком…

ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ СТАРОВИННІМ?
Обабіч гори, поціловані лиш  часом,
Будівлі сірі, незнайомці…  Ми не винні,
Що спільні імпульси римуємо не разом…

У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ НАДЧУТЛИВІ,
Але у мене третя стадія безсоння…
Сезонні зміни у свідомості… у зливі?
Прогіркла кава в філіжанці… мов безодня…

ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… БО, МІЖ ІНШИМ,
Знайоме ймення є частиною молитви,
Його вважаю найсвятішим, найріднішим,
А шал і пам’ять, як світлину, не спалити…

В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ ОСОБЛИВІ,
Патологічні та інтимні цілковито…
Без тебе зміни гормональні неможливі…
Торкнутись хочу теплих вуст несамовито…

ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ КОЖНИМ ВІРШЕМ…
А слово проситься в листи, в блокнот, у книгу…
Мій Арістотеле, Софокле наймудріший,
Будь просто поруч… я благаю… аж довіку…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… запах тління…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ у долоні…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… лиш видіння?
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… Світ холоне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО в небокраї…
ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, в ластовинні…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… Сил немає…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ старовиннім?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ надчутливі…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… бо, між іншим,
В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ особливі…
ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ кожним віршем…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… крики птиці…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? Свічка гасне…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, без дзвіниці…
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… серце власне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… хмарі слизько…
ДОВКОЛА СХИЛИ… в жовтім листі…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… у вітриська…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, в цьому місті?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ мрійофази…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… не забути…
В ДУШІ КОХАННЯ… метастази
ТРИВОГА… ПОРЯД… тисне в груди…

4.
І ще одну поезію:

ДОЩІ осінні…
ДОРОГА в безвість?
НАШ ХРАМ без пісні…
РОЗБИТО всесвіт…
ТУМАН бентежить…
ДОВКОЛА схили…
СІМ ДНІВ… біль, нежить…
ЯК ЖИТИ, милий?
У СНІВ… із рАння
ТВІЙ ГОЛОС, погляд…
В ДУШІ кохання…
ТРИВОГА… поряд…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

1. Дощі…
2. Дорога…
3. Наш храм
4. Розбито…
3. Туман
5. Довкола
6. Сім днів…
4. Як жити?
6. У снів…
5. Твій голос
1. В душі
2. Тривога…

 

1 вересня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Ina_TK «Time»
http://www.photosight.ru/photos/5177679/

Рубрики: Мої вірші и Улюблене. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, дощ, кохання, мої вірші, осінь и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон – Дощі осінні… нет

Марина Алдон – Осінній дощ

11 августа, 2013 1:11 пп


Осінній дощ

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Земля холодна… небо із каміння?
Летить у вирій птаха-мандрівниця…
На сонце інше схоже павутиння…

Краса природна макам диким сниться…
Убору Мономаха в сквері тління…
На гілці вишні вересня каплиця…

Плетуть вінки із листя, сум колишуть
Вітри осінні… дикі, невеселі…
Куди опівдні з міста змито тишу?
Втікають тіні грітися в оселі?

Тілами парасолі механічно
Прасують сірі хмари над юрбою…
Туман повзе, як равлик… неритмічно…
А дощ танцює самбу із рікою…

У тексті розчинено ЯС

Земля холодна…
Летить у вирій птаха,
На сонце інше?

Краса природна
Убору Мономаха
На гілці вишні…

Плетуть вінки із листя
Вітри осінні…
Куди опівдні з міста
Втікають тіні?

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Троцика Павла Ивановича «Двое»

Рубрики: Мої вірші, Сонети и Улюблене. Метки: 3D вірші, дощ, осінь, пейзажна лірика, сонети и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Осінній дощ нет

Марина Алдон – 15 жовтня. Стукоче дощ…

4 июля, 2013 1:36 пп

П’ятнадцяте  жовтня. Стукоче дощ…

3D, у техніці розчинення

Стукоче дощ тихенько у вікно… неусвідомлено
На склі малює «Соняхи» Ван Гога із автографом…
А яблуня у жовтім кімоно напівоголена
Вже майже спить, та молиться до Бога, трохи з острахом…

Стукоче дощ… Тривожно дише мла, гірчать ілюзії…
Насвистує вітрисько твори Баха та Бетховена…
Про що мовчить розм’якшена земля, трава в конвульсії?
Куди повзе хмарина-черепаха… нецілована?

Стукоче дощ… і опади в душі… Тремчу… за звичкою…
Крізь очі неба ллється прохолода з мікророзтинів…
Блукає ніч по хаті в паранджі… в руці зі свічкою…
Невже її бентежить теж погода, настрій осені?

У тексті розчинено вірш:

Стукоче дощ тихенько у вікно,
На склі малює «Соняхи» Ван Гога…
А яблуня у жовтім кімоно
Вже майже спить, та молиться до Бога…

Стукоче дощ… Тривожно дише мла…
Насвистує вітрисько твори Баха…
Про що мовчить розм’якшена земля?
Куди повзе хмарина-черепаха?

Стукоче дощ… і опади в душі…
Крізь очі неба ллється прохолода…
Блукає ніч по хаті в паранджі…
Невже її бентежить теж погода?

 

4 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, дощ, осінь, пейзажна лірика, роздуми, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 15 жовтня. Стукоче дощ… нет

Марина Алдон – 17 вересня. У серці осінь, осінь за вікном

25 июня, 2013 4:28 пп

Сімнадцяте вересня. У серці осінь, осінь за вікном

3D, у техніці розчинення

У серці осінь, осінь за вікном, усюди хмарно…
Дощать і очі, й небо гірко плаче… Вечоріє…
Стікає свічка в вічність за столом, гасити марно…
Листи ковтає полум’я тремтяче, та не мрії…

Вмирають квіти в вазі та в саду, то ж долі вирок…
Заупокійний спів у вітровіїв-святотатців…
Тобою я живу, і навіть сню, молюся щиро…
Ти у судинах, як порив стихії, в кожній згадці…

У місті осінь, осінь у душі… Жалоба всюди…
Чорнилом мла заповнює кімнату, миє руки…
Як боляче казати: «Ми чужі… Ми – різні люди»
Як важко усвідомлювати втрату, сум розлуки…

У тексті розчинено вірш:

У серці осінь, осінь за вікном…
Дощать і очі, й небо гірко плаче…
Стікає свічка в вічність за столом,
Листи ковтає полум’я тремтяче…

Вмирають квіти в вазі та в саду,
Заупокійний спів у вітровіїв…
Тобою я живу, і навіть сню,
Ти у судинах, як порив стихії…

У місті осінь, осінь у душі…
Чорнилом мла заповнює кімнату…
Як боляче казати: «Ми чужі…»
Як важко усвідомлювати втрату…

 

25 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, дощ, кохання, ніч, осінь и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 17 вересня. У серці осінь, осінь за вікном нет

Марина Алдон – 21 серпня. На сьомий день потопу

13 июня, 2013 10:54 дп

Двадцять перше серпня. На сьомий день потопу

3D, у техніці розчинення

На сьомий день потопу* тріснув світ,
На сонці стало слизько від вологи…
Плив Ной через Європу… десь на схід…
Кричав, дрижав вітрисько… терпли ноги…
На сьомий день стихії в чорну млу
Ховав півмісяць клішні надчутливі…
Не ждали на Месію та Іллю
Владики світу грішні, неправдиві…
На сьомий день жахіття, груди хмар
Душила невідомість скаженіла…
Впивались лихоліття смертних кар
У хвору підсвідомість… через тіло….
На сьомий день… розбрату… замість трав
Вростала в небо прірва… вздовж провулку…
Ковчег до Арарату поспішав…
Наближувала віра до притулку…

У тексті розчинено вірш:

На сьомий день потопу*
На сонці стало слизько…
Плив Ной через Європу…
Кричав, дрижав вітрисько…
На сьомий день стихії
Ховав півмісяць клішні…
Не ждали на Месію
Владики світу грішні…
На сьомий день жахіття
Душила невідомість…
Впивались лихоліття
У хвору підсвідомість…
На сьомий день… розбрату…
Вростала в небо прірва…
Ковчег до Арарату
Наближувала віра…

*Всесвітній потоп тривав сорок днів і сорок ночей.

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, дощ, релігія, роздуми и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 21 серпня. На сьомий день потопу нет

Марина Алдон – 23 червня. Літня гроза

9 апреля, 2013 1:56 пп

Двадцять третє червня. Літня гроза

3D, у техніці зіставлення

У небі безмежному, вічному знову гроза палить люльку…
Рингтони вистукує грім, імітує космічні музики
На древньому бубні магічному, згідно шаманського культу…
На хмари нанесено грим… Де таїться овал сонцеликий?

Фокстрот витанцьовує блискавка – змійка блискуча, вогненна,
Виконує, мовчки, обряд, інкарнує світи потойбічні…
На спині оздоблення – вишивка, дика нестримність у генах,
В душі електричний розряд, точні імпульси в серці, ритмічні…

А злива жонглює дощинками, око сльозиться Господнє,
Нанизує сум на траву, традиційно зволожує квіти…
Не стежить вітрисько за вчинками, млу диво лякає природне…
Хитає сосну лісову в бурю щиро закохане літо…

У тексті розчинено два вірші:
1.
У небі безмежному, вічному
Рингтони вистукує грім
На древньому бубні магічному…
На хмари нанесено грим…

Фокстрот витанцьовує блискавка,
Виконує, мовчки, обряд:
На спині оздоблення – вишивка,
В душі електричний розряд…

А злива жонглює дощинками,
Нанизує сум на траву…
Не стежить вітрисько за вчинками,
Хитає сосну лісову…

2.
Знову гроза палить люльку,
Імітує космічні музи́ки,
Згідно шаманського культу…
Де таїться овал сонцеликий?

Змійка блискуча, вогненна
Інкарнує світи потойбічні –
Дика нестримність у генах,
Точні імпульси в серці, ритмічні…

Око сльозиться Господнє,
Традиційно зволожує квіти…
Млу диво лякає природне –
В бурю щиро закохане літо…

9 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, дощ, літо, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 23 червня. Літня гроза нет

Марина Алдон – 30 травня. Травневий дощ

30 марта, 2013 11:07 пп

Тридцяте травня. Травневий дощ

3D, у техніці розчинення

Травневий дощ, як та свята вода цілюща, чиста,
Природу охрещає урочисто блискавиця…
А гілка, що дає життя плодам, тріпоче листям,
Мов… у прозоре вдягнена в намисто… вся травиця…

Травневий дощ малює руну-знак… у серці гаю…
Гірській стежині прямо на долоні плаче ранок…
Куштую свіжі крапельки на смак, як види чаю…
Задається, пахнуть солодом півоній і фіалок…

Травневий дощ, просочений теплом та добротою,
Цілує землю, жде від вітру свисту, чи сонати…
Де сонце-бра? За хмарою-столом… собі з весною
Пряде з проміння радугу барвисту – неба шати…

У тексті розчинено вірш:

Травневий дощ, як та свята вода,
Природу охрещає урочисто…
А гілка, що дає життя плодам,
Мов… у прозоре вдягнена в намисто…

Травневий дощ малює руну-знак…
Гірській стежині прямо на долоні…
Куштую свіжі крапельки на смак,
Задається, пахнуть солодом півоній…

Травневий дощ, просочений теплом,
Цілує землю, жде від вітру свисту…
Де сонце-бра? За хмарою-столом
Пряде з проміння радугу барвисту…

 

31 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, весна, дощ и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон – 30 травня. Травневий дощ нет

Марина Алдон – 11 травня. Буря

16 марта, 2013 9:37 дп

Одинадцяте травня. Буря

3D, у техніці розчинення

ВІДКРИТА РАНА НЕБА… Руки в поті… Шмагає біль. Сталевий СКАЛЬПЕЛЬ БУРІ ребро Адама вибирає з плоті астрально-галактичної. В зажурі УСЕ ЩЕ КРОВОТОЧИТЬ мовчки Всесвіт та ХМАР УТРОБА. Під ДОЩЕМ З НІЗВІДКИ зникає СВІЧКИ ТІНЬ… судомить безвість… Дрижать НА МУРІ лячно трав борідки.
СТЕБЛО ТЮЛЬПАНА поруч… розіп’яте… І ПЛОТІ ВСЯ ПОДОБА без пелюсток… ОГОЛЕНЕ обличчя… і зім’яте… негодою… нагадує лиш згусток… земної глини сірої… не квітку. А ОЧІ ВІТРУ ХМУРІ, грубуваті… у злочинах собі ШУКАЮТЬ СВІДКА… Танцює град… вальс віденський на м’яті… Незвично трохи. ПОМІЖ РІК ЖАЛОБА. Розхитано ялини парасолю, спадає зі струнких беріз оздоба, ВЛУЧАЄ БЛИСКАВИЦЯ У ТОПОЛЮ.

ЗАВИТА МЛА у хустку, а сутана, як ПІР’Я ПТАХА ЧОРНЕ…. просто одяг… НІЧОГО НЕ ПРИСНИТЬСЯ про кохання… Тривожно, ПЕВНО, ПОЛЮ, БО скрізь протяг… Згорнулась вічність десь собі клубочком, неначе кішка… Що їй до погоди? Що ГРІМ НА БУБНАХ ГРАЄ… молоточком… свій власний гімн… містерію свободи? Що ЩОСЬ ПОТВОРНЕ чути замість пісні… ПРИТУЛОК ДЕ… СТАРИМ МОНАХАМ – ЗОРЯМ? Чи в схованці не холодно… не тісно? В ДОЛОНЯХ БОГА, чи у вирві моря? Бо ж МОЛЯТЬСЯ… СЕРЦЯМИ… Відчуваю! І місяць з ними… куля кришталева… Відомі їм усі принади раю… А тут.. стихія… топче світ… травнева… І нерви в щохвилинній коловерті… Залякана природа первозданна… Та сутність гір… У НОЧІ КОЛІР СМЕРТІ… ще й ПРИСМАК ГОРЯ… Дика, невблаганна ГРОЗА у кожній з тисяч інкарнацій. Вона Ж ІЗ ПОТОЙБІЧЧЯ… Її вибір – незрима площина, закон абстракцій… Гортає КОРІНЦЯМИ сьомий вимір…

Однак… усе минає неодмінно… І темрява відходить незнайомцем… Стає вже перший промінь на коліно… Викочує нарешті ранок сонце….

У тексті розчинено вірш:

ВІДКРИТА РАНА неба. Скальпель бурі.
УСЕ ЩЕ КРОВОТОЧИТЬ хмар утроба
ДОЩЕМ З НІЗВІДКИ. Свічки тінь на мурі.
СТЕБЛО ТЮЛЬПАНА (плоті вся подоба)
ОГОЛЕНЕ. А ОЧІ вітру хмурі
ШУКАЮТЬ СВІДКА. Поміж рік жалоба.

ВЛУЧАЄ БЛИСКАВИЦЯ у тополю.
Завита мла У ПІР’Я ПТАХА чорне.
НІЧОГО НЕ ПРИСНИТЬСЯ, певно, полю,
Бо грім на бубнах грає щось потворне.

Притулок де… СТАРИМ МОНАХАМ – зорям?
В долонях Бога моляться… серцями…
У ночі колір смерті… присак горя…
Гроза ж – із потойбіччя… корінцями…

А у вірші розчинено японський сонет:

Відкрита рана
Усе ще кровоточить
Дощем знізвідки.

Стебло тюльпана
Оголене. А очі
Шукають свідка.

Влучає блискавиця
У пір’я птаха.
Нічого не присниться
Старим монахам.

16 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші, Три ковтки тиші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, весна, дощ, пейзажна лірика, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 11 травня. Буря нет

Марина Алдон – 7 травня. Гамує ніч дощами спрагу…

13 марта, 2013 9:40 пп

Сьоме травня. Гамує ніч дощами спрагу…

3D, у техніці розчинення

Гамує ніч дощами спрагу, біль – сльозами неба,
Шматують хмари вітровії грубо та жорстоко…
Душа втрачає рівновагу… Боже, сили треба…
Судомить дійсність… мокрі мрії… плачу… одиноко…

Зірки ховаються надійно, лігво має кожна…
Тремтять безмовно квіти, трави, липи, вишні віти…
Без тебе в серці неспокійно, сумно і тривожно,
Не ті пісні співає травень, не оті трембіти…

У млі… якесь нерідне… місто… вікна пахнуть шалом…
У парасолі вигляд хворий… певно, сентименти…
Ти є скрижалей долі змістом, майже ідеалом…
Але чому ж між нами гори, навіть континенти?

У тексті розчинено вірш:

Гамує ніч дощами спрагу,
Шматують хмари вітровії…
Душа втрачає рівновагу…
Судомить дійсність… мокрі мрії…

Зірки ховаються надійно,
Тремтять безмовно квіти, трави…
Без тебе в серці неспокійно,
Не ті пісні співає травень….

У млі… якесь нерідне… місто…
У парасолі вигляд хворий…
Ти є скрижалей долі змістом…
Але чому ж між нами гори?

 

13 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, весна, дощ, кохання, місто и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 7 травня. Гамує ніч дощами спрагу… нет

Марина Алдон – Двадцять третє березня. Березневий дощ

3 февраля, 2013 11:14 дп

Двадцять третє березня. Березневий дощ

3D, у техніці розчинення

На вікні дощ малює ранок, похмурий, як місто, сірий…
Скло цілують холодні краплі… і вони, як міста на мапах…
Вітер ставить весні спектаклі, із нею він тільки щирий…
Заважає ледь-ледь серпанок скуштувати відлиги запах…

Кличе березень птаха в мандри з далеких країв нарешті…
Бо додому пора, до хати, де усе аж до болю рідне…
Вже набридло деревам спати, гілками тремтять черешні…
Тихо річка читає мантри, а туман час від часу бідне…

На вікні дощ малює гори, травинок зелені вії,
Хутко гладить малий підсніжник, загинає стебло, мов обруч…
У полоні чуттів невтішних шукають кохання мрії…
Із собою душа говорить, адже ти, як завждИ, не поруч…

У тексті розчинено вірш:

На вікні дощ малює ранок,
Скло цілують холодні краплі..
Вітер ставить весні спектаклі,
Заважає ледь-ледь серпанок…

Кличе березень птаха в мандри,
Бо додому пора, до хати…
Вже набридло деревам спати,
Тихо річка читає мантри…

На вікні дощ малює гори,
Хутко гладить малий підсніжник…
У полоні чуттів невтішних
Із собою душа говорить…

 

3 лютого 2012

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, весна, дощ, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Двадцять третє березня. Березневий дощ нет

« Следующие  
  Предыдущие »