Небо із шибки
меншим здається…
Свічка тріпоче
ненатурально…
Просяться в зошит
вірші із серця,
Ручка виводить
щось машинально…
Змити чорнило,
може, сльозою?
Літери та́кож
люблять свободу…
Знов у кімнаті
п’ю із імлою
Каву гарячу
з кубиком льоду…
Посеред ночі…
пахнуть зірками
Тексти готові
до написання…
Тільки не знаю
поміж рядками
Як приховати
Муки кохання…
6 червня 2015
Фото: © Alex151971 «Есть ли жизнь на …?»
3D, у техніці розчинення
сонет+японський сонет
Весна барвиста в бусах із насіння…
Квіткові вернісажі її, трави –
Мистецтво праці зливи і проміння…
Вербове листя… простір для уяви…
Один із видів пряжі – павутиння –
Для декорацій лісу і галяви.
На камені трофеї – часу шрами,
Емблеми роду в склепі старовиннім…
Дороги-галереї між світами,
До небозводу… вивести повинні…
Вітри гойдають тіні і багаття…
Карпатська ватра дивиться в зіниці…
Співає дика птаха із завзяттям
Про сині гори, травень і криниці…
У тексті розчинено ЯС:
Весна барвиста
Квіткові вернісажі
Мистецтво праці
Вербове листя
Один із видів пряжі
Для декорацій
На камені трофеї –
Емблеми роду
Дороги-галереї
До небозводу…
3 травня 2015
На фото: робота Віктора Чепинця
Ріку, що неспинно із серця тече, називають кров’ю…
Як русло – артерії і капіляри, й тоненькі вени…
Яскраво-червона в’язка рідина архівує гени,
Просочені або ненавистю, або добром, любов’ю…
Впадає потік швидкоплинний у витік природний власний…
По колу курсує, пливе, циркулює вода живильна…
Якщо же вколоти великою голкою палець сильно,
То крапля на шкірі лишає автограф короткочасний…
Ріку, що крізь серце струмує, іскринкою гріє мрія…
Можливо, у складі вологи гормони і суму, й щастя…
Вчувається пульс небосхилу на скронях та на зап’ястях,
А ритми безмежного Всесвіту, в грудях, мов літургія…
26 квітня 2015
Кожна крапля, як нота у музиці зливи, дощу,
У гармонії звуки, акорди оркестру природи…
Я вслухаюсь у ритми… тамую дихання… мовчу…
Це лунає всесвітня рапсодія, пісня свободи…
Осідає волога, торкається листя дерев,
І здається, неначе бентежно циклон барабанить,
Зачаровують світ… автентичні мотиви джерел,
Ніби грають у лісі старі механічні орга́ни…
Плаче скрипка нестямно у східного вітру в руках,
Аплодує трава, у поклоні схиляються квіти…
А зі сцени-гнізда озивається юний ще птах,
Його сурми душі, як мелодії диво-трембіти…
Фантастична акустика опадів… Трохи тремчу,
Промокаю, але… відчуваю прилив насолоди…
Кожна крапля, як нота у музиці зливи, дощу,
У гармонії звуки, акорди оркестру природи…
29 березня 2015
Я наберу весни в долоні,
Вдихну п’янке багатотрав’я,
Торкнусь вустами ніжно травня –
Під звуки вітру саксофонні…
Нехай впадає в небо річка,
Нехай лоскоче сонця промінь,
Пташиний намалюю гомін
Лісам смарагдовим на щічках…
Я наберу роси в бутони
Тендітних верховинських квітів,
Сплету веселку, кращу в світі,
Оздоблю нею гір корони…
Нехай розчісують ялини
Гілками хмари кучеряві,
Хай день розмотує в уяві
Стежини, виліплені з глини…
Я наберу весни у груди,
Ковтну наснаги, благодаті,
Джмелі прилинуть волохаті
В танок до мене… звідусюди…
Природи сили чудотворні
Здійснять таємні хай бажання,
Хай душу сповнюють коханням
Прекрасні миті неповторні…
27 березня 2015
Намалюй мені звуки квітня,
Відтвори праприроди мову
Та мелодію ту казкову,
Що співає зоря досвітня…
Намалюй мені серця ноти
І сопілку душі… в долоньці,
Ритми квітів, акорди сонця,
Соло радості і свободи…
Намалюй мені пісню вітру,
Оперету гучну пташину,
Кришталеву дзвінку росину…
Глянь, тримає весна палітру…
Намалюй мені трав цілунки,
Коломийку лісів найліпшу,
Зобрази натуральну тишу –
Чисту музику мрій і думки.
21 березня 2015
Фото: favorskaya «Звуки»
Поволі вечоріє… Сонцепад…
Зоринки золотіють де-не-де…
Вітрисько крильми музику пряде…
А небо, наче чорний шоколад…
Півмісяць, як зіжмаканий листок
Із віршем, недописаним удень,
Вдихає мряку травень без легень…
У світу запах квітів і казок!
Трава тріпоче кінчиками вій,
Нанизуючи роси на думки,
Піском шліфують камені струмки
У творчій атмосфері лісовій…
Чи є у ночі грані, рубежі?
Птахи в пориві пристрасті… не сплять…
Довкола – всеосяжна благодать…
Весна пульсує… прямо у душі!
21 березня 2015
Фото: serg773 «Світло і тінь»
В душі зоріє залишок любові,
Той недопалок, пам’яттю що зветься,
Ночами що блокує клапан серця
Журбою, що у кожній краплі крові…
Тебе я не побачу точно більше,
Між нами чорна прірва потойбічна,
Твердиня небосхилу споконвічна,
І вистраждані… виплекані… вірші…
21 березня 2015
Фото: dex66 «dance of water»
Серце б’ється усе частіше,
Навіть місячний диск тремтить
А у млі навіть небо інше
І сильніше душа болить…
Чорно-біла зіркова мапа
Трохи схожа на знімок твій…
Уночі емоційний запал…
Через вірші… сягає мрій…
Під вікном… еластична мряка,
Ніби шкіра землі нова…
Виє вітер, немов собака…
Промовляє якісь слова…
Поруч рими летять безшумно…
Кава гіркне… Немає снів…
Як без тебе… сьогодні сумно…
Невеселі якісь пісні…
Серце б’ється у тиші гучно,
Я стискаю натільний хрест…
Хоч писати вогнем незручно,
Але свічка виводить текст…
Проростає журба в нотатки,
У астральні усі світи…
Підсвідомо гортаю згадки,
Майже в кожній лиш тільки ти…
17 лютого 2015
Фото: Igor Zenin «Штиль»
Занурюсь у сон, у небо наче,
У те, що трохи нижче рівня моря,
Вночі, коли тебе немає підряд,
Під вікнами карпатський вітер плаче…
Із ліжка аркуш падає додолу,
А ковдра пахне мріями та віршем…
Чому одній у спальні холодніше?
Тремчу… Беру таблетку валідолу…
Занурюсь у сон, у вимір інший…
Не думати про тебе щоб у мряці,
За звичкою, щоб не шукали пальці
Твій торс міцний, у світі найрідніший…
Щоб сльози засихали на подушці,
Неначе на зірках дощі перлинні…
Що поміж нами вічність – ми не винні…
І в тім, що важко дихати… в розлуці…
Занурюсь у сон, немов у прірву…
Зав’язує невільно сутінь очі,
А місяць вії променем лоскоче,
Вростає тиша щупальцями в шкіру…
Ти зараз поза пам’яттю моєю…
За гранню слів… емоцій та уяви…
У мареннях… як повну чашку кави,
Я спокій тимчасовий… п’ю душею…
8 лютого 2015
Фото: favorskaya «Спокойной ночи!»
© 2024 Марина Алдон. Моя гавань · RSS записей · RSS комментариев