Бабине літо
Торкається неба листок жовтуватим овалом,
Зоставшись без гілки, вивчає пташині дороги…
Крилом витирає, неначе старим простирадлом,
Вітрисько неквапно… знов осені очі вологі…
Записує річка ліричні віршовані строфи
На камені сірі, на власні чернетки мистецькі…
Тре сонце проміння, бажає зігрітися трохи,
Та жару немає давно в галактичному серці…
Пряде павутиння, розгублено… бабине літо,
Травинки і квіти поволі впадають у кому…
Молочні тумани собою заповнюють місто…
А вересень тужить… за ким – не збагнути нікому…
1 вересня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
На фото: работа Лукиной Елены Олеговны «Осень золотая»
Оставить комментарий