Марина Алдон – Метелик

Метелик

 

Він народився, а отже – колись вознесеться у небо…
Скільки же стадій, періодів, фаз необхідно пройти?
Хмари далеко, та можна спокійно літати над степом…
Крила у нього на спині, в людей же на плечах хрести…

Все почалося з яйця і із темряви в ньому… А потім
Враз голоси зазвучали струмків неспокійних, тварин…
Як же хотілось на волю нестерпно малесенькій плоті,
Мріяв покинути кокон на декілька хоч би хвилин…

Сірий шовковий клубок удалось розірвати нарешті…
Боже, який дивовижний, казковий, прекрасний цей світ!
Як же ритмічно та плавно танцюють вітри на черешні!
Пахне солодким нектаром п’янким мати-й-мачухи цвіт…

Звісно, немало пізнати, відчути, збагнути ще треба…
Тіло – це тлін… але віра дарує безсмертя душі…
Ми народились, а отже – колись вознесе́мся у небо…
Скільки попереду стадій, які ждуть іще рубежі?

28 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – В усвідомленому сні

В усвідомленому сні

Мій посланцю Небес, увійди у мою Атлантиду,
Там, у пе́рвісній тиші, розмита галактик межа…
Жовтий місячний диск, як ліхтар… на вершині бескиду…
Заримовані мрії ласкаво гортає душа

Жду давно вже тебе у астральній зірковій альтанці,
У свідомому сні, де святий починається рай…
Відшукай же мене за рубіновим перснем на пальці,
За рубцями від крилець… на дотик… у млі упізнай…

Ми повинні здолати вогонь потойбічного сонця
І глибоку водойму, скоріш, океан небуття,
Мідні труби Чумацького Шляху та яр безголосся,
Щоб потрапити в ніч самозречення та забуття…

Просто очі закрий і тримай у долоні люстерце,
А свідомість сама в інший вимір думки віднесе…
Можна злитися там – губи в губи, а серце у серце…
Я кохаю тебе! Я жадаю тебе… над усе…

У далеких світах не буває ніколи негоди…
Відчуття невагомості трохи розріджує кров…
Мій посланцю Небес, увійди у собор насолоди,
Там, у пе́рвісній тиші, пізнаєш найвищу любов…

 

28 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Шаймухаметова Тимура Мавлявича «Поиграй с огнём»