Крила
Я приголубила смуток…
Одна походжала, самотня…
Обламаних крилець жмуток
Мені показала безодня.
Там власних було чимало,
Що в натовпі люди відтяли.
Так лячно, тривожно стало,
Бо знову вони проростали.
Та крила – як листя вишні:
Брунькує… зірве вітер з гілки…
Їх скільки було колишніх…
Нових скоро буде ще скільки…
Я радістю смуток скорила.
Про різне із ним розмовляла.
Я знаю, ще виростуть крила.
Тож трунок навмисне пролляла.
Оставить комментарий