Одинадцяте січня. Вовчиця
3D, у техніці розчинення
Ми відповідальні за тих, кого приручили
Ти приручив мене, відняв свободу, мрії вістря…
Змінив життєві всі дороги (досі сниться!)…
Пробач… Та я вовчиця! Вільна… зроду, як повітря!
А ти хотів, щоб терлась в ноги… наче киця…
Ти приручив мене… Не знав, що дика, незалежна?
Невже не бачив сині очі, ніби море?
І що любов моя свята, велика і безмежна!
На місяць вила серед ночі та на гори!
Ти приручив мене… Навчилась плакать, мов дитина…
Сама з собою розмовляла… монологом…
На повідку ходила, як собака-сиротина…
Тебе господарем вважала, майже богом…
Ти приручив мене, для чого, любий? Далі кинув…
Ми ж мали спільну амплітуду в серці гаю…
Нестримно цілувала твої губи без упину…
Кохаю й досі… Не забуду… Обіцяю!
У тексті розчинено вірш:
Ти приручив мене, відняв свободу,
Змінив життєві всі дороги…
Пробач… Та я вовчиця! Вільна… зроду!
А ти хотів, щоб терлась в ноги…
Ти приручив мене… Не знав, що дика?
Невже не бачив сині очі?
І що любов моя свята, велика!
На місяць вила серед ночі!
Ти приручив мене… Навчилась плакать…
Сама з собою розмовляла…
На повідку ходила, як собака …
Тебе господарем вважала …
Ти приручив мене, для чого, любий?
Ми ж мали спільну амплітуду…
Нестримно цілувала твої губи…
Кохаю й досі… Не забуду…
1 січня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
Оставить комментарий