Марина Штефуца – Вишини

Вишини

Іздавна люди марили вишинами,

До неба сходи зводили, мов трон,

Вразить хотіли витворів вершинами.

Та Бог скорив підступний Вавилон.

А далі підіймались хмарочосами

До лона хмар, в ромашковий туман,

Бо не хотіли жити поміж росами,

Що вранці мов обрамлюють тюльпан.

Піднялись над землею раптом грифами

У літаках, ракетах, до орбіт.

Для чого, мов, пірнати поміж рифами –

Найкраще із зірок уздріти світ.

Іздавна люди марили вишинами,

Здобутками лиш міряли роки,

Та Бог послав їм гори зі стежинами,

Лиш мало хто пізнав їх смак таки.

 

Оставить комментарий