Марина Алдон – Лабіринт

Лабіринт

Ночі немає… На землю з зірок опускається смог…
Бачу твій обрис на місячнім срібнім люстерці…
Треба пройти гострим лезом своїх суб’єктивних думок,
Щоб усвідомити, що ж відбувається в серці…

Щось там шепоче вітрисько, неначе апостол, пророк…
Сумно мовчу… мимоволі фільтруючи звуки…
Свічка горить, але важко дається у млі кожен крок…
Паралізує розпука і мову, і рухи…

Дивно, для нас почуття – тупиковий крутий лабіринт…
Дзьобом сова на дорогу наносить пентаклі…
Не знепритомніти б тільки… порушено подиху ритм…
Плачу… Єство витікає із тіла по краплі…

Втрачено Всесвіт, ілюзії, прізвище, навіть себе…
І замість крил… із душі проростає коріння…
Лиш у соборі святих… непорочних… безмежних… небес…
Бог поєднає, нас грішних… і наші моління…

29 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Старина Фёдора «Полночь»

Марина Алдон – Метелик

Метелик

 

Він народився, а отже – колись вознесеться у небо…
Скільки же стадій, періодів, фаз необхідно пройти?
Хмари далеко, та можна спокійно літати над степом…
Крила у нього на спині, в людей же на плечах хрести…

Все почалося з яйця і із темряви в ньому… А потім
Враз голоси зазвучали струмків неспокійних, тварин…
Як же хотілось на волю нестерпно малесенькій плоті,
Мріяв покинути кокон на декілька хоч би хвилин…

Сірий шовковий клубок удалось розірвати нарешті…
Боже, який дивовижний, казковий, прекрасний цей світ!
Як же ритмічно та плавно танцюють вітри на черешні!
Пахне солодким нектаром п’янким мати-й-мачухи цвіт…

Звісно, немало пізнати, відчути, збагнути ще треба…
Тіло – це тлін… але віра дарує безсмертя душі…
Ми народились, а отже – колись вознесе́мся у небо…
Скільки попереду стадій, які ждуть іще рубежі?

28 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – В усвідомленому сні

В усвідомленому сні

Мій посланцю Небес, увійди у мою Атлантиду,
Там, у пе́рвісній тиші, розмита галактик межа…
Жовтий місячний диск, як ліхтар… на вершині бескиду…
Заримовані мрії ласкаво гортає душа

Жду давно вже тебе у астральній зірковій альтанці,
У свідомому сні, де святий починається рай…
Відшукай же мене за рубіновим перснем на пальці,
За рубцями від крилець… на дотик… у млі упізнай…

Ми повинні здолати вогонь потойбічного сонця
І глибоку водойму, скоріш, океан небуття,
Мідні труби Чумацького Шляху та яр безголосся,
Щоб потрапити в ніч самозречення та забуття…

Просто очі закрий і тримай у долоні люстерце,
А свідомість сама в інший вимір думки віднесе…
Можна злитися там – губи в губи, а серце у серце…
Я кохаю тебе! Я жадаю тебе… над усе…

У далеких світах не буває ніколи негоди…
Відчуття невагомості трохи розріджує кров…
Мій посланцю Небес, увійди у собор насолоди,
Там, у пе́рвісній тиші, пізнаєш найвищу любов…

 

28 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Шаймухаметова Тимура Мавлявича «Поиграй с огнём»

Марина Алдон – Кримська ніч

Кримська ніч

Сьогодні пахне місяць ароматом дивних літніх трав,
Бо ж кожен промінь є стеблом… по суті…
А знаєш, зорі – це слова, які ніхто ще не сказав,
Або пісні, донині не почуті…
Сьогодні пахне вітром теплим розпанаханим вікно,
Серпнева мла нічна знімає втому…
А знаєш, небо – це міжгалактичне Боже полотно,
Творець малює символи на ньому…
Сьогодні пахне свічка Кримом, тінь у чорній паранджі
Танцює белліда́нс* на тлі люстерця…
А знаєш, вірші – це ритмічні коливання струн душі
Та заримовані удари серця…

*Белліда́нс – танець живота

 

27 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Laisk Serg Gena «У каждого путь к свету неизбежно свой»

Марина Алдон – Е-мейли

Е-мейли

Е-мейли летять крізь тонку павутину світу…
В листах і реклама, й трояни, й багато спаму…
Я шлю через сервісний центр, Інтернет-програму
Крізь серце пропущені індекси алфавіту…

Невже почуття в мережі – віртуальна пастка?
Чому віддзеркалюють вірші печаль хронічну?
Як словом земним передати любов космічну,
Хоча б на санскриті, принаймні на мові птаства…

Шукаю тебе у галактиці веб-ресурсів…
Не може зцілити жаги антивірус-лікар…
Комп’ютерні смайли ж повік не замінять літер…
Чому ти мовчиш? Хоч скажи, що ми тільки друзі…

Не видно ні пульсу, ні мрій з моніторів-вікон…
В режимі офлайн скільки доль, скільки сонць погаслих…
Я ж душу вкладаю у кожен із текстів власних,
Знай, пахнуть вони не сльозами, а зорецвітом…

Е-мейли летять крізь тонку павутину світу…
В листах і реклама, й трояни, й багато спаму…
Читай, мій коханий, цю сповідь, цю телеграму…
Знайди між рядками цілунок та крила вітру…

27 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Болундь Инны Андреевны «Тонкое счастье»

Марина Алдон – В ріці, в якій народжується місяць увечері

В ріці, в якій народжується місяць увечері

В ріці, в якій народжується місяць увечері,
Вода незвична, чорна і густа…
Зірки, неначе бульбашки сріблясті у печері,
Укупі схожі на лице Христа…
На камені старезнім тінь вітриська-піліґрима…
Відстукують найменші хвилі ритм…
Сни усвідомлені з завжди закритими очима
Курсують у глибинах замість риб…
Пірнає птах опівночі із купою паперів,
Намалювати щоб Чумацький Шлях…
В ріці, в якій народжується місяць увечері,
Вода незвична, чорна і густа…

 

26 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Лебедевой Надежды Филипповны «Белая ночь»

 

Марина Алдон – Морський вітер

Морський вітер

Розмішує вітер крилом гладь морську у імлі,
Здається йому, що то чорна звичайна кава,
Піску додає замість цукру та жменьку землі…
Закруглений берег, як чашка плоска, іржава…

Потрібно напитися дзьобом пташиним води,
Та так, щоб втомити й духовну, й тілесну спрагу…
А місячна бульбашка лопне і змиє сліди,
Щоправда, аж вранці… як вистромить сонце шпагу…
Тепер же побавитись можна, стрибнути в тунель,
У прірву зіро́к накидати (вони з заліза),
Чи хвилі камінням старезним прибити до скель,
У вічність майнути… вже є й безстрокова віза…
До речі, у цьому водоймищі з мулистим дном
Є інші світи, взагалі… аномальна зона…
Однак не добратись туди із моторним човном,
Лиш тільки у череві риби-кита, як Йона…

Як піни багато! Чи виведе сіль мозолі?
На дотик приємна ж і досить-таки ласкава…
Розмішує вітер крилом гладь морську у імлі,
Здається йому, що то чорна звичайна кава…

 

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Ганги Татьяны Григорьевны «Связь миров»

Марина Алдон – Я в цьому місті стільки літ чужа…

Я в цьому місті стільки літ чужа…

Я в цьому місті стільки літ чужа…
Прижитись може коренем рослина,
У лоні плід, у полум’ї вуглина,
Та не у сірім натовпі душа…
Будинки затуляють небосхил,
А сцена, мов узвишшя ешафоту…
Жадає ж сутність вільного польоту,
Однак… немає простору для крил…

Я в цьому місті стільки літ чужа,
Що вже зріднилась навіть зі сльозами,
Спілкуюся з деревами, птахами –
В серцях людей каміння та іржа…
Кує зі слів юрба товсті цвяхи,
Щоб до хреста прибити пісню вільну,
Щоб заглушити музику свавільно,
Щоб розірвати ноти на шматки…

Я в цьому місті стільки літ чужа…
Гадають всі, що руки у людини
Для того, щоб різнитись від тварини
Та щоб тримати ложку чи меча…
Але майна ніхто не візьме в гріб…
А пальці можуть, з борошна, до речі,
Пекти коржі, батони віршо-речень…
Приємніший для Господа цей хліб!

Я в цьому місті стільки літ чужа…
Прижитись може яблуня на груші,
Пустельник-рак у срібно-синій мушлі,
Та не жива істота в міражах…
Стискаю ніжно корпус олівця,
Бо він рятує мрії від сирітства…
Хай творчий шал – непотріб для суспільства,
Зате мистецтвом буде для Творця…

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Рыбакова Сергея Викторовича «Ностальгия»

Марина Алдон – В душі стоголосого лісу

В душі стоголосого лісу

В душі стоголосого лісу
Пісні найтихіші звучать оркестром,
А слово – приручена птаха,
Завжди повертається знов відлунням…
Вітрисько цілує мелісу
Фліртує із рястом, із едельвейсом…
У шапці гора Мономаха
І вища неначе, і більш могутня…

В долоні сторукого лісу
Клубок із нитками стежин тоненьких,
Чуби посивілих туманів,
Травинок зелених пухнасті вуса…
Чекають свого бенефісу
Білі гриби та маленькі опеньки…
Промінчики сонця жадані
Об ноги, немов кошенята, труться…

У серці стоокого лісу
Всесвітня любов, абсолютна ніжність,
Дарує струмочок утіху
Й п’янке, неземне відчуття свободи…
Тут кожен знаходить вітчизну,
У скелях живе легендарна вічність,
А шарм не залежить від віку,
Не меркне з роками краса природи…

 

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Булгакова Олега Алексеевича «Водопад в горах»

Марина Алдон – Краплі

Краплі

триптих

І
Волога

Дощ проростає корінням у плоть землі
І розчиняється в ній, наче перший Адам у Єві…
Може, у лоні м’якенького ґрунту, у чорній млі,
Зміни відбудуться скоро, до речі, якісь суттєві…

Крапля води і зернина – це янь і інь…
Тож у процесі злиття утворитись зигота мусить…
А пуповина, що є у усіх створінь,
Кожну клітинку повинна наповнити киснем згуслим…

Жде свого часу окремий вже організм
І набирає вагу, щоб з’явитись на світ Господній…
Наче годинник, запущено механізм…
Є сорок шість хромосом – зріє форма життя в природі…

Й тут ні до чого метелики і джмелі…
Просто із неба спадають сльозини святих пророків…
Дощ проростає корінням у плоть землі…
Тут, на планеті, вершаться дива вже мільярди років…

ІІ
Опади

Кільчиться хмара… Вібрує, тремтить атмосферний шар…
В білому лоні краплини лежать природно…
Тільки коли опускається дощ на міський бульвар,
Може вже йти по воді кожен, хто завгодно…

Опади нині доволі рясні і густі в душі…
Навіть здається, потрібна байдарка Ноя…
Суші не видно… а мряка не має, на жаль, межі…
Тільки за запахом знаю, – росте десь хвоя…

Не запевняй, що кохання хімічний простий процес…
Серце розбите, та я все одно мрійлива…
Віриш чи ні, але пристрасть, як мокрий вогонь з небес –
Сонце у грудях окроплює Божа злива…

Як же багато вологи розлило на тротуар…
Боляче так, коли відчай роняють очі…
Дивно, коли опускається дощ на міський бульвар,
Може іти по воді кожен, хто захоче…

ІІІ
Сльози

Сльози – це просто вода, тільки ллється вона із душі…
Дощ аномальний підтоплює стрімко очі…
Й небо розмито, й зірки… Від вологи навкруг міражі…
Шлях свій знаходить краплина, коли захоче…

Для рідини не існує, на жаль, рукотворних загат…
З тіла, здається, уся витікає сутність…
З аркуша… ніжно… стискаю в долоні маленький фрегат,
Щоб не відплив у далеку північну сутінь…

Сльози – це просто вода, та вона очищає думки…
Через мовчання і біль… легше світ збагнути…
Просто несказані серцем слова линуть, наче струмки…
Плач, як дихання… ридаю на повні груди…

Сон – тимчасове полегшення, ніби медичний наркоз,
Та наступає дрімота завжди́  невчасно…
У організмі моєму секрет, певно, слізних залоз
Надто на повну потужність працює часто…

 

 

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду «Вода»