Шістнадцяте лютого. Мовчання
3D, у техніці розчинення
Страшні слова, коли вони мовчать…
Ліна Костенко
Мовчання – смерть… хай навіть тимчасова, як і сон…
Порожній світ, коли немає літери чи ноти…
Все шкереберть… падуть зірки із неба на бетон…
Як в серці лід… його не розтопить, не розколоти…
Мовчання – біль… у кожну мрію встромлені ножі…
Беззвучний гнів, даремний часто, здушений вустами…
І чорна цвіль неспокою на аркуші душі…
На місті слів пробіли між думками й почуттями…
Мовчання – струм, який курсує стінками судин…
Німих очей… у мряці невиразне миготіння…
Лексичний сум – це своєрідний вакуум сльозин
На дні грудей… Та часом у безмовності спасіння…
У тексті розчинено вірш:
Мовчання – смерть,
Порожній світ…
Все шкереберть,
Як в серці лід…
Мовчання – біль,
Беззвучний гнів…
І чорна цвіль
На місті слів…
Мовчання – струм
Німих очей…
Лексичний сум
На дні грудей…
14 січня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
