Марина Алдон – В душі стоголосого лісу

В душі стоголосого лісу

В душі стоголосого лісу
Пісні найтихіші звучать оркестром,
А слово – приручена птаха,
Завжди повертається знов відлунням…
Вітрисько цілує мелісу
Фліртує із рястом, із едельвейсом…
У шапці гора Мономаха
І вища неначе, і більш могутня…

В долоні сторукого лісу
Клубок із нитками стежин тоненьких,
Чуби посивілих туманів,
Травинок зелених пухнасті вуса…
Чекають свого бенефісу
Білі гриби та маленькі опеньки…
Промінчики сонця жадані
Об ноги, немов кошенята, труться…

У серці стоокого лісу
Всесвітня любов, абсолютна ніжність,
Дарує струмочок утіху
Й п’янке, неземне відчуття свободи…
Тут кожен знаходить вітчизну,
У скелях живе легендарна вічність,
А шарм не залежить від віку,
Не меркне з роками краса природи…

 

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Булгакова Олега Алексеевича «Водопад в горах»

Оставить комментарий